Лекція Философия образования украина
Страница 3 из 3
Зараз в Україні серед вчених, політиків, економістів усе більше поширюється так звана концепція “нового центризму”, яка спрямована якраз на подолання однобічності як колективістичної, так і індивідуалістичної тенденцій. Ми вважаємо, що подальша розробка цієї концепції на засадах синергетичної парадигми, вищенаведених ідей Грушевського та багатьох інших сучасних мислителів, які розвивають вчення близькі до останніх парадигм, може забезпечити не лише значне прискорення темпів розвитку економіки і культури України, а допоможе нам знайти своє особливе унікальне місце в оптимізації вирішення найгостріших проблем сучасності у прогресивному розвитку людства.
Нова парадигма спрямована і на подолання двох однобічних тенденцій у викладанні філософії у ВНЗ. Перша з них полягає у тому, що таке викладання спирається в основному на одне філософське вчення як найкраще (марксистське чи інше). Друга, що зараз особливо поширена в сучасній Україні, – на принцип плюралістичного співвідношення усіх філософських систем, які включаються в зміст курсу. Останнє призводить до хаотичності в розумінні неосяжної для учнів кількості різноманітних суперечливих між собою філософських ідей. На нашу думку нова цілісно-плюралістична парадигма викладання філософії дає можливість не лише пояснити як позитивне, так і негативне в основних філософських вченнях, а й, головне, розкрити роль кожного з них як певного кроку до розуміння “справжнього смислу буття” [16].
Таким чином, величезна роль філософії освіти у вирішенні найважливіших проблем як усього сучасного людства, так і українського народу, потребує тих суттєво нових заходів, які направлені на активізацію як розробку наших концептуальних основ даної дисципліни, так і на їх впровадження у всі види освітянської діяльності.
Література:
1. Амонашвілі Ш. До школи у шість років // Педагогічний пошук. – К., 1990.
2. Андрущенко В. Історія соціальної філософії (західноєвропейський контекст). – К., 2000.
3. Гессен С. И. Основы педагогики (введение в прикладную философию). – М., 1995.
4. Грушевський М. Початки громадянства: генетична соціологія. – Прага, 1921.
5. Дьюи Дж. Введение в философию воспитания. – М., 1921.
6. Литвин В. Українська культура і освіта в контексті суспільних трансформацій // Урядовий кур'єр. - 24.09.2002.
7. Лутай В. С. Філософія сучасної освіти. – К., 1996.
8. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Філософія освіти в сучасній Україні”. – К., 1997.
9. На пути к «повестке дня на ХХІ век» в области высшего образования // Высшее образование в ХХІ веке: подходы и практические меры. – Париж, ЮНЕСКО, 1998.
10. Практична філософія. – 2003., № 1.
11. Пригожин И. Природа, наука и новая рациональность // Философия и жизнь. – М., «Знание», 1991, № 7.
12. Пригожин И. Философия нестабильности // Вопросы философии. – 1991, № 6.
13. Рашковский Е. Б. Лосев и Соловьев // Вопросы философии. – 1992, № 4.
14. Творчество и педагогика. АН СССР. Сб. тезисов Всесоюзной конференции в 6-ти т. т. – М., 1989.
15. Хакен Г. Информация и самоорганизация. Макроскопический подход к сложным системам. – М., 1991.
16. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991.
