Сегодня: 23 | 09 | 2020

Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частини 1)

 

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі запасу.

Таким чином, до земель сільськогосподарського призначення відносяться землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури та ін.

До земель населених пунктів прийнято відносити землі, які знаходяться в межах міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів.

До земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення відносяться землі, які надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їхніх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будинків, інших споруд.

До земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення належать землі заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам'яток природи, земель, які мають лікувальні властивості, сприятливі для організації профілактики та лікування, масового відпочинку і туризму, історико-культурні заповідники, археологічні та архітектурні пам'ятки тощо.

До земель лісового фонду відносяться землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, але надані та використовуються для потреб лісового господарства.

При цьому до земель лісового фонду не належать:

• зелені насадження у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

• полезахисні лісові смуги, захисні насадження на смугах відводу залізниць, автомобільних доріг, захисні насадження на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд і водних об’єктів;

• окремі дерева або групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, при садибних, дачних і садових ділянках.

До земель водного фонду відносяться землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, болотами, гідротехнічними та водогосподарськими спорудами, а також прибережні захисні смуги вздовж морів, річок і навколо інших водойм.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування, та землі згідно зі статтями 27 і 28 Земельного кодексу.

Наукове визначення поділу земельного фонду країни за категоріями відображає розподіл його між галузями народного господарства, хоч останній не позбавлений недоліків.

Так, у межах земель населених пунктів, як правило, завжди існують землі іншого цільового призначення (промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та ін.). У межах лісового фонду знаходяться, наприклад, землі сільськогосподарського призначення та ін. Є досить цікава інформація, яка свідчить, що в складі земель лісогосподарських підприємств України є понад 120 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 32 тис. га ріллі. Певна річ, така інтерпретація унеможливлює ефективне управління земельними ресурсами.

З цього випливає, що такій категорії земель, як землі населених пунктів, логічно дати визначення: землі житлової та громадської забудови. До цих земель будуть відноситися земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуватимуться для розміщення житлової забудови, громадських будівель, об'єктів загального користування (вулична, транспортна мережа, сквери, бульвари та інші місця загального користування). При такій постановці питання відбувається "розв'язка" земель за цільовим призначенням у межах населеного пункту, тобто відбудеться чіткий розподіл земель за цільовим призначенням.

Крім того, вважаємо за недоцільне об'єднувати в одну категорію землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, оскільки склад і правовий режим використання цих земель дуже різноманітний, що ускладнюватиме прийняття ефективного управлінського рішення. "Розщеплення" цієї категорії земель на декілька інших категорій за цільовим призначенням зіні-ціює суттєве вирішення проблем управління земельними ресурсами.

Таким чином, розподіл земель за цільовим призначенням, на нашу думку, повинен бути представлений такими категоріями:

1. Землі сільськогосподарського призначення.

2. Землі житлової та громадської забудови.

3. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

4. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

5. Землі оздоровчого призначення.

6. Землі рекреаційного призначення.

7. Землі історико-культурного призначення.

8. Землі лісового фонду.

9. Землі водного фонду.

Важливо зазначити, що іншою кваліфікаційною ознакою земельних ресурсів України є природно-історичний стан і господарське використання окремих його частин - земельних угідь, тобто ділянок (контурів) землі, які систематично використовуються для певних життєвих потреб суспільства.

Синтез усього попереднього досвіду дозволяє зробити висновок, що земельні угіддя України логічно поділяти на сільськогосподарські угіддя (ріллю, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) і несільськогосподарські (ліси, забудовані землі, заболочені землі, відкриті землі без рослинного покриву (піски, яри, землі, зайняті зсувами, щебенем, скелями), під водою, землі тимчасової консервації та ін). Тому не випадково проблема ефективного використання земельних угідь в Україні є особливо актуальною. Державна політика нині спрямована на пошуки шляхів створення власної наукової системи раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Для її запровадження потрібні фундаментальні дослідження, які б ґрунтувалися, в першу чергу, на аналізі Існуючого використання земельних ресурсів.

Саме тому, щоб приступити до розробки пропозицій щодо наукової організації землекористування, потрібно дати критичну оцінку сучасного стану використання земельних ресурсів. У зв'язку з цим слід зазначити, що Україна відрізняється надзвичайно високою сільськогосподарською освоєністю та розораністю земель. Так, сільськогосподарські угіддя нині займають площу 46,4 млн. га, що складає 76,8 відсотків всієї території. У структурі сільськогосподарських угідь орні землі складають 78,4 відсотка, ;І розораність території України становить 60,2 Відсотка.

Одним з яскраво виражених прикладів може служити столична область України, де станом на 1.01.2001 року сільськогосподарська освоєність складала 64,7, а розораність території - 52,7 відсотка (рис. 1.1, 1.2). Водночас розораність території США складає 20 відсотків, Англії - 28, Болгарії - 34, Китаю - 10, Нідерландів - 25, Франції - 34 відсотки.

Висока розораність земель в Україні, разом з недосконалістю структури посівних площ, супроводжується інтенсивним зростанням дефіциту гумусу в грунті, який служить біоенергетичною основою його родючості.

Щорічний дефіцит гумусу, за нашими дослідженнями, тільки в західному регіоні України складає 0,3 т/га, в тому числі у Львівській області - в середньому 0,1 т/га; Івано-Франківській -0,2; Рівненській - 0,23; Чернівецькій - 0,33; Волинській - 0,56 і Тернопільській - 0,36 т/га. Причому розрахунок балансу гумусу в грунті проведено з врахуванням можливого виробництва органічних добрив (гною) і приорювання супутньої продукції (соломи). Це свідчить про те, що дефіцит гумусу в грунті з року в рік зростає. 1 це чи найбільше лихо для землероба, якщо враховувати, що за період від середини XIX ст. донині інтенсивність мінералізації (втрат) гумусу збільшилася в середньому в 10-12 разів. У результаті негативних тенденцій в землекористуванні в Україні тільки близько 5 млн. га знаходяться у відносно природному стані (болота, озера, річки, гори), решта ж земель опинилася під впливом антропогенної діяльності.