Сегодня: 23 | 09 | 2020

Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частини 1)

 

Тому держава повинна здійснювати контроль за використанням земель за цільовим призначенням (щоб не допустити використання продуктивних земель в інших, насамперед несільськогосподарських, цілях), за ефективністю використання землі. В окремих випадках питання можуть вирішуватись навіть через суд: земля, раніше ніж мине термін оренди, може бути вилучена у користувача і т. д. З цього випливає, що кожен власник чи землекористувач повинен використовувати землю тільки згідно з проектами організації території. Без таких проектів використання землі буде носити нелегітимний характер.

У системі раціонального використання і охорони земель важливе місце належить принципу Врахування історичного досвіду господарювання На землі. Це твердження є логічним, оскільки сучасне обов'язково містить елементи минулого. Тому повинен бути зв'язок поколінь. Адже наші батьки, діди важко працювали, щоб сьогодні був добробут. Це вони корчували ліс, працювали на полях, проводили меліорацію земель, прокладали дорожню мережу тощо. Маючи землю у приватній власності, вони досягали високих господарських результатів, почували себе господарями землі і в цьому бачили своє щастя. Ми ж повинні продовжити ці традиції, але на більш професійному рівні, з врахуванням досвіду країн з розвинутою ринковою економікою, досягнень науково-технічного прогресу.

Отже, врахування історичного досвіду господарювання на землі, поза всяким сумнівом, ініціюватиме раціональне використання і охорону земельних ресурсів власниками і землекористувачами.

Заслуговує на увагу принцип Конкуренції власників землі і землекористувачів. Суть цього принципу полягає в тому, що земля повинна надаватись у власність чи користування тим суб'єктам господарювання, які краще від інших вміють на ній працювати, мають хліборобський вишкіл, платять вищу орендну плату тощо.

Одним із принципів раціонального використання і охорони земель є принцип Етичних методів Використання землі. Суть цього принципу полягає в тому, що до землі потрібно ставитись як до живого організму. Не важко зрозуміти, що для цього землекористування потрібно переводити на засади ресурсозберігаючих технологій, біологічного землеробства. Іншими словами, потрібно досягти умови збереження гумусу в грунті як чинника родючості, зменшити дози внесення гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів, зменшити ущільнення ґрунту, знизити рівень забруднення земель тощо. Вважаємо, що створення привабливих ландшафтів буде ініціювати залучення інвесторів до агробізнесу, зародження агротуризму та ін.

Управління земельними ресурсами в умовах безпрецедентного зростання чисельності власників землі і землекористувачів, забезпечення закріплених за ними прав, здійснення ефективної, державної політики - все це потребує опрацювання великих потоків інформації, використання найсучасніших інформаційних технологій.

Вирішення цих завдань неможливе без створення адекватної системи інформаційного забезпечення земельних відносин, в першу чергу потужної автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.

Це означає, що принцип Інформаційного забезпечення Є важливою умовою раціонального використання і охорони земель, особливо в умовах ринкових відносин.

Нами досліджено, що селянство - це люди з особливим укладом життя, господарювання, культури і духовності. Іншими словами, це ціле соціокультурне явище, в основі якого свій світ цінностей, різноманітна гама відносин, зв'язаних воєдино духовним стержнем буття. Український селянин вірить, що тільки земля, наповнена теплотою Божою, може дати високий урожай, забезпечити йому добробут. Тому принцип ЗверТання до Бога, Вважаємо, є особливо гуманним принципом, оскільки землероб завжди покладав надію на Творця Небесного. І чим вищий рівень інтелектуального розвитку селянина, тим більше він покладається на Бога, і Він йому допомагає своєчасно засіяти поле, зібрати і зберегти врожай, вигідно продати продукт його праці. Адже існують дослідження, які свідчать, що частка людського чинника в рості урожайності сільськогосподарських культур складає лише 1/20(10. Решта залежить від природи, від Бога.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що раціональне використання земельних ресурсів можливе за умови збереження економічних законів, законів ринку, пізнання закономірностей розвитку природи і наукових принципів. При цьому будь-який окремо взятий принцип використання й охорони земель не зможе забезпечити досягнення поставленої мети. Тільки діалектична їх єдність дає відповідь на поставлене питання.

