Сегодня: 23 | 09 | 2020

Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частини 1)

 

• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

• землі оздоровчого призначення;

• землі рекреаційного призначення;

• землі історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі промисловості, транспорту, зв'язку,
енергетики, оборони та іншого призначення.

У свою чергу землі кожної із категорій діляться на сільськогосподарські (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища і перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські двори, ліси тощо).

Організаційна підсистема представляє сукупність форм і методів організації використання земельних ресурсів, тобто характеризує організаційно-технічний бік управління земельними ресурсами.

Економічна підсистема - це комплекс господарських процесів, необхідних для функціонування і розвитку соціальної, технічної та організаційної підсистем. Ця підсистема охоплює процес управління основними та оборотними фондами за допомогою таких методів, як фінансування і кредитування, форми і системи заробітної плати, матеріальне стимулювання тощо.

Підсистема управління (як суб'єкт управління) реалізує сам процес управління земельними ресурсами. Ця підсистема має ієрархічну структуру, починаючи від Кабінету Міністрів і закінчуючи органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними радами).

Для того, щоб процес управління самокерованими системами міг здійснюватись, потрібно, щоб забезпечувались такі основні умови:

1. Наявність причинно-наслідкових залежностей між елементами і принципу зворотного зв'язку.

2. Наявність у системі параметрів, вплив на які дозволить змінювати їх стан.

3. Цілісність і сталість самокерованої системи.

4. Здатність системи "земельні ресурси" реагувати на суб'єкти управління.

У процесі управління особливе місце належить причинно-наслідковій залежності, здатній переходити з одного стану в інший, оскільки «порядкування систем може здійснюватись тільки там, де існує мережа причинно-наслідкових залежностей. Цей процес є прямою протилежністю процесу дезорганізації і, власне, уможливлює стабілізацію системи, забезпечує її розвиток і досягнення поставленої мети. Розглядаючи проблеми управління (назвемо їх самокерованими системами), зазначимо, що процес управління можна забезпечити тільки за умови зворотного зв'язку за формулою "суб'єкт управління - об’єкт управління". Іншими словами, суб'єкт управління повинен отримати інформацію про досягнення (чи не досягнення) ефекту від об'єкта управління, належно оцінити її і скоригувати своє рішення із тим, щоб система функціонувала її заданому режимі.

Наприклад, запроектувавши систему сівозмін, сільськогосподарське підприємство досягло високих врожаїв, у результаті чого поліпшився його економічний стан, поліпшились соціальні умови селян тощо. Але отримавши зворотну інформацію про те, що в ґрунті різко зменшився вміст гумусу, суб'єкт управління може прийняти рішення про коригування структури посівних площ, внесення додаткової кількості органічних побрив тощо. Далі. Отримавши наступну інформацію про те, що певний вид культур не узгоджується з нормою осушення сівозмінної площі, суб'єкт управління знову ж таки коригує склад культур у сівозміні, доки не забезпечиться нормальний режим використання земель сівозмінної площі.

Потрібно зазначити, що зворотні зв'язки і є суттю причинно-наслідкової залежності, яка характеризується тим, що результат попередньої дії впливає на прийняття наступного управлінського рішення. Без такого зв'язку, без отримання Інформації від об'єкта управління про попередній ефект суб'єкт управління може ще більше посилити руйнівний вплив системи.

Наприклад, на земельній ділянці з подвійним регулюванням водно-повітряного режиму суб'єкт управління, не маючи інформації про норму осушення на ній, вирішив закрити шлюз, щоб створити більш "сприятливі" умови для росту культур. Але в результаті цього рослини, щоб краще рости, перейшли в стан "пригнічення" через надмірну зволоженість ґрунту. Як Бачимо, інформаційне забезпечення управлінського процесу є основою основ забезпечення науково обґрунтованого режиму використання та охорони земель як екосистеми. Тому дуже важливо, щоб ця інформація була достовірною, тобто з достатньою точністю відображала дійсний стан розглядуваної системи.

Крім того, варто зазначити, що не вся інформація, яка надходить до суб'єкта управління, має практичну цінність. Тому вона за своїм змістом, крім такої ознаки, як достовірність, повинна бути ще й цілеспрямованою, своєчасною, ціннісною і надійною.

Цілеспрямованість полягає в тому, що інформація має бути такою, що суто відповідає вирішуваній проблемі. Наприклад, якщо суб'єкт управління поставив за мету дослідити особливості винесення гумусу з ґрунту, то для цього йому необхідні дані щодо виду культур, їх врожайності на досліджуваній земельній ділянці, способу використання супутньої продукції, гранулометричного складу грунту тощо, але не потрібні такі дані, як кількість населення, розмір оплати праці, амортизаційні відрахування тощо.

Своєчасність тісно пов'язана зі строками подачі інформації суб'єкту управління. Чим оперативніша така інформація, тим вищою буде ефективність управлінського рішення.

Цінність виражається в досягнутому ефекті управлінського рішення від поданої інформації. Причому цінність інформації зростає з підвищенням її достовірності і своєчасності.

Надійність полягає у подачі гарантованої достовірної інформації суб'єкту управління. Вона насамперед характеризує спосіб отримання і подачі такої інформації споживачу. Наприклад, визначення розміру земельної ділянки за допомогою геодезичних інструментів буде точнішим, ніж визначення за допомогою мірної стрічки або сажня тощо.

Процес управління є циклічним і водночас безперервним. Безперервність його забезпечується послідовним виконанням численних циклів. До речі, цикл управління починається з поставленої мети і закінчується її досягненням.

Розглядаючи суть управління, французький інженер А. Файоль відзначав: "Управляти - цс передбачати, організовувати, розпоряджатись, координувати і контролювати". Це означає, що суть управління земельними ресурсами полягає в забезпеченні цілеспрямованого, планомірного впливу суб'єкта управління на об'єкт управління (земельні ресурси) з метою підтримання їх стійкого стану або переведення в новий бажаний стан.

Економічний зміст процесу управління земельними ресурсами тісно зв'язаний з системою земельних відносин, які виникають між людьми, колективами людей, державою та іншими структурами в процесі використання землі. З врахуванням сказаного відносини між суб'єктами управління земельними ресурсами можна розділити на міжособисті, міжсистемні і змішані.

Міжособисті відносини виникають на рівні конкретних підприємств, організацій чи установ, між керівником і підлеглими. Міжсистемні відносини - це відносини, які виникають не між окремими людьми чи групами людей, а на рівні систем чи підсистем - від держави до області, району, міста, села тощо. І нарешті, змішані відносини представляють інтерпретацію міжособистих і міжсистемних відносин.

Розширене трактування цих відносин дозволяє зробити висновок, що всі вони виражають позицію людей щодо управління земельними ресурсами. І, власне, відносини, пов'язані з управлінням земельними ресурсами. - це насамперед організаційні відносини, яким належить особливе місце в забезпеченні умови раціонального використання та охорони земель. Тому наука повинна вивчати їх сукупність, що дозволить збагатити наш світогляд у процесі управління. Це важливо тому, що в сучасній управлінській науці є багато положень, які є для багатьох спірними і вирішуються різними вченими, практиками в дусі тієї чи іншої школи.

У процесі дослідження проблеми управління земельними ресурсами виявилось очевидним, що суб'єкт управління (людина, колектив) одночасно є й об'єктом управління. Такий висновок є цікавим сам по собі, оскільки потрібно:

1. Визначити місце кожної людини, наділити її певними правами та обов'язками.

2. Навчити її виконувати доручену роботу.