Сегодня: 03 | 04 | 2020

Лекція Философия образования украина

Лекція ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

1. Філософія і освіта. Найважливіші функції освіти - це навчання і виховання у їх безперервній взаємодії. Тим самим мета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би краще поєднував її професійну діяльність з тими загальними світоглядними цінностями, які закладені в основу даної системи. Оскільки філософія з часу свого виникнення завжди відігравала функцію теоретично-рефлексійного аналізу світогляду і його подальшого розвитку, то вона набула найважливішого значення і в становленні нових освітніх систем. Так, відомий педагог і філософ Сергій Гессен вважає, що педагогічну діяльність в цілому треба розглядати як “прикладну філософію” [ 1 ] . Але й освіта, у свою чергу, здійснює найбільший вплив на філософію. У зв'язку з цим видатний американський філософ і педагог Джон Дьюї писав: “Коли філософська теорія байдуже відноситься до виховання, то вона не буде жити” [ 2, с.55 ] . Виходячи з цього, він розглядав саме результати освітньої діяльності як головний критерій істини її філософських засад, а систему освіти як найважливіший засіб “покращення суспільства”, вирішення його найгостріших проблем.

Таким чином, йдеться про те, що взаємодія між філософією і освітою завжди відігравала суттєву роль у розвитку людства, що стало причиною появи такої проміжної між ними ланки як філософія освіти. Остання вивчає основні закономірності цієї взаємодії, її різні форми. Важливо відзначити, що філософія освіти не обмежується аналізом лише проблем офіційно визнаних педагогічних установ, бо освітня діяльність включає у себе і низку інших засобів формування людини: сім'я, інші малі групи, ЗМІ (особливо телебачення), література тощо. Тому, наприклад, Російська академія педагогічних наук вже давно була перетворена в Російську академію освіти. Ця проблема обговорюється і в нашій Академії педагогічних наук.

Сучасна епоха поставила перед освітою, її філософськими засадами принципово нові найважливіші проблеми. Загострення глобальних проблем, яке все більше загрожує знищенню людства, потребує саме суттєвих змін усієї стратегії діяльності останнього, а тому і формування того нового типу практичного світогляду, який і визначає цю стратегію. У вирішенні даного завдання, яке стало найважливішим не лише для сучасних мислителів, політиків, а й для всього людства, головну роль, безумовно, повинна відігравати сучасна освіта. Але вона потребує і найсуттєвішого реформування на основі нової філософії освіти. Тому розробці філософії освіти та впровадженню її здобутків в освітянську практику вже присвячені тисячі книг як монографічних, так і колективних, та десятки тисяч статей, матеріалів різних конференцій тощо. Предмет “філософія освіти” викладається зараз майже у всіх вищих педагогічних (і не лише педагогічних) навчальних закладах розвинених країн. Усі ці зусилля спрямовані на пошук тієї сучасної парадигми нашої діяльності та механізмів її впровадження в сучасну освіту, яка б змогла позитивно вирішити глобальні та інші найгостріші проблеми сучасного людства.

2. Розробка проблем філософії освіти в Україні. Як відомо, проблеми філософії освіти в колишньому Радянському Союзі, зокрема і в Україні, систематично не розроблялися. Лише в останні роки горбачовської перебудови відбулась перша велика Всесоюзна конференція "Творчість та педагогіка", на якій здійснилась широка дискусія між тими педагогами і філософами, які займались проблемами філософії освіти [ 3 ] . Хоч і з певним запізненням, проблеми філософії освіти почали більш систематично розроблятись і в Україні. Значну роль в цьому відіграла Всеукраїнська науково-практична конференція “Філософія освіти в сучасній Україні”, яка була проведена на початку 1996 року. В ній взяло участь понад 400 педагогів та філософів. Були опубліковані головні доповіді конференції та тези учасників [ 4 ] . На конференції був презентований перший в країнах СНД навчальний посібник “Філософія сучасної освіти” одного з авторів даної статті [ 5 ] .

