18 | 06 | 2018

Лекція Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха

Лекція Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха

1.  Основні віхи життя і творчості.

2.  Критика Фейєрбахом релігії.

3.  Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха і абриси філософії майбутнього.

Суперечки між гегельянцями поступово привели до вгасання інтересу до основних положень вчення. Зложилася парадоксальна ситуація. Усі намагалися захистити філософію Гегеля від фальсифікацій, представити її в бездоганному варіанті. Але для цього доводилося доповнювати, вільно трактувати й навіть переосмислювати деякі ідеї філософа. І ніхто навіть не ставив перед собою завдання критично осмислити концепцію вченого в цілісності, проаналізувати її основні принципи.

В 40-і роки критику філософії Гегеля під видом її подальшого розвитку стали здійснювати старогегельянці. У відповідь критичну позицію у відношенні Гегеля стали займати й молодогегельянці. Але першим, хто серйозно виступав проти ідеалістичних основ німецької філософії в її класичний період, був Людвіг Фейєрбах.

Людвіг Фейєрбах - останній представник німецької класичної філософії. Його можна було б віднести й до останнього представника філософії нового часу і якоюсь мірою його можна вважати філософом, що ставиться до іншого шару періоду історії філософії, до сучасної філософії.

Загальноприйнята думка, що Людвіг Фейєрбах ставиться до нового часу, як би до старої школи. Але Сам Фейєрбах належить ще до філософії старої, класичної, тому що він міркує ще по-старому. У нього проблеми пізнання, онтології, проблеми релігії ставляться так, як вони ставилися Декартом, Спінозою, Кантом, Шеллінгом, Гегелем — тобто це стара класична філософія. Тому Фейєрбах уважається мислителем завершальним. Не випадково одна з робіт Енгельса називається "Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії". Енгельс вірно помітив, що Фейєрбах показав, до яких логічних висновків може привести розвиток класичної філософії і як із цього одним з наслідків виростає атеїзм і матеріалізм Фейєрбаха. У цьому плані Фейєрбах уважається одним із попередників філософії марксизму.

Ким же був Л. Фейєрбах у житті й своїй філософії? Роки життя Людвіга Андреаса Фейєрбаха -1804 – 1872. Він народився 28 червня 1804 у містечку Ландсгут у Баварії, у родині видного професора-юриста. Батько його був криміналістом; родина була багатодітною й Людвіг був не єдиним сином, що виділявся своїм розумом. Взагалі ця родина була досить інтелігентна й інтелектуальна. В 1823 році Фейєрбах вступає до Гейдельбергського університету на теологічний факультет. Батьки ладили йому шлях священнослужителя. Він вивчає теологію, але ще в молодості відчув, що теологія не його спеціальність. Він починає читати філософські книги, захоплюється модним тоді Гегелем. В 1824 році їде в Берлін, де тоді викладав Гегель, слухає його лекції й стає його полум'яним шанувальником, повністю залишаючи теологію і присвячуючи себе вивченню філософії. Після закінчення університету, Фейєрбах У 1828 захистив дисертацію "Про єдиний, загальний і нескінченний розум", витриману в дусі гегелівського ідеалізму, і став приват-доцентом університету в ЕРлангене. І хоча його можна ще називати послідовником свого вчителя, у його лекціях і перших наукових працях багато самостійного й оригінального. У 1830 в анонімно опублікованому добутку "Думки про смерть і безсмертя" він розвиває ідеї, спрямовані проти віри в безсмертя душі. Згодом його авторство було установлено і Фейєрбаха, звинувативши в атеїзмі, звільнили, по-суті вигнали, з університету і більше не допускали до читання лекцій в університетах Німеччини.