1.4. Земельна рента як важіль управління земельними ресурсами

Однією із складових земельних відносин є рентні відносини, які виникають внаслідок привласнення частини доходу від використання землі. Ця величина залежить від того, наскільки раціонально використовується земля, і від родючості грунту. Адже на ліпших за природною родючістю грунтах створюються переваги сільськогосподарського виробництва і відповідно вищим є розмір земельної ренти. Взагалі поняття земельної ренти має надзвичайно важливе значення в ринкових умовах для наукового обґрунтування земельних відносин між власниками землі, її орендарями та між державою, землевласниками і землекористувачами для визначення ціни землі, земельного податку тощо.

В результаті проведених крупно масштабних ґрунтових обстежень у нашій кращі існує детальна інформація про ґрунтовий покрив. Так, у структурі земельного фонду України переважають чорноземні ґрунти (57 відсотків у складі сільгоспугідь і 67,7 відсотка - ріллі), на другому місці знаходяться сірі і темно-сірі лісові (відповідно 11,4 і 12,2 відсотка), потім - дернові та підзолисті (6,2 і 6,8 відсотка), темно-каштанові і каштанові солонцюваті та солонці (3,0 і 3,6 відсотка), дернові оглеєні, буроземно-підзолисті і лучно-буроземні оглеєні кислі (4,6 і 2,4 відсотка), лучні й алювіально-лучні (4,2 і 3,2 відсотка) та ін.

Потрібно зазначити, що за якістю і складом грунтів Україна є найбагатшою країною у світі, оскільки тут зосереджена третина всіх чорноземів світу, на яких виробляється майже 75 відсотків валової продукції зернових культур та 50 відсотків продукції тваринництва. За даними ООН, за умов раціональної структури землекористування та відповідного наукового і ресурсного забезпечення українська земля дозволяє прогодувати 140-150 млн. жителів. Більше того, серед вчених-економістів поширена думка, що українська земля може прогодувати і 250 млн. чол.

Але грунти мають таку властивість, що їм присутня просторова постійність, тобто ґрунтовий покрив не може вільно переміщатися у просторі. Це означає, що суб'єкт господарювання на ліпших за якістю грунтах буде мати переваги у сільськогосподарському виробництві.

Ці переваги, як ми вже відзначали, будуть виражатися у формі земельної ренти. В економічній науці виділяють такі види земельної ренти: Диференціальна, абсолютна, монопольна та рента в несільськогосподарських галузях.

Диференціальна земельна рента утворюється за умов однакових витрат на виробництво продукції на різних за якістю і місцеположенням грунтах, на яких створюється різний обсяг продукції, а відповідно і неоднаковий додатковий дохід, який І є матеріальною основою ренти. Правда, вона формується на основі не тільки відмінностей у родючості ґрунтів, але і з врахуванням розміщення земельних ділянок відносно ринку збуту продукції, транспортної мережі тощо.

З огляду на сказане вище, диференціальна земельна рента поділяється на два види: диференціальну ренту 1 і диференціальну ренту II. Диференціальна рента І утворюється під дією об'єктивних чинників, а диференціальна рента II - під дією суб'єктивних чинників на тих самих земельних ділянках.

Однак не варто пов'язувати земельну ренту з тими чи іншими властивостями грунту - родючістю або місцерозташуванням. Ще К. Маркс дослідив, що ренту можна отримати і на ділянках з найменшою родючістю ґрунту, але за умов додаткової праці і капіталу на одній із цих ділянок. У результаті земля, яка раніше через надзвичайно низьку родючість грунту не залучалась у сільськогосподарський обіг, стає землею, яка приносить ренту. Маркс назвав таку ренту абсолютною.