З 2000 року в Інституті вищої освіти АПН України почав працювати відділ змісту, філософії та прогнозування вищої освіти, який вперше в Україні почав відігравати роль координаційного, а у певній мірі й організаційного центру розробки проблем філософії освіти та впровадження її в педагогічну практику. На цей час в Україні опубліковано вже десятки монографічних (переважно колективних) досліджень з цієї проблематики, тисячі статей, багато збірників тез, проведених з цієї проблематики конференцій, семінарів, зокрема міжнародних і всеукраїнських. В ряді ВНЗ почали читатись курси з філософії освіти для студентів, педагогів тощо. Проблеми філософії освіти регулярно розглядаються у таких часописах, як “Вища освіта України”, “Практична філософія”, “Постметодика” та ряді інших.

Більшість дослідників проблем сучасної філософії освіти, у тому числі і українських, виходять з того загального принципу, що головна мета освітянської діяльності повинна спиратись на принцип формування такої всебічно розвиненої людини, яка б більш-менш гармонійно поєднувала свої інтереси і свій високий професіоналізм з загальними цінностями та інтересами (національними, загальнолюдськими, екологічними тощо). Цей ідеал і ми будемо розглядати як найважливіший у філософії освіти сучасної України. Але, як і кожний ідеал, він не збігається з реальними процесами освітянської діяльності, тобто співвідношення останніх є однією з найважливіших проблем сучасної філософії освіти.

3. Головні проблеми сучасної філософії освіти. Суть справи в тому, що індивідуальні і близькі до них часткові інтереси кожної особистості хоч і можуть в чомусь збігатися з більш загальними інтересами, але між ними завжди виникають і певні суперечності. Дійсно, з одного боку, в філософії, політиці, економіці тощо існує тенденція до надання особистості чи групі людей максимально важливого творчого вибору своєї діяльності. Але з іншого боку, такий вільний вибір завжди обмежується певними як моральними, так і правовими обо­в'язковими для всіх вимогами. Причому в історії суспільства здійснюється становлення соціумів усе більш загального і складного рівня (рід, плем'я, народність, держава, нація, певні типи цивілізації, людство в цілому), що спричиняє і появу тих вимог, які вносять нові обмеження у вільний вибір діяльності особистості та будь-яких їх груп. Тому виникає найважливіша суперечність між двома протилежними тенденціями: 1) до збільшення вільного вибору своєї діяльності будь-якими її суб'єктами і 2) до нових обмежень такого вибору, які повинні забезпечити збереження суспільної організації вищих рівнів.

Ця суперечність стає головною і в сучасній філософії освіти. Так, відомий теоретик педагогіки, учитель-новатор Шалва Амонашвілі вважає, що “основна трагедія виховання” полягає у вирішенні суперечності між тим змістом виховання і навчання, який визначається вимогами суспільства (“суспільне треба”) і відчуттям вільного вибору дитини (“дитяче хочу”) [ 6, с.25 ] . Саме пошук оптимізації розв'яза­ння даної суперечності (причому в процесах виховання не лише дітей, а й усіх інших особистостей будь-якого суспільства) далі і будемо розглядати як найважливішу проблему сучасної філософії освіти.

Взагалі такий пошук кращого розв'язання головної суспільної й освітянської суперечності здійснювався історії людства. Але при цьому дуже часто таке розв'язання грунтувалося на визнанні пріоритетності (нерідко й абсолютної) однієї з протилежних тенденцій. Пріоритет загальних інтересів веде до тоталітаризму, то пріоритет індивідуальних - до визнання вирішального значення егоїстичних інтересів окремих особистостей, чи певних груп людей, видів цивілізації, культури тощо. Ці протилежні тенденції чітко проявляються і в сучасних освітніх системах, їх філософських засадах. Причому в основах багатьох концепцій сучасної освіти здійснюється дуже спрощене поєднання обох цих тенденцій, тобто йдеться про визнання пріоритету як інтересів особистостей і їх груп, так і більш загальних, в тому числі загальнолюдських інтересів, без розкриття вирішення складної проблеми розв'язання суперечностей між ними.

