Сегодня: 23 | 09 | 2020

Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частини 1)

 

• земельного менеджменту;

• землевпорядкування;

• земельного кадастру;

• планово-картографічного забезпечення;

• розвитку інфраструктури ринку землі;

• державного контролю за використанням землі;

• моніторингу земель;

• інноваційно-інвестиційної політики;

• економічного регулювання раціонального
землекористування;

• розв'язання земельних спорів;

• маркетингової діяльності;

• дорадництва;

• землевпорядної експертизи;

• матеріально-технічного забезпечення, загального діловодства і господарського обслуговування;

• розвитку державної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Останні за своїм характером представляють широкий спектр діяльності, але у своїй сукупності вони є ніби єдиний "згусток нервів" у системі управління. І від того, наскільки ці нерви будуть міцними, настільки буде і міцна система управління земельними ресурсами.

Авторським колективом досліджено, що для повнішого розуміння предмета і концепційних засад вивчення проблеми управління земельними ресурсами не можна обмежитись окремим фрагментарним ознайомленням зі спеціальними працями із галузі управління, оскільки вони не дають змоги скласти об'єктивну картину процесу розвитку управлінської науки як такої, проблем управління земельними ресурсами. Джерелом у вивченні цієї проблеми повинні бути не тільки праці найвидатніших вчених-економістів, які є гордістю національної і світової економічної науки, але й творча спадщина наших предків. Це дозволить уникнути створення урізаної і спотвореної моделі управління земельними ресурсами, розширити світоглядний спектр розвитку і концептуального збагачення управлінської науки. Варто зазначити, що ще більше 200 років тому Патрік Генрі зазначав: "Я не знаю іншого шляху судити про майбутнє, аніж як по минулому". Пізніше цю думку розвинув Джордж Байрон, який сказав: "Кращий пророк для майбутнього - минуле". Звісно, подібних прикладів висловлювань можна навести чимало, але об'єднує їх те, що вони заперечують історизм як один із напрямків лжевчення, що не вписується в рамки системного вивчення об'єкта. Отже, найціннішими скарбами для створення ефективної системи управління земельними ресурсами є численні публікації, описи, архівні матеріали та інші джерела, які дають вичерпну інформацію від давнини до сучасності.

На наш погляд, не потрібно забувати, що, власне, дотримання такого принципу досліджень дає змогу з об'єктивною достовірністю відтворити процес розвитку управлінської науки, зрозуміти весь контекст чинників її розвитку, через те що така генетико-еволюційна парадигма є важливою концепційною засадою створення ефективної системи управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки.

Певна річ, різна якість інформативного матеріалу не могла не позначитись на глибині, повноті й аргументованості окремих частин цієї книги, хоча написана вона з прагненням вичерпати весь наявний матеріал в різні історичні епохи, включаючи сукупність господарських і культурних відносин національного буття. Тому автори не претендують на вичерпне висвітлення піднятих ними проблем і свідомі того, що для повного осмислення історії розвитку системи управління земельними ресурсами замало однієї книжки. Та все ж читач має змогу пізнати закономірності та особливості розвитку управління земельними ресурсами в основних його виявах і наукових вимірах, взяти на озброєння все те, що напрацювало людство у сфері управління. І це заслуговує на пильну увагу. Тим паче, що упродовж тривалого часу вищі навчальні заклади, земельні, сільськогосподарські та адміністративні органи України не мали сучасної праці з управління земельними ресурсами.

Отже, книжка, яка розкриває широке коло проблем управління земельними ресурсами та шляхи їх розв'язання, виходить у світ.

