Сегодня: 23 | 09 | 2020

Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частини 1)

 

Загальновідомо, що умови нормального росту і розвитку рослин забезпечуються певним запасом вологи в грунті. Одні рослини більш вимогливі до вологості грунту, інші менше. Тому з метою раціонального використання осушених земель повинен бути тісний зв'язок між розробкою проектів меліорації земель і проектів землевпорядкування, в яких би знайшли відображення такі питання, як спосіб і режим осушення, строки зволоження, узгоджене розміщення меж проектних ділянок з елементами осушувальної мережі.

Нині органи управління використанням і охороною земель повинні знати, що зміст питань використання та організації її території на меліорованих землях більш глибокий і має свої особливості на відміну від питань, які розглядаються на богарних землях. Кожна складова частина проекту землевпорядкування повинна передбачати, з одного боку, найбільш ефективне використання землі, а з іншого боку - враховувати кількість і якість виробленої продукції, затрати праці і засобів на її виробництво.

Так, з метою підвищення продуктивності меліорованих земель, скорочення строків окупності витрат на осушених орних землях доцільно, з урахуванням ґрунтового покриву, розміщати більш прибуткові і суспільне необхідні культури, які б за своїми біологічними властивостями забезпечували більшу прибавку врожаю культур порівняно з розміщенням їх на богарних землях. При цьому треба враховувати той факт, що меліоровані землі є частиною загального земельного фонду аграрного формування, тому склад угідь, типи, кількість і розміри сівозмін на меліорованих і богарних землях повинні бути взаємопов'язані.

Однією з найбільш важливих проблем, які вирішуються на меліорованих землях, є встановлення складу і співвідношення угідь. Головним критерієм при цьому повинна бути умова, яка б забезпечувала отримання продукції високої якості при мінімальній її собівартості, збереження і відтворення родючості грунту. Проведені нами дослідження свідчать, що на однакових за родючістю грунтах вартість продукції з рільництва в 4-6 разів вища, ніж із природних кормових угідь. Досліджено, що з осушеної ріллі, яка відрізняється низькою родючістю, вартість валової продукції рівна або приблизно рівна вартості валової продукції, отриманої з природних пасовищ, розміщених на родючих ґрунтах. Винятком є багаторічні культурні пасовища, які забезпечують вихід кормових одиниць з гектара значно більший, ніж із ріллі.

Тому при розробці проектів організації території на меліорованих землях спеціалісти проектних організацій завжди намагалися осушені землі трансформувати в ріллю. Але не завжди природні кормові угіддя, які трансформувалися в ріллю, в силу ґрунтових, гідрологічних, рельєфних та інших умов забезпечували збільшення виходу продукції, а навпаки, цінні меліоровані землі було перетворено в низькопродуктивні орні землі. Тому здійсненню такої трансформації повинно передувати детальне вивчення кожної ділянки землі. Без цього трансформація втрачає будь-який зміст.

Управління меліорованими землями повинно передбачати докорінне вдосконалення осушних систем. Уже сьогодні недостатньо лише відводити надлишок води з полів, створивши при цьому хаотичну мережу відкритих каналів, як це показано в додатку А. Таке розміщення каналів ускладнює територіальні умови господарювання на землі. Створення технічно досконаліших систем з двостороннім регулюванням рівня ґрунтових вод дозволяє створювати в грунті більш сприятливий водно-повітряний і тепловий режими. Особливо великими перевагами виділяється закритий гончарний дренаж, який застосовується в основному на мінеральних ґрунтах. Це дозволяє збільшити площі окремо оброблюваних ділянок, скоротити на 15-20% площу, зайняту каналами і смугами відводу, суттєво продовжити вегетаційний період, тому що на дренованих полях обробіток і посів культур вдається здійснювати на 10-15 днів раніше, ніж на полях з відкритою мережею каналів, зменшити експлуатаційні витрати та ін.

Ще більш вищі до управління меліорованими землями ставляться в умовах ринкової економіки, коли відбувається процес формування аграрних підприємств ринкового типу. При цьому розподіл осушених земель необхідно здійснювати з врахуванням осушної мережі. Забезпечити гарантоване утримання осушної мережі в робочому стані можна за умови, коли вона у своїй цілісності буде знаходитися в межах одного агроформування. Крім того, при цьому буде обмежено зону впливу на суміжні агроформування. Чому це так важливо? Щоб дати відповідь на це питання, розглянемо приклад розміщення полів кормової 6-пільної сівозміни, розміщеної на землях із двостороннім регулюванням водно-повітряного режиму в колишньому КСП "Прогрес" Кам'янко-Буського району Львівської області (додаток Б).

При цьому склад культур і схема чергування їх у сівозміні наступна:

1. Конюшина.

2. Озимі зернові.

3. Коренеплоди.

4. Кукурудза на силос.

5. Однорічні трави.

6. Озимі зернові з підсівом конюшини.

Вивчаючи проект розміщення полів, не можна не зауважити його недоліків. Так, наприклад, при потребі зволоження поля 1 на каналі 2-ГД закривається шлюз і вода, яка поступатиме з верхів'я по колектору ГДу-2, буде транспортуватися до колекторів нижчого порядку Ду-2-3, Ду-2-4, Ду-2-5, Ду-2-6, які знаходяться в межах поля 1, а пізніше вода, яка поступила у зволожувальні дрени, повинна рівномірно зволожити згадане поле по всій його площі. Але вода, яка поступила в колектори Ду-2-3, Ду-2-4, Ду-2-5, Ду-2-6, буде зволожувати і значну частину 2 і 5 полів. Аналогічно, при необхідності зволоження поля 3 будуть зволожуватися поля 4 і 6, які в цей період не потрібно зволожувати, оскільки кожна культура для свого нормального розвитку вимагає диференційованої норми зволоження. Недооцінка цієї вимоги призводить до знецінення самої Ідеї двостороннього регулювання вологості грунту і може призвести до суперечки з суміжними землекористувачами чи власниками землі. Ця суперечка може ініціюватися як одним, так і іншим суб'єктом господарювання. Перший з них може висловити невдоволення непрогнозованим зволоженням частини його землекористування, спричиненим діями другого. Другий може виставити рахунок на оплату першому за регулювання водно-повітряного режиму його земельної ділянки, оскільки в умовах ринкової економіки за воду потрібно буде платити. Таких прикладів можна навести чимало, але суть не в прикладах, а в тому, що вони існують, і їх треба вирішувати шляхом прийняття правильних управлінських рішень.

