Лекція: СВІТОГЛЯД ТА ЙОГО ОСНОВНІ ВИМІРИ
 
15 | 08 | 2018

Лекція: СВІТОГЛЯД ТА ЙОГО ОСНОВНІ ВИМІРИ

Лекція: СВІТОГЛЯД ТА ЙОГО ОСНОВНІ ВИМІРИ.

ПЛАН:

1.Відношення людина - світ як предмет світогляду.

2.Структура світогляду.

3.Основні рівні світогляду.

Якщо звернутися до етимології слова світо-гляд, то тоді ми можемо його витлумачити як певний погляд на світ. Але мабуть такої характеристики ще буде не достатньо. Для того щоб здобути більш поглиблене розуміння поняття “світогляд”, слід з¢ясувати, який смисл ми вкладаємо в поняття “світ” і що ми маємо на увазі, коли кажемо про певний погляд на цей світ.

Поняття світ – це стрижнева світоглядна категорія. Вона сформувалася ще в дофілософський період розвитку суспільної свідомості. Її формування і розвиток пов’язані з практичним виділенням людини із природи. Поняттям світ вона почала позначати те зовнішнє середовище, той просторово - часовий контініум, у межах якого розгортається її життєдіяльність. Таким чином, світ вже спершопочатку постав для людини як певний життєвий світ. З яких же часток складався цей життєвий світ для стародавньої людини. Це перш за все – природа. Але природа не як така, як щось вороже, чуже для людини, а як Космос, тобто природа упорядкована і така, часткою якої є і сама людина як мікрокосм. Само слово Космос у перекладі з арамейської означає “порядок”. У Космосі все упорядковане, взаємопов’язане, підкоряється певним світовим законам і цим законам підкоряється і людина як мікрокосм. Але природа ще не вичерпувала усього змісту поняття “світ”. Життя людини у стародавні часи було можливим тільки у межах певної соціальної спільності – общини, роду, племені. Індивіди внутрішньо залежали від общини, колективний характер існування був єдино можливим. Індивіди навіть не сприймали себе як щось самостійне, як особистість, а скоріше як частину єдиного колективного тіла. Своєрідним було і ставлення общини до природного світу. Своєрідність людського існування полягає у тому, що воно має не пристосувальний, а перетворювальний характер. Людина на відміну від тварини не має обмеженої екологічної ніши існування, отже вона і не може мати біологічно визначеної програми пристосування до певного природного середовища. Оскільки людина не може перетворювати свою власну біологічну природу вона перетворює природу зовнішню таким чином, щоб вона могла задовольнити її потребу у самозбережені. Таким чином людина перетворює предмети природи у засоби задоволення власних життєвих потреб. Отже природа безпосередньо включається у сферу активної діяльності людини. Створюється певна єдність не тільки між індивідами всередині общини, але і єдність людини з природним середовищем, що включене у сферу її практичної діяльності. На цій основі почало формуватися й цілісне уявлення про коло предметів, явищ, цінностей, систему відносин, що утворюють життєву сферу людини. Цілісне уявлення про життєдіяльність людини як систему взаємовідношень між людьми, а також людини з природою знайшло своє відображення в категоріїСвіт”. У своєму виникненні це поняття являло собою родову самосвідомість людини, усвідомлення включенності індивіда в общину, колективну спільну діяльність по освоєнню природи. Ця особливість бачення себе людиною тільки у зв’язках з іншими людьми та з природою збереглась у реченнях із відповідним змістом: “світ” - це община, “весь світ” - “вся община”, “всім світом” - “всією общиною”.