Окремі параграфи написані у співавторстві: "Зміст землевпорядкування" - з кандидатами економічних наук Л. М. Тібіловою та Д. І. Солярчуком; "Управління земельними ресурсами з особливим режимом використання земель" - із кандидатом економічних наук Г. К. Лоїком; "Науково-організаційні засади формування системи управління земельними ресурсами" та "Концептуальні засади ресурсоощадного землекористування" - із кандидатом економічних наук Н. І. В'юн; "Інституційний механізм системи управління земельними ресурсами" - із здобувачем В. П. Твердим; "Роль ринкової інфраструктури в системі управління земельними ресурсами", "Іпотека (застава)", "Земельні (іпотечні) банки" - із здобувачем М. М. Федотовим; "Земельні аукціони" - із здобувачем Ю. Д. Солярчуком; "Екологічні аспекти управління" - із кандидатом технічних наук Л. П. Клименком; "Концептуальні засади ресурсоощадного землекористування" - із кандидатом технічних наук О. Ф. Прищеповим; "Управління земельними ресурсами в населених пунктах" із аспірантом О. Д. Діордієвим; "Науково-технічна і рекламна інформація" - із кандидатом економічних наук П. П. Колодієм; "Землевпорядкування як функція управління земельними ресурсами" - з інженерами землевпорядниками О. В. Горлачук, В. В. Бульбук; "Геоінформаційні технології"" - із здобувачем В. Ю. Станьком; "Законодавчі акти та нормативні документи в системі управління" - з інженєром-землевпорядником Ю. О. Новосадом. Автори висловлюють глибоку подяку за змістовні рекомендації заступнику Глави Адміністрації Президента України П. Гайдуцькому, голові Держкомзему України А. Даниленку, академіку НАНУ О. Оншценку (Інститут економіки НАНУ), член-кореспонденту НАН України С. Дорогунцову, академіку УААН Л. Новаковському (Республіканський інститут землеустрою), академіку УААН В. Снітинському (Львівський державний аграрний університет), академіку УААН В. Трегобчуку (Інститут економіки НАНУ), член-кореспондентам УААН А. Третяку (Українська академія аграрних наук) та Д. Добряку (Республіканський інститут землеустрою), доктору економічних наук М. Федорову (Інститут економіки УААН), завідувачу кафедри українознавства, доктору історичних наук В. Плисюку (Львівський державний аграрний університет), академіку Академії аграрної освіти Росії С. Волкову та іншим.

Також автори висловлюють щиру подяку за цінні поради, підтримку та організацію матеріалу ректору МДГУ ім. П. Могили комплексу "Києво-Могилянська академія" Л. П. Клименку та проректору з наукової роботи О. П. Мещанінову.

Наукові аспекти використання земельних ресурсів

1.1. Земля як цілісний об'єкт управління

Планета Земля - це не просто "куля", а насамперед економічні ресурси (орні землі, ліси, родовища мінералів, водні та інші ресурси), які мають кількісну обмеженість.

Враховуючи цю обставину, їх ефективне використання є дуже важливою проблемою сучасності. При цьому ефективне використання повинно передбачати максимально можливе задоволення матеріальних потреб суспільства від залучених в економічний оборот ресурсів і збереження їхнього стану. Наприклад, надмірна розораність сільськогосподарських угідь (понад 78%) в Україні свідчить лише про неефективне використання земельних ресурсів, оскільки в США і в країнах Європи цей показник втричі нижчий, але проблем з продовольством не існує. Це дає підстави вважати, що шляхи розв'язання цієї проблеми потрібно шукати в залученні в сільськогосподарський оборот лише придатних для цієї діяльності земель. А малопродуктивні, деградовані землі потрібно вилучати з економічного обороту з метою відтворення і збереження їх родючості для майбутніх поколінь.

Зазначимо, що унікальною властивістю земельних ресурсів є неможливість переміщення в просторі. Це означає, що використання земель повинно здійснюватися в тому місці, де вони знаходяться. Розглядаючи землю як активний елемент виробництва, розуміємо, що продуктивні властивості земельного простору визначаються його географічним розташуванням.

Далі. Говорячи про використання земельних ресурсів, ми виходимо з того, що на відміну від економічно розвинутих країн, де під терміном "земля" розуміється конус, лінії якого виходять від центру земної кулі і знаходять своє продовження у повітряному просторі, в Україні термін "земля" означає лише поверхневий простір і все те, що безпосередньо пов'язане з ним, а також гірські породи і мінерали, які безпосередньо залягають під поверхнею землі.

