17 | 12 | 2017

Лекція Средньовічна філософія

 

По-перше, він був механістичним, що відповідало духу того часу, оскільки з усіх наук найбільш була розвинена механіка. Ця риса знаходила прояв у тому, що усі форми руху матерії зводились до механістичної й пояснювались на підставі законів механіки. Ламетрі навіть росповсюдив механіцизм й на розуміння людини, вважаючи її своєрідною машиною; обгрунтуванню цього він присвятив книгу “Людина-машина”.

По-друге, він мав метафізичний характер, який полягав у розумінні розвитку як руху по замкненому колу, як кількісних змін, які мають не внутрішні, а зовнішні джерела, що теж відповідало рівню знань того часу. Але вже Дідро прагнув подолати механіцизм та метафізичність у розумінні розвитку. Так він твердив, що й нерухоме у просто-рі тіло знаходиться у русі, тобто розвивається, змінюється. Відстоював ідею саморуху матерії, намагаючись пояснити його внутрішньою суперечливістю матерії. Дідро росповсюджував ідею безперервності розвитку та змін на усю природу, зокрема й на людину, пдікреслюючи, що вона має історію свого становлення. Він також висловив думку про єдність матерії та свідомості, яка зумовлена наявністю у матерії властивості, спорідненої відчуттям.

По-третє, французські матеріалісти були войовничими атеїстами.

У-четвертих, у розумінні суспільства вони залишалися на ідеалістичних позиціях, хоча у питанні про виникнення сус-пільства схилялись до натуралізму, розвиваючи теорію “сус-пільного договору” та природного походження держави, але в кінцевому разі, вважали, що “думки управляють світом”.

Французські матеріалісти разом з іншими філософами-про-світниками ХVІІІ ст. відіграли велику прогресивну роль у подоланні пережитків феодалізму та релегійного клерикалізму, утвердженні принципів гуманізму, зосереджували зусілля на вирішенні філософських та практичних проблем по владнанню гідних людини умов життя. Одначе по мірі розвитку науки, філософії, суспільного життя, переконання у безмежних можливостях людського розуму, механіцизм, метафі-зичність все більше потребували корригування, подолання. Все це знайшло вираз у німецькій класичній філософії.

Теоцентризм – системообразующий принцип философии Средневековья. Влияние идей Библии и Корана на становление и развитие философской культуры эпохи. Основные этапы средневековой философии: апологетика (Тертуллиан), патристика (Аврелий Августин), схоластика (Боэций, Абеляр, Альберт Великий). Классическая философия средневековья (Фома Аквинский). Философская мысль в Византии (Иоанн Дамаскин). Арабская философия (Авиценна, Аверроэс). Мистика (Бонавентура, Майстер Экхарт).

Основные философские проблемы средневековой философии: божественное предопределение и свобода человека, теодицея, разум и воля, душа и тело, сущность и существование, сотворенное и вечное. Проблема доказательства бытия Бога. Понятие высшего Блага как основы средневековой этики. Спор о природе общих понятий – номинализм и реализм. Философия истории в Средние века.

Тема 5.Философия эпохи Возрождения

Антропоцентризм, гуманизм, натурфилософия, пантеизм – отличительные особенности философского мировоззрения эпохи Возрождения. Процесс секуляризации духа. Проблемы человеческой индивидуальности (Эразм Роттердамский, Б. Телезио). Переход от неоплатонических познавательных программ (Николай Кузанский) к гуманистическим (Ф. Петрарка), утверждение натурфилософской ориентации в знании (Л. да Винчи, Н. Коперник, Дж. Бруно, Г. Галилей). Формирование новой картины мира, согласующей проблемы космоса, человека, природы, религии и социума.

Реформация как один из путей преодоления средневековой схоластики (М. Лютер, Ж. Кальвин). Реформация и контрреформация. Философские аспекты концепции “открытости” истории (Н. Маккиавелли); утопии как ранние формы ненаучного прогнозирования (Т. Мор, Т. Кампанелла).

[1] На становлення ідей Лютера вплинуло також вчення се-редньовічного містика Йогана Екхарта (1260-1327 р.) та йо-го учнів. Із змістом цього вчення вам слід познайомитись самостійно.

[2] Нагадаємо, що у античності світ мислився побудованим “за образом і подобою речі”, тобто світогляд мав “речово-пред-метний” характер.