16 | 10 | 2018

Лекція Німецька класична філософія

Лекція Німецька класична філософія

План

1.  Соціальні і теоретичні передумови формування німецької класичної філософії.

2.  Загальні риси німецької класичної філософії

3.  Теорія пізнання Канта.

Німецькою класичною філософією називається сукупність філософських вчень Іммануеля Канта (1724 –1804), Іогана Готліба Фіхте (1762-1854), Фрідріха Вільгельма Йозефа Шеллінга (1775-1854), Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831), Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872), які розвивалися в Німеччіні наприкінці ХУІІІ - початку ХІХ ст.

Німецька класична філософії є закономірним результатом розвитку соціальної реальності і мислення Нового часу. Це закономірний результат розвитку європейської культури у цілому. Тому для розкриття передумов її виникнення слід враховувати як особливості Німеччини того часу, так і ту соціальну і духовну атмосферу, яка склалася на той час у Європі.

Новий час у європейській культурі – це період буржуазних революцій – нідерландської (1566-1609), англійської (1640-1650), французької (1789), німецької (1848-1849). Революційне утвердження буржуазії у своїх правах – це загальноєвропейське явище. Буржуазне ж суспільство відрізняється від усіх попередніх своєю динамічністю, стрімкістю розвитку, загостренням соціальних суперечностей, які починають сприйматися як рушійні сили суспільного розвитку. Така специфіка буржуазного суспільства сприяла формуванню і утвердженню в європейській свідомості діалектичних ідей, які були притаманні усім представникам німецької класичної філософії і остаточно оформились у діалектиці Гегеля. Цьому також Сприяло виявлення діалектичних моментів у природознавстві того часу. Якщо у галузі механіки античні мислителі розвивали статику (Архімед), то вчені Нового часу –Галілей, Кеплер, Гюйгенс, Ньютон та інші – динаміку земних і небесних тіл. антична математика є наукою про постійні величини, тоді як математика Нового часу розпочинається із введення перемінних. Ідеї еволюційного розвитку проникають у геологію (Бюффон "Історія землі", Ломоносов "О слоях земли") та біологію (Гете "Метаморфози рослин", Ламарк "Філософія зоології", теорія природного відбору Дарвіна).

Отже і самій дійсності, і в усіх науках Нового часу проявляються діалектичні тенденції. Діалектика ж німецьких філософів виступає своєрідним завершенням цього розвитку, систематизаціює діалектичної думку. Цьому також сприяло і те, що саме у Німеччині діалектичні традиції було достатньо розвинуті у попередній філософії, зокрема у Миколи Кузанського, Готфріда Лейбніца.

Ще одна загальна риса німецької класичної філософії - її ідеалізм, також зумовлюється як загальними особливостями Європейської культури того часу, так і особливостями Німеччини.

У вихорі революційних подій європейська культура шукає ідеал суспільного устрою і намагається утвердити його у дійсності. Так, для нідерландської і англійської революцій живильним ідейно-духовним ґрунтом є ідеологія реформації, у Франції – ідеологія Просвітництва. революція у Німеччині взагалі здійснюється передусім у сфері мислення, оскільки сама дійсність в останній країні ще не дозріла до революції і знаходилась у стані застою.

В той час як Англія завдяки буржуазній та промисловій революціям перетворилась на найкрупнішу країну світу, а Франція, внаслідок революції 1789 - 1794 р. знищила феодалізм та швидко просувалася шляхом розвитку капіталізму, Німеччина все ще залишалась політично та економічно роздрібненою та напівфеодальною країною. Це була одна із самих економічно і політично відсталих країн Європи того часу. Тридцятилітня війна 1618-1648 рр. суттєво затримала розвиток країни. Німеччина відставала на 200 років від Англії і на 50 від Франції. Це пояснює чому у Європейській культурі того час домінують три тенденції, втілені у певній країні: економічна у Англії, політична у Франції, філософська у Німеччині. Гейне поетично висловив це у своїй "Зимовій казці":

Французам и русским досталась земля,

Британець владеет морем,

А мы – воздушным царством грез,

Там наш престиж бесспорен.

Німецькі письменники і філософи цього часу болісно переживають глибокий занепад Німеччини, суперечність між ідеалами гуманізму і бездуховною, міщанської дійсністю. “Ніхто, - писал Фрідріх Енгельс про цей період німецької історії, - не почував себе добре. Ремісництво, торгівля, промисло­вість та землеробство країни були доведені до наймаліших розмірів. Селяни, ремісники, підприємці страждали подвійно - від паразитичного уряду та від поганого стану справ. Дворянство та князі знаходили, що хоча вони й вичавлювали усі соки з своїх підлеглих, але їх прибутки не поспівали за їх тратами. Все було дуже погано, й в усій країні панувало загальне незадоволення”.

Одначе, ця “ганебна” у політичному та економічному від-ношенні епоха була, разом з тим, великою епохою в історії німецької літера­тури та філософії. Кожен з видатних творів цієї епохи був пронизаний духом виклику, незадоволення усім тогочасним суспільством. У Німеч­чині, як і у Франції, буржуазній революції передувала революція фі­лософська, як її певна ідеологічна передумова. Недаремно німецьку класичну філософію називають німецькою теорією французької револю­ції. Але після поразки революції у Франції в Європі починає поширюватись критика просвітницької ідеології і утверджується консервативна ідеологія. Так саме й у Німеччині жахи якобінського терору припиняють прекраснодушне захоплення революційними ідеями у багатьох німців. Вони наслідують заклик Шіллера:

Из тесной, удушливой жизни

Уходите в царство идеала.

"Ідеал і життя".