Власне тому ми будемо розглядати "землю" як простір, на якому відбуватиметься господарська діяльність на основі права на землю, що відповідає чинному законодавству. Важливо у цьому зв'язку виділити такі особливості використання землі як об'єкта управління:

Земельні угіддя е складовим елементом єдиної продуктивної сили природи;

• земля хоч і є продуктом природи, але її родючість визначається людською діяльністю, що не є дармовим благом;

• використання землі може відбуватися тільки за участю світла, тепла, води, повітря, які забезпечують нормальний розвиток біогеоценозів;

• раціональне використання землі може здійснюватися тільки з врахуванням економічних,
соціальних, природних, політичних та інших мов;

• земельні ділянки відрізняються своєю якісною і кількісною неоднорідністю, мінливістю властивостей тощо;

• використання земель повинно мати диференційований характер, зумовлений ґрунтово-кліматичними і територіальними умовами;

• правильне використання землі супроводжується зростанням її продуктивної сили, а від так і її вартості.

Враховуючи той факт, що в процесі виробничих відносин відбуватимуться трансакції із земельними ділянками, які передбачають продаж, дарування, обмін, заставу тощо, буде здійснюватися плата за використання землі або орендна плата за землю, виникає необхідність розробки такої системи управління земельними ресурсами, яка б вирішувала поставлені проблеми забезпечення раціонального використання і охорони земель, збереження і відтворення родючості ґрунту, захист прав громадян, організацій, підприємств і установ тощо. При цьому ефективна система управління земельними ресурсами може бути забезпечена не тільки за умови, наприклад, достовірної інформації про земельні ресурси, але й врахування соціальних, політичних, культурно-історичних та інших аспектів.

Земля як об'єкт управління є багатовимірним "тілом", управляти яким можна тільки на основі системної і навіть філософської позиції. Цілком очевидно, що відстоюючи вирішення проблем землекористування завтрашнього дня, варто глибше заглянути в сьогодення, яке дозволить сформулювати цілісне бачення земельної політики країни, окреслити шляхи створення ефективної системи управління земельними ресурсами.

1.2. Використання земельного фонду

Серед європейських країн Україна займає перше місце за територією (60,4 млн. га) і, маючи 42 млн. га сільськогосподарських угідь, входить до дванадцяти найбільших країн світу. Водночас, як і в інших країнах світу, так і в Україні, спостерігається загальна тенденція зменшення площі землі, яка обробляється, в розрахунку на душу населення. Наприклад, якщо в США на 100 осіб 1975,1985,1995 рр. припадало відповідно 65, 57 і 54 га, то в Україні - 69, 67, 64 га. Очевидно, ці процеси, які відбуваються у землекористуванні, є об'єктивними, їх не уникнути, оскільки в результаті приросту населення виникає об'єктивна необхідність у відведенні значних площ для розширення житлового будівництва, промисловості, транспорту та ін. Але в будь-якому випадку цей процес повинен бути керованим через відповідне управління. Адже Існуючі нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики тощо в Україні у 2,5-2,7 раза перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Значні території зайняті відходами виробництва, відвальними породами, хвостосховищами тощо. У чорній металургії і теплоенергетиці більше 40 відсотків займають шлаконакопичувальні та інші вмістилища відходів.

З переходом до ринкових відносин, коли держава з об'єктивних причин послабила свої контрольні функції в галузі землекористування, почала спостерігатися тенденція поглиблення еколого-економічної і соціальної кризи. Головною причиною, в першу чергу, є суб'єктивний чинник, через який не завжди вживалися достатньо обґрунтовані заходи, спрямовані на перебудову економічної системи, і застосовувані механізми їх реалізації, низький організаційний рівень втілення цих заходів у життя.

Аби мати можливість активно впливати на процеси ефективного землекористування, як показують спостереження, потрібно визначитися з розподілом земель за цільовим призначенням, тобто порядком та умовами використання земельних ділянок для конкретних цілей. Доки суб'єкт управління буде позбавлений інформації щодо науково обґрунтованого розподілу земель за цільовим призначенням, криза у землекористуванні поглиблюватиметься.

Згідно з Конституцією України (ст. 13) земля в межах території України є об'єктом власності українського народу і відповідно до цільового призначення поділяється на:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі населених пунктів;