У процесі становлення й розвитку людини відбувається розвиток і зміна уявлень про світ. Наповнюється конкретним змістом і відношення “людина – світ”. Категорія “світ” починає фіксувати не тільки природні, об’єктивно –матеріальні властивості дійсності, але насамперед особливості людського - діяльного відношення до себе і до умов свого існування. Категорія “світ” включає до себе також уявлення про певний світопорядок, тобто про систему соціальних і природних зв’язків, центром яких є людина, її соціально - діяльна сутність. Отже ця категорія відрізняється від інших філософських категорій, які вживаються для різних характеристик усього існуючого тим, що вона розглядає існуюче не саме по собі, а в його існуванні і відношенні до людини. Тому світ постає насамперед як людський світ, як процес життєдіяльності людини, який береться в його реальному існуванні. Серцевину світу становить система соціальних зв’язків і відношень, в яких людина здійснює свою життєдіяльність. У зміст людського світу входять і продукти духовної творчості, духовного життя суспільства.

Зміст і межі світу не є чимось незмінним. У міру освоєння людиною природи й ускладнення соціальних зв’язків і відношень зміст світу поглиблюється, збагачується, а межі все більше розширюються. До сфери практичної діяльності людини включаються не тільки предмети безпосередньої, близької природи, але й космос, глибини Всесвіту. Збагачення змісту світу у процесі культурно-історичної діяльності – властивість людини не тільки як родової істоти. Так само збагачується чи становиться біднішим і зміст світу кожної особистості у процесі її власної життєдіяльності.

Отже світ для людини завжди постає у формі відношення “людина – світ”. Такий ракурс бачення світу підкреслює, що людина сама вийшла із природи і може існувати тільки в певному природному середовищі, певному відношенні до цього середовища. Перетворюючи природу, людина створює світ власного буття, який виступає необхідною умовою її власного існування. Водночас у процесі перетворення природи, людина і руйнує її, створюючи загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, то зникне і світ який є світом буття людини. Це не означає, що зникне природа й ті зміни, які здійснила в ній людина, однак природа втратить свою якісну визначеність світу людини. Отже можна сказати, Що категорія “світ” позначає ту сферу дійсності, яка під впливом і в ході суспільно - історичної практики перетворюється на реальну умову й основу життєдіяльності людини. Світ – це практично-опосередкована предметна дійсність, в якій і за допомогою якої здійснюється людська життєдіяльність.

Якщо ми з вами з¢ясували, що світ для людини завжди постає у формі відношення людина - світ, то звідси випливає, що світогляд це теж не просто погляд людини на світ як такий, а форма осягнення саме відношення людина - світ у його культурно - історичній визначеності. Отже предмет світогляду – це культурно-історично визначене взаємовідношення людина-світ. Саме тому світогляд і визначають як відображення світу з точку зору потреб і цілей людини чи інакше кажучи, як духовно-практичну форму відображення світу.

ЗВ’язок між світоглядом і людськими потребами і цілями вказує на те, що світо-гляд є не просто якимось стороннім, безсистемним, довільним уявленням про світ. У світогляді відбиваються не тільки певні уявлення людини про світ, а певне ціннісне ставлення людини до світу і власного місця у цьому світі, а також практично діяльнісний аспект людського існування. Саме тому світогляд і характеризують Як цілісну систему поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне розуміння світу і місце, яке посідає у ньому людина, відношення людини до себе та до навколишньої дійсності, й обумовлені цим життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, світогляд – це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності. Світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально діяльну установки людської життєдіяльності. Це дає підстави вказувати на системний характер світогляду. Звідси світогляд постає як цілісна система, яка має певну структуру і утворюється взаємозв¢язком трьох підсистем: Пізнавальна: погляди, уявлення, знання-буденні, професійні, наукові; Ціннісна: переконання, ідеали, уявлення про смисл життя, ціннісні орієнтації; Спонукально-діяльна: уявлення про власні інтереси і мотиви, мету, програми, засоби, принципи діяльності, певні навички.

