Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частини 1)

Вперше функції управління, які виклав Анрі Файоль, що лежать в основі науки управління, представлені у наступному вигляді:

1. Планування - прогнозування - наукове передбачення розвитку національної економіки, результатів цього розвитку, соціальних та інших наслідків.

2. Організація - вдосконалення організаційної структури управління і розробка науковообґрунтованих методів її роботи і функцій, спрямованих на досягнення основних цілей розвитку суспільного виробництва.

3. Розпорядження - цілеспрямовано впливати на персонал підприємства, організації чи установи.

4. Погодження - це знаходити "золоту середину" між усіма учасниками виробничих відносин.

5. Контроль - спостереження за виконанням розпоряджень та інших правил, регламентованих вимогами виробництва.

З позиції теорії управління А. Файоль сформував цілу низку принципів управління адміністративною діяльністю, які абсолютно не втратили своєї актуальності і нині.

До них відносяться:

1) розподіл праці;

2) повноваження і відповідальність;

3) дисципліна;

4) єдиноначальність;

5) єдність напряму;

6) підпорядкування особистих інтересів
загальному;

7) винагорода персоналу;

8) централізація;

9) скалярний ланцюг (лінія влади зверху
вниз);

10) порядок;

11) справедливість;

12) стабільність робочого місця для персо
налу;

13) ініціатива;

14) корпоративний дух.

Великий вклад у розвиток класичної школи управління вніс американський вчений Емерсон, який у 911 році у своїй знаменитій на весь світ праці "Дванадцять принципів продуктивності" сформулював 12 принципів раціонального управління в контексті всіх галузей економіки країни.

До багатющого джерела управлінської науки належить і концепція німецького соціолога Макса Вебера, який розробив "ідеальний тип" адміністративної організації, під якою розуміється концепція раціоналізації колективної діяльності.

Тим часом паралельно із класичною школою управління (1930-1950 рр.) активно розвивалась Школа людських відносин і школа поведінкових наук, Основу якої заклали Мери Паркер Фоллет (1868-1933 рр.) та Елтон Мейо (1880-1949 рр.).

Відмінність цих шкіл від попередніх полягає в тому, що їх концепція передбачала врахування взаємовідносин керівника і підлеглого. При цьому формування "здорового" клімату в колективі, вважали вони, не менш важливе для зростання прибутків, ніж раціональне розміщення устаткування.

Досить у цьому зв'язку зазначити, що один із послідовників Е. Мейо - Д, Макґрегор - наголошував, що деспотичний режим, встановлений керівництвом підприємства, організації чи установи, вичерпав себе. Люди люблять працювати вільно, хочуть проявляти свою кмітливість, хочуть бути господарем свого робочого місця. Правда, ця теорія також зазнавала критики з боку багатьох спеціалістів: мовляв, психологічний клімат на підприємстві не такий важливий, важливо насамперед відмовитись від подрібнення в розподілі праці, ліквідувати конвеєр, збагатити працю тощо.

Історичний характер розвитку наукової думки свідчить, що на грунті класичної школи і школи людських відносин сформовано управлінську школу "соціальних систем".

Значний вклад у розвиток цієї школи, формування якої пов'язане з виникненням гігантських корпорацій у 60-70-ті роки, вніс лауреат Нобелівської премії Герберт Саймон. У своїх працях він зазначає, що комп'ютеризація виробництва зумовлює подальший розвиток централізації ієрархічності керівництва. Значно легше в умовах, коли застосовуються економіко-математичні методи, комп'ютерна та інша техніка, управляти "цілісним" колективом, ніж децентралізованим.

Періодизація наукових управлінських шкіл дозволила виділити поведінковий підхід до управління, який грунтується на правильному застосуванні науки про поведінку, насамперед психології і соціології, службової етики тощо з метою виявлення різних способів впливу на людей, щоб залучати їх до роботи з більшою віддачею. І, нарешті, можна виділити ще одну школу - це "нова школа науки", Яка зобов'язана американській теорії управління.

Особливість цієї школи полягає в тому, що вона передбачає процес прийняття управлінського рішення на основі точних наук, замість словесного, описового характеру.

При цьому в процес управління залучаються моделі, графіки, імітаційні ігри тощо. Іншими словами, "нова школа науки" передбачала наповнення науки управління математичними формулами та експериментами.

Підводячи підсумок, зазначимо, що кожна із шкіл зробила свій позитивний внесок у створення науки управління.

Щоб полегшити сприйняття, узагальнимо концепцію кожної з управлінських шкіл.

Школа наукового управління регламентувала:

• використання наукового аналізу для визначення кращих способів виконання поставлених задач;

• відбір кращих працівників для навчання, забезпечення їх ресурсами для виконання роботи;

• матеріальне стимулювання працівників з метою підвищення продуктивності праці, економії ресурсів та ін.

Класична школа управління передбачала:

• формулювання принципів управління;

• систематизацію функцій управління;

• системний підхід до управління організацією.
Школа людських відносин і школа поведінкових наук базувалась на:

• застосуванні прийомів управління міжособистими відносинами з метою забезпечення нормального психологічного клімату в колективі, отримання задоволення від виконаної роботи та підвищення продуктивності праці;

• застосуванні наук про поведінку людей, які б могли відкрити у них потенціал для повного залучення до виробництва.

Нова школа наук управління передбачала:

• вирішення складних управлінських проблем за допомогою моделей тощо;

• широкий розвиток цілого спектра методів управління при вирішенні складних виробничих задач.

Без перебільшення можна стверджувати, що ці школи внесли свою вагому частку в розвиток системи управління економікою держави, в тому числі земельними ресурсами.

2.4. Вітчизняний розвиток теорії управління