Проблеми ефективності суспільного виробництва є предметом постійного дослідження світової економічної науки. Вагомий внесок у їх вивчення належить зарубіжним ученим, зокрема С. Л. Брю, Дж. Гамілтону, Е. Дж. Доланду, Н. Драйперу, Р. Кемпбеллу, Н. Коваленку, С. Кованову, Д. Е. Ліндсею, К. Макконнелу, В. Нордгаузу, Р. Піндайку, Д. Рікардо, Д. Рубінфельду,
П. Самуельсону, А. Сміту.
Важливим питанням на сучасному етапі розвитку України є ефективність виробництва, в тому числі виробництва сільськогосподарської продукції. Проблеми ефективного виробництва продукції скотарства в підприємствах різних форм власності та господарювання, диспаритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості, економічних відносин між виробниками та переробними підприємствами, кон’юнктури ринку молока та молочних продуктів, ціноутворення та інфраструктури ринку молока досліджувались у наукових працях українських вчених: В. Андрійчука, П. Березівського, В. Бойка, В. Галушко, М. Ільчука, М. Калінчика, С. Кваші, М. Коржинського, П. Макаренка, В. Месель-Веселяка, О. Могильного, Т. Мостенської, М. Пархомця, П. Саблука, В. Савчука, В. Терещенка, В. Трегобчука, Г. Черевка, О. Шкільова, О. Шпичака.
У працях цих науковців досліджуються проблеми розвитку аграрно-промислового виробництва, міжгалузевих відносин у системі виробництво – переробка – реалізація сільськогосподарської продукції. Вченими визначено, що велике значення ефективність виробництва має в галузі тваринництва. Адже із зниженням ефективності виробництва тваринницької продукції різко скорочується поголів’я худоби, що в свою чергу приводить до послаблення продовольчої безпеки країни, оскільки для відновлення втраченого рівня виробництва навіть за умови надання державної підтримки потрібні десятки років.
Головною метою ефективності є забезпечення дохідності та прибутковості, що дозволить вести просте та розширене відтворення основних засобів процесу виробництва. З досягненням цього пов’язана сутність однієї з головних економічних категорій – ефективності виробництва.
З метою всебічного висвітлення проблеми, необхідним є дослідження змісту категорії Ефективності і системи показників, за допомогою яких можливо визначити сучасну ефективність виробництва та шляхи її підвищення, у тому числі виробництва молока в аграрних формуваннях, як загального елементу забезпечення продовольством населення України.
Поняття Ефект і Ефективність розглядаються в багатьох працях вітчизняних та іноземних вчених-економістів. У науковій літературі ефект і ефективність визначені як різні категорії. Вивчення літературних джерел свідчить про відсутність єдиної точки зору з окремих теоретичних питань, методики і методології дослідження економічної ефективності та тлумачення самого терміну “ефективність”. Різноманітність тлумачень цієї економічної категорії пов’язана з характерною багатогранністю форм відображення результату, видів діяльності та суб’єктів, які отримають даний результат. Однак, учені дотримують єдиної думки в тому, що категорію ефективності необхідно розглядати як відношення результату або ефекту виробництва до обсягу лімітованих ресурсів, задіяних у виробничому процесі.
Розкриття сутності економічної ефективності вимагає врахування вимог фундаментального економічного закону про забезпечення матеріальних і духовних потреб суспільства. Категорія економічної ефективності виробництва повинне відображати ступінь забезпечення саме цих потреб суспільства в цілому та кожного окремого індивідуума.
Ефект деякі науковці ототожнюють з наслідком або результатом виробництва [54, с. 32; 89, с. 186]. На нашу думку, таке визначення категорії ефект у сучасних ринкових умовах не зовсім прийняте. При оптимізації всіх виробничих витрат та зниженні собівартості виробництва на одиницю продукції суб’єкт виробництва може не отримати ефекту, якщо через несприятливу кон’юнктуру ринку не зможе реалізувати свою продукцію цілком та відшкодувати витрати на виробництво, зберігання та реалізацію.
Деякі вчені розглядають ефект виробництва як обсяг виробленої продукції, яка за своїми якісними властивостями має попит (постійне споживання та практичне застосування) [105, с. 31]. Хоча для отримання ефекту від виробництва наявності попиту на продукцію також недостатньо. Саме тому багато вчених під ефектом розуміють виробництво продукції (з конкретними кількісними та якісними критеріями), яка має гарантований збут і забезпечує отримання максимального прибутку на одиницю продукції, що є позитивним результатом.