Крім вищезгаданих видів земельної ренти, літературні джерела описують і монопольну ренту як результат обмеженості і невідтворюваності земель у певних природнокліматичних умовах. Наприклад, вирощування цінних сортів винограду може здійснюватися тільки в Криму або на Закарпатті. Вирощування баштанних культур доцільне на півдні України і т. д. З огляду на обмеженість земельних ділянок, на яких ці культури розміщаються, держава встановлює монопольні ціни. Власне, різниця між цінами і витратами на їх виробництво і буде складати монопольну ренту.

Описуючи види земельної ренти, автори не претендують на відкриття: ці види земельної ренти описані в економічній літературі. Однак проведені нами дослідження свідчать, що в умовах ринкової економіки зміст земельної ренти потрібно розглядати дещо ширше. Це зумовлено, в першу чергу, тим, що у вартість виробленої сільськогосподарської продукції треба закладати і частину вартості землі, яка повинна бути на рівні амортизаційних відрахувань за користування землею. Наприклад, цукрові буряки за умови урожайності 400 ц/га мінералізують 3,3 тонни гумусу на гектар, а при врожайності 250 ц/га - мінералізують лише 2,1 т/га, а озима пшениця при врожайності 60 ц/га мінералізує лише 1,2 т/га гумусу, при врожайності 40 ц/га ще менше - 0,7 т/га, тому й розмір амортизаційних відрахувань буде значно менший. Як бачимо, розмір земельної ренти повинен бути менший на величину амортизаційних відрахувань (зношення власності). Тому якщо в умовах монопольної державної власності на землю такі відрахування не проводилися, то в умовах ринкової економіки вони є обов'язковими. Таким чином, цілком закономірно, що грошова оцінка земель, в основу обчислення якої покладено ренту на виробництво зерна, вимагає свого коригування. І з цим, вважаємо, потрібно погодитися, оскільки тільки об'єктивна реальність - ключ до ефективного управління земельними ресурсами України.

Науково-організаційні засади

формування системи управління

земельними ресурсами

2.1. Поняття управління земельними ресурсами

У найбільш загальних рисах поняття "управління" використовується для характеристики будь-яких систем - біологічних, соціальних і технологічних.

Відповідно до цього визначаються й різні сфери управління:

• управління діяльністю в живій природі;

• управління процесами, зв'язаними з діяльністю суспільства;

• управління процесами функціонування і взаємодії технологічних систем.

Серед них найбільш складними є управління в живій природі і соціальне управління. При цьому потрібно зазначити, що під управлінням в живій природі автори розглядатимуть не управління несвідомими живими організмами, а земельними ресурсами як біокосним тілом (живим організмом). Досліджуючи проблеми управління земельними ресурсами, виходимо з того, що управління в широкому розумінні слова означає цілеспрямований вплив керуючої системи на керовану з метою збереження її стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно до поставленої мети. Іншими словами, процес управління - це впорядкування соціальної системи, через яку буде впорядкована система "земельні ресурси".

Зазначимо, що системи, в яких відбуваються постійні зміни і перехід з одного стану в інший, прийнято називати динамічними. Динамічні системи, здатні здійснювати цілеспрямовані дії, тобто управляти своєю поведінкою, відносяться до самокерованих, для яких властива наявність двох підсистем: підсистеми управління (органа управління) і керованої підсистеми (об'єкта управління).

При цьому керована підсистема, в свою чергу, ділиться на соціальну, технічну, організаційну та економічну підсистеми. Соціальна підсистема охоплює виконавський персонал - інженерів, техніків (які не виконують управлінські функції), дослідників, робітників - і сукупність соціальних відносин між ними, умови їх праці і життя. Соціальна підсистема виконує двояку роль: вона є і об'єктом, і суб'єктом управління Технічна підсистема охоплює, власне, земельні ресурси, які діляться на такі категорії за цільовим призначенням:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі житлової і громадської забудови;