Але сучасний етап розвитку суспільства потребує принципово нової парадигми розв'язання головної суспільної та освітньої суперечності. Дійсно, коли раніше таке розв'язання в минулі епохи часто-густо здійснювалось шляхом антагоністичних форм, а тому і повної перемоги однієї з протилежних тенденцій, то в наш час такі антагоністичні форми і стали головною причиною загострення тих глобальних проблем, які усе більш загрожують існуванню людства. Це стосується як поглиблення суперечностей між розвитком суспільства і природою, між основними типами цивілізації і культури, між свободою людини і вимогами суспільства тощо. Тобто нова парадигма діяльності людства потребує неантагоністичних форм розв'язання усієї цієї найскладнішої системи суперечності.

У вступові до матеріалів Всесвітньої конференції ЮНЕСКО з вищої освіти (Париж, 1998) говориться про прискорення розвитку темпів останньої: "Цей величезний кількісний прорив… не супроводжується ні концептуальними, ні якісними змінами…, які б відповідали новій ситуації, новим вимогам і потребам" [ 7, с. 2 ] . Вже це свідчить про те, що проблема розробки нової парадигми філософії освіти, формування нового типу практичного світогляду людства є гостро дискусійною, що дана парадигма знаходиться ще в стадії становлення.

4. Становлення нової парадигми філософії освіти. Розробкою тієї нової парадигми вирішення найгостріших проблем сучасного людства, яка б долала однобічність попередніх, згаданих вище, займались багато видатних мислителів ХХ століття. Так, Карл Ясперс писав: “…Обов'язковий для усіх світовий порядок (на відміну від світової імперії) можливий як раз у тому випадку, коли різноманітні світогляди залишаться вільними у своїй історичній комунікації” [ 8, с.238 ] . Тому свою концепцію про суть історії він розробляв на ідеях про цілісно-плюралістичний, універсально-унікальний характер історичних подій [ 8, с.274, 281, 463 - 464 ] , тобто на тій новій парадигмі поєднання вищезгаданих протилежних тенденцій, яка спрямована на оптимізацію розв'язання суперечності між ними, на подолання однобічності пріоритету кожної з останніх тенденцій. Найважливіші ідеї цієї парадигми полягають у наступному: 1) вимоги “обов'язкового для усіх порядку” повинні бути зведені до того мінімуму, який може бути вільно прийнятий представниками усіх різноманітних видів світогляду; 2) суперечності, що виникають між представниками різних видів світогляду, повинні вирішуватись завдяки їх доброзичливій комунікативній взаємодії; 3) головна мета цієї взаємодії полягає в пошуках кращого вирішення проблеми поєднання обов'язкового для всіх порядку з його проявами в різних формах світогляду. Ці ідеї Ясперса розвивали і розвивають багато відомих філософів, теологів, педагогів інших мислителів.

Але чому ж тоді дані ідеї так і не стали відігравати роль сучасної парадигми освіти, не змогли сприяти формуванню тих нових форм практичного світогляду, які б почали успішно вирішувати глобальні та інші найгостріші проблеми людства нашої епохи? Суть справи полягає в тому, що вже на теоретичному рівні вирішення проблеми оптимізації розв'язанні тієї головної суспільної і освітньої суперечності, про яку йшлося, є гостро дискусійною. Ще більші складності виникають у процесах формування практичної свідомості сучасного людства. У зв'язку з цим Е. Б.Рашковський пише: “…Світ людської духовності ширяє між мертвотним традиціоналізмом та бунтівним богонесприйняттям, світ мислення - між лайливою невірою у думку про та самозаспокоєною розсудливістю, світ суспільних відносин - між абсолютизмом виконавчої влади та абсолютизмом особистого вільнодумства. Випадки благодатних проривів між цими двома крайнощами сприймаються в історії людства як дива. Але саме вони є справжнім сенсом Буття" [ 9, с.147 ] .