Знання, які має людина перетворюються на елементи світогляду, коли стають переконаннями, впливають на вибір цілей та ідеалів, регулюють діяльність. Саме тому світогляд має велике життєве значення:1.Допомагає людині орієнтуватися у навколишньому світі.2. Впливає на норми поведінки людини, її відношення до інших, до праці, до себе.3. Визначає загальний життєвий план людини, її прагнення, смаки, інтереси. Це духовна призма через яку людина сприймає і переживає свій внутрішній світ і зовнішній життєвий світ. Це стрижень особистості. Саме тому Ортега-і-Гассет підкреслював, що кожне життя – це певна точка зору на світ. Але далі він вказував на те, що може бути точка зору на світ, як свідомо вироблена життєва позиція, і “кочка” зору на світ, як позиція обмеженої, самозахопленої людини, яка вважає, що обрій світу визначається межами її власного болота. З цих міркувань ми бачимо, що можна казати про різні рівні розвитку світогляду. У найбільш загальному вигляді по ступеню теоретичної зрілості розрізняють стихійно-повсякденний, “житейський” і теоретичний, філософський.

Для повсякденного світогляду характерні некритичність, або слабкий рівень розвитку критичності, “масовість”, переважання емоцій над міркуваннями. Але і цей життєво-практичний рівень світогляду може мати різний ступень розвитку: 1. Світовідчування – відображення світу у формі настроїв, почуттів, емоцій. 2.Світосприймання - це чуттєве сприйняття світу з використанням наочних уявлень. 3. Світоспоглядання це система уявлень про світ, що складається у повсякденному житті і постає у вигляді здорового глузду. Неможна заперечувати значення здорового глузду у житті людини. Це сформовані на підставі повсякденного практичного досвіду уявлення людей про смисл життя, про добро та зло, про справедливе та несправедливе, про щастя тощо. і в певній мірі визначає соціальну орієнтацію і програму дій людей. Але ці погляди не є достатньою мірою обмірковані, послідовні, систематизовані, вони завжди обмежені власним життєвим досвідом і досвідом безпосереднього оточення і тому не захищені від помилок, негативного впливу, можливості гострої світоглядної кризи в разі різкої зміни звичних для людини умов існування.

Зрілість світогляду передбачає не тільки узгодженість усіх його підсистем – пізнавальної, ціннісної, спонукально-діяльної, але і досягнення висшого рівню світогляду – світорозуміння. Це теоретична форма осягнення дійсності, яка має наукове підгрунтя і систему логічного обгрунтування власного ставлення до світу. На рівні світорозуміння людина спирається не стільки на віру, скільки на свідомі переконання, не тільки оперує певними уявленнями про світ, а свідомо і критично їх обирає.

Коли ми розглядаємо різні рівні розвитку світогляду, то слід мати на увазі, що будь-який світогляд має два необхідні виміри – емоційно-психологічний і інтелектуально-пізнавальний. Завдяки першому виміру людина має можливість переживати свою причетність до світу, надавати світу емоційну забарвленість. Полярними формами емоційного ставлення людини до світу можуть бути такі: оптимістичне-песимістичне, любов - ненависть, біофілія як любов до живого і некрофілія як любов до мертвого, гуманізм-мізантропія.

Завдяки інтелектуально-пізнавальному рівню людина має можливість діяти логічно обгрунтовано, свідомо, долати свої негативні емоції та примхи, якщо вони заважають їй у процесі діяльності і спілкування.

Тільки розвинутість обох вимірів світогляду може зробити його зрілим, повноцінним. Погано, коли людина керується у власному житті лише емоціями. Але не менш жахливо, коли емоційний бік світогляду у людини не розвинутий. Тоді вона втрачає можливість для сприйняття прекрасного, перетворюється на холодну, бездушну, перетворюється на глуху до власного покликання, втрачає здатність до творчості.

При характеристиці світогляду не можна залишити поза увагою іще один його вимір. А саме ти вихідні принципи, на яких може грунтуватися загальне ставлення людини до світу. Відомий мислитель ХХ ст. Еріх Фромм доводить, що в кінцевому разі ставлення людини до світу може грунтуватися на двох найбільш загальних принципах – принципі володіння і принципі буття.