Лекція Логіка Аристотеля
Страница 2 из 3
2. початку, найбільше частки – відносяться до одиничного буття.
Тому що положення про одиничний даються сприйняттям, то сприйняття – джерело істини. Якби в основі сприйняття не коренилися дійсні факти, то сама поява сприйняття бути б незбагненно.
Ілюзія, обман сприйняття – щира причина обману не самі почуття як такі, його причина в нашому судженні про сприйманий.
Сприйняття має важлива властивість для пізнання – воно не вимагає ніякого особливого доказу своєї істинності. Факт сприйняття як такий убедительнее всякого доказу, отриманого за допомогою операцій розуму. Хоча розум і має у своєму розпорядженні можливість виправляти виниклі в пізнанні помилки.
Засобу узагальнення одиничних і загальних положень:
- індукція – зводить до силогізму першої фігури, тому індукція сама припускає загальні принципи і не може обґрунтовувати положення, які б мали значення вищих посилок знання;
- умовивід за аналогією (Аристотель його називає «прикладом») – висновок за аналогією від однієї частки випадку до іншого, теж частці случаю: окремий випадок – висновок з нього загального положення – висновок нової частки випадку.
- способи для повідомлення усього лише ймовірним положенням максимуму обґрунтованості
«Топіка» указує загальні місця, чи точки зору, з яких можливо одержати положення, опорні для доказу думки, що саме по собі лише ймовірно:
- думки знаючих людей і народу;
- аналіз слів і понять;
- розсуд подібності;
- розсуд розходжень.
Система наукового знання:
|
Платон
|
Аристотель
|
|
Знання представляється зовсім єдиною системою понять, що утворить ієрархію узвишшя і підпорядкування. Нагорі, вище сутності – єдина ідея блага, від якого бере початок усяка сутність і всяке знання. усі знання спрямовуються до єдиного джерела і від нього виходять.
|
Різні поняття, що належать різним сферам знання, настільки відрізняються друг від друга, що не можуть ввійти в один загальний для них рід. Необхідно визначити целую систему вищих пологів буття, до яких відносяться всі поняття кожного з пологів. Ці вищі пологи Аристотель назвав «категоріями», тобто основними родами «сказывания» про сущий
|
Аристотель досліджує не окремі області буття, а початку і причини всього сущого, оскільки воно береться як суще. Найбільш повне знання речі досягається тоді, коли буде відомо, у чому сутність цієї речі.
Первісний, що вводить у науку підхід до цієї проблеми в навчанні про категорії.
«Категорії» - основні роди чи розряди буття і відповідно основні роди понять про буття, його властивостях і відносинах.
Це визначення свого роду реконструкція думки Аристотеля, що так і не дала визначення поняття категорія.
В Аристотеля категорії виступають те як категорії буття і пізнання, те як категорії мови (1. ізольовані слова, 2. зв'язки слів у пропозиції, що представляють у формах мови клас понять і клас висловлень).
Категорії мають двоякий аспект:
- в онтологическом плані – вищі роди буття, до яких восходят усі його частки сторони і виявлення;
- у гносеологічному – різні точки зору, під якими можуть бути розглянуті предмети і які не можуть бути зведені до єдиного для усіх їх, що піднімається точці зору.
У творі «Про категорії» зазначено десять аспектів: 1. сутність, 2. кількість, 3. якість, 4. відношення, 5. місце, 6. час, 7. положення, 8. володіння, 9. действование, 10. страждання.
Самі ці аспекти вводяться емпірично, причому в різних роботах указується з різне число. Більш-менш докладно Аристотель розглядає тільки перші чотири. У роботі «Метафізика» додатково з'являється категорія «рух».
Исходным этапом познавательной деятельности, согласно АристотеЛю, является обучение, которое "основано на (некотором) уже ранее Имеющемся знании... Как математические науки, так и каждое из прочих Искусств приобретается (именно) таким способом". Для отделения знаНия от незнания Аристотель предлагает проанализировать "все те мнеНия, которые по-своему высказывали в этой области некоторые мыслитеЛи" и обдумать возникшие при этом затруднения. Анализ следует провоДить с целью выяснения четырех вопросов: "что (вещь) есть, почему (она) есть, есть ли (она) и что (она) есть". Основным принципом, определяющим всю структуру "научного знания Дела", является принцип сведения всего к началам и воспроизведения Всего из начал. Универсальным процессом производства знаний из наЧал, согласно Аристотелю, выступает доказательство. "Доказательством Же я называю силлогизм, - пишет он, - который дает знания". ИзложеНию теории доказательного знания полностью посвящен "Органон" АрисТотеля. Основные положения этой теории можно сгруппировать в раздеЛы, каждый из которых раскрывает одну из трех основных сторон матеМатики как доказывающей науки: "то, относительно чего доказывается, То, что доказывается и то, на основании чего доказывается". ТакимОбразом, Аристотель дифференцированно подходил к объекту, предмету и Средствам доказательства. Выбор начал у Аристотеля выступает определяющим моментом постРоения доказывающей науки; именно начала характеризуют науку как Данную, выделяют ее из ряда других наук. "То, что доказывается", Можно трактовать очень широко. С одной стороны, это элементарный доКазывающий силлогизм и его заключения. Из этих элементарных процесСов строится здание доказывающей науки в виде отдельно взятой теоРии. Из них же создается и наука как система теорий. Однако не всяКий набор доказательств образует теорию. Для этого он должен удовЛетворять определенным требованиям, охватывающим как содержание доКазываемых предложений, так и связи между ними. В пределах же научНой теории необходимо имеет место ряд вспомогательных определений, Которые не являются первичными, но служат для раскрытия предмета теОрии.