Ефективність – це здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат [58, с. 508].
Ефективність виробництва – складна економічна категорія, яка відображає об’єктивні економічні закони та одну з важливих сторін виробництва – результативність [181, с.229].
Визначенням економічної ефективності виробництва займалося багато дослідників: В. Андрійчук, С. Асханов, П. Березівський, С. Кованов, В. Боєв, В. Тарасович, П. Саблук та інші [11, 12, 14, 21, 22, 67, 91, 155]. Для суспільства, як вважають В. Андрійчук і Е. Чирков, важливо мати найоптимальніше виробництво продукції, при якому досягається максимальна економія витрат – ресурсів виробництва (людський, природних, матеріальних, земельних, інтелектуальних, фінансових тощо). Дані вчені акцентують увагу на рівні економічності використання ресурсів виробництва, здебільшого лімітованих [11, с.95; 170].
Поняття „ефективність” є досить широким і відображає не тільки різні сторони явища та результати виробництва, а й охоплює всі результати господарської діяльності аграрних і переробних підприємств, інших посередників незалежно від типів господарювання та форм власності. З огляду на це
А. Даниленко, Р. Іванух, С. Кованов, О. Легомінов, Ф. Мартиневич, І. Петренко, С. Покропивний, В. Савченко під поняттям ефективності розглядають результативність виробництва [44, с.3; 58, с.18; 67, с.33-35; 80, с.21; 87, с.5; 119, с.222; 128, с.112; 138].
Таке визначення ефективності виробництва прийняте при підході до теорії ефективності за умови чистого економічного механізму (наприклад, дії законів планово-адміністративної економіки), або при розгляді окремо виробництва без врахування інших факторів. У нинішніх ринкових умовах економічну ефективність слід розглядати з іншої сторони – дії ринкового механізму.
За часів СРСР ефективність класифікували за видами як виробничо-економічну та соціально-економічну [15, с.10; 103,с. 4-5]. Г. Іваницька та С. Кованов в своїх працях приводять виробничо-економічну, виробничо-технічну та соціально-економічну ефективність [53, с.165; 67, с. 33].
Виробничо-технічна ефективність як ефективність використання трудових ресурсів виробництва виступає підсистемою, що охоплює сукупність ґрунтово-кліматичних умов, технічно-матеріальної бази, технології та організації виробництва, взаємодія яких забезпечує виробництво продукції при конкретних затратах. Виробничо-економічна ефективність як ефективність виробництва продукції, за думкою вчених, є результатом сукупного впливу виробничо-технічної ефективності й економічного механізму господарювання. Виробничо-економічна ефективність відсвічує виробничі відносини та характеризується системою вартісних показників. Між даними видами ефективності є тісний зв'язок. Соціально-економічна ефективність виробництва відображає ступінь вирішення завдань з виробництва продукції для забезпечення умов розширеного відтворення.
Такі вчені як В. Андрійчук, В. Савчук, розрізняють технологічну ефективність, економічну ефективність, соціальну ефективність та екологічну ефективність [12, с. 18; 139, с. 93-94].
Економіст Й. Крілека формулює економічну ефективність в якості соціально-економічної категорії та пов’язує її з розвитком продуктивних сил та характером взаємовідносин при виробництві між суб’єктами, характерних конкретному засобу виробництва продукції [74, с. 6-8]. З метою аналізу економічної та технологічної ефективності науковцями опрацьовано значну кількість показників, проте зробити оцінку ефективності соціальної на даний час значно важко.
Деякі вчені використовуюсь також термін Ефективність енергетична. Дана ефективність має важливе значення в інфляційних умовах української економіки з погляду ресурсозбереження. Наприклад, В. Галушко в своїх працях приводить Ефективність Технічну та Ефективність Розміщення і визначає: “поняття економічна ефективність відповідає останній стадії, коли одночасно досягається технічна ефективність та ефективність розподілу” [цит.113, с.49]. На думку В. Галушко, якщо суб’єкт діяльності досягне всіх цих видів ефективності, то це обов’язково приведе до формування ефективності економічної.
Ефективність при виробництві формується в тому випадку, коли суб’єкт виробництва не може зменшити вартість виробництва визначеного фіксованого об'єму продукції за рахунок об'ємів використання всіх факторів виробництва. В цьому випадку виробнича ефективