Леція Антропологічний поворот в античній філософії: софісти і Сократ.
Страница 2 из 2
Осередок філософії Сократа - внутрішній світ людини, її моральні якості, душа. Душа це щось демонічне, “ерос”, незгасаюче прагнення, спрямованість вгору. Маючи розум та звертаючись до етіки, яка розкриває у чому міститься відповідаюче розуму добро, людина одержує активність й самостійність. Заслуга Сократа полягає у тому, що він звертається не до людини взагалі, а до конкретної людини як до самоцінної, першоосновної істоти. Але Сократ звузив вчення про людину до вчення про душу, отже був втрачений властивий ранній філософії цілісний погляд на людину. Ця традиція знайшла подальшій розвиток та росповсюдження через платоновський дуалізм душі та тіла.
Сократ був дуже відомим як у своєму рідному місті Афінах, так і за його межами. Він мав багато учнів з робіт яких ми і довідуємся про погляди філософа. Але у Сократа було і багато недоброзичливців. Його життя скінчилося трагічно. При черговій зміні влади у Афінах він постав перед судом за звинуваченням у неповазі до богів та розбещуванні цим молоді, за що карою на той час була смерть. Його визнали винним й присудили страту. Хоча філософ міг уникнути її шляхом втечі, він добровільно прийняв смерть і випив чашу з отрутою, тому що вважав, що інакше він визнає за собою провину. якої не відчував. Сократ був виправдан співгромадянами, а його судді покарані. Життя та смерть Сократа до наших часів привертають до себе увагу філософів, істориків, письменників, драматургів, яких особливо вражає яскравість, цілісність його натури, єдність його способу життя та складу думок.