Фейєрбах разом зі Штраусом і братами Бауерами був одним з основоположників напрямку младогегельянства. Однак його конфлікт із офіційною владою наростав, та й відносини з колегами не ладилися. Після одруження він поселяється в селі, де його дружина володіла порцеляновою фабрикою. Там він прожив безвиїзно протягом 24 років. З 1841 по 1845 рік був найбільш плідний час у творчому житті Фейєрбаха. Після цього він пише досить мало, читає лекції про сутність релігії, але вже не в університетах, куди його не допускають, а в приватних навчальних закладах. В 40-і роки до нього доходить звістка про появу його учнів — Маркса й Енгельса; він читає їхні праці, навіть "Капітал" Маркса, схвально до них ставиться. У 1848-1849 роках Фейєрбах прочитав курс лекцій про сутність релігії у міській ратуші Гейдельберга для студентів і ремісників. Вона мали великий успіх. Його називали "Спінозою Німеччини". Сам Фейєрбах вважав свої лекції політичним актом на підтримку революції у Франції і сподівався підняти на революційну боротьбу своїх прихильників. За два роки до смерті Фейєрбах навіть вступив до лав соціал-демократичної партії Німеччини. Але у цілому в останні роки життя Фейєрбах провів як філософ-затворник, мало кому цікавий. Це був час зовсім інших філософів і мислителів — час позитивізму, час філософії життя, що зароджувалася, марксизму й ін. Після смерті дружини і банкрутства фабрики, Фейєрбах переселяється під Нюрнберг і останні роки життя провів практично у злиднях. Помер він 13 вересня 1872 у містечку Рейхенберг, біля Нюрнберга. Його ховали не філософи-колеги, а ремісники і соціал-демократи Нюрнберга. На його могилу були покладені вінки від Маркса, Бебеля, Лібкнехта.

Основні праці. Основне завдання своєї філософії Фейєрбах бачив у зміні акцентів. Філософія повинна відкрити сутність людини. Саме у зверненні філософії до антропології, до олюднення філософії й усього знання він бачив головне завдання своєї думки. І в цьому ж він бачив недолік всіх попередніх філософських і релігійних систем.

Починає Фейєрбах традиційно для свого часу - із Критичного аналізу релігії. Це питання він розробляє все своє життя. Ще будучи гегельянцем, він уже не приймає гегелівське трактування релігії. Вона у Фейєрбаха - не об'єктивна попередниця філософії, а ворожа їй сила, несумісна з розумом і далека теоретичному мисленню. Свою філософію Фейєрбах називає філософією майбутнього, тому що вважає реальним суб'єктом розум людини, що є продуктом природи. Усі ці настанови Фейєрбаха знайшли вияв у назві його основних праць: "Історія нової філософії" (перший том -1833, другий -1837, третій – 1838), "До критики філософії Гегеля" (1839), "Сутність християнства" (1842), "Попередні тези до реформи філософії" (1842), "Основні положення філософії майбутнього" (1843).

Сутність християнства. Фейєрбах - яскравий представник релігійної критики, і цю критику він уважав справою всього свого життя. Особливе значення мала книга "Сутність християнства" (1841), переведена на багато мов. У ній Ф. дає глибокий аналіз релігії як соціокультурного феномена, прагнучи "звести релігію до антропології". По думці Ф., релігія - сугубо людський факт. (Згідно Ф., "нескінченна або божественна сутність є духовна сутність людини, що, однак, відокремлюється від людини й представляється як самостійна істота".) Що людина думає, які сповідає принципи, - такий її Бог. "Те, що людина думає про Бога, - це усвідомлення людиною самої себе". Власна цінність людини формує й цінність її Бога. Бог - внутрішній образ, сутність вираженої людини: "повернення до самого себе є відкрите визнання того, що свідомість Бога - це свідомість Виду".

Критика релігії стає основною темою творчості Ф. На думку Фейєрбаха, таємниця будь-якої релігії укорінена в істотній відмінності людини від тварини. Жодна тварина не знає релігійності й ні для однієї тварини Бога не існує. Фейєрбах міркує тут у такий спосіб: об'єктивний предмет є об'єктивним тому, що він існує для будь-яких живих істот. Скажімо, ударим ціпком, що собаку, що людину — і тому, і іншому буде боляче. Так що ціпок існує й для собаки й для людини. Але Бог є предмет тільки лише людського знання. І цей факт говорить, що Бог не є об'єктивна реальність. Тварини Його не знають, і це показує, що Бога не існує. Це показує, що сутність християнства потрібно шукати в сутності людини, а сутністю людини Є її розум. Оскільки відмінність людини від тварини складається в її розумі, у свідомості, а функція розуму полягає в тому, щоб пізнавати сутність, тому людина пізнає сутність, у тому числі власну, і живе як би двояким життям. Вона живе як суб'єкт серед об'єктів, а з іншої сторони представляє самого себе як деякий об'єкт — Людина Є й суб'єктом і об'єктом. Тому людина об'єктивує себе як суб'єкт. Звідси виникає протиріччя її власної думки.