Отже, поля на меліорованих землях слід розміщати в повній узгодженості з меліоративною мережею, параметрами дощувальних машин, установок та іншими елементами інженерної інфраструктури. Ігнорування цієї умови призведе до неефективного використання землі, земельних спорів, психологічної напруги та інших неприємних наслідків. Але виважені розумні дії органів управління земельними ресурсами повинні зробити все, щоб навести на землі порядок.

Окремої уваги заслуговує проблема встановлення складу угідь на меліорованих землях. При цьому детальніше зупинимося лише на такому чиннику, як норма осушення конкретної ділянки землі. Цей чинник важливий тому, що в міру інтенсифікації аграрного виробництва приватного агроформування може виникнути необхідність трансформації частини кормових угідь у ріллю. Але невідповідність виду угіддя і норми осушення може стати причиною непродуктивного використання землі. Як приклад, який розкриває особливості встановлення складу угідь залежно від норми осушення, названо колишнє КСП "Авангард" Кам'янко-Буського району, що на Львівщині (додаток В), де спеціалістами інституту "Львівдіпроводгосп" був розроблений проект меліорації ділянки сіножаті площею 143,2 га, яка знаходилася на північ від села Полоничне. Згадувану ділянку, представлену в основному луковоболотними ґрунтами, які відрізнялися високою родючістю, передбачалося використовувати в системі сінокосозміни. Але через декілька років на цю ділянку було розроблено проект землевпорядкування, який передбачав трансформацію цих сіножатей в ріллю з вирощуванням цукрових буряків, коренеплодів, картоплі, овочів, озимої пшениці і кукурудзи. Проектне рішення розглянуте і затверджене обласною радою, а відтак перенесено в натуру. Однак розроблений проект не був освоєний. Головною причиною стало те, що розрахунок норми осушення згадуваної ділянки було проведено для створення на ній культурних сіножатей, норма осушення яких значно вища, ніж для згадуваних польових культур. Так, за спостереженнями Львівської гідромеліоративної експедиції протягом 5 років, норма осушення на середину вегетаційного періоду тут складала 45-50 см. Певна річ, якщо така норма сприятлива для лучної рослинності, то для польових культур вона була несприятливою. Культури з року в рік відчували перезволоження кореневої системи, затруднювалося використання сільськогосподарської техніки на полях сівозміни тощо.

У зв'язку з цим було проведено коригування складу угідь і сівозмін (додаток Д), яким повторно передбачене залуження згадуваних орних земель і створення культурних сіножатей. Як бачимо, багато часу було згаяно, щоб встановити істину, яка знаходилася, по суті, зверху.

Ефективне управління меліорованими землями є визначальним при встановленні складу угідь на торфовищах. Проведені нами дослідження на Львівщині засвідчили, що питання використання цих ґрунтів слід вирішувати диференційовано за природноекономічними зонами області.

Так, в умовах Лісостепової і Передкарпатської зон мілкі і середньозаліжні торфовища слід використовувати як кормові угіддя для забезпечення худоби зеленими і грубими кормами. Доцільність використання торфовищ як кормові угіддя підтверджується матеріалами економічної оцінки землі, які свідчать, що бал по урожайності зернових культур на торфовищах у цих зонах у середньому в 1,5 раза нижчий порівняно з прилягаючими мінеральними грунтами. Недоцільність використання цих земель як орних пояснюється ще й тим, що в цих зонах вони, як правило, розміщені дрібними, неправильної форми контурами на понижених елементах рельєфу, на яких затруднено використання сільськогосподарської техніки.

Що стосується Поліської зони, то тут, навпаки, бал урожайності зернових культур залежно від земельно-оціночного району на торфовищах у середньому в 1,5-2 рази вищий порівняно з прилеглими мінеральними ґрунтами. Тому певну частину торфовищ можна використовувати як орні землі. Але при цьому треба мати на увазі, що можливість трансформації торфовищ у ріллю обмежена. Це пояснюється, головним чином, властивістю мінералізації органічної речовини торфу і прискореного його "спрацювання", що суперечить принципу раціонального використання та охорони земель.

Треба сказати, що найбільші втрати (4,5-8,3 т/га) органічної речовини торфу щорічно спостерігаються під просапними культурами, найменші (1,8-2,4 т/га) - під багаторічними травами і пасовищами і проміжне місце (2,0-2,7 т/га) займають зернові культури. Одним з кращих варіантів використання мілких і середньозаліжних торфовищ буде той, який забезпечує рівновагу між мінералізацією органічної речовини торфу і поповненням певної його частини за рахунок кореневих решток. Що стосується глибокозаліжних торфовищ, то їх можна використовувати як орні землі за умови забезпечення балансу органічної речовини.

Як бачимо, навіть короткий огляд проблем використання меліорованих земель повинен націлювати органи управління земельними ресурсами на прийняття таких управлінських рішень, при яких система використання цих земель буде узгоджена з параметрами, зумовленими проведенням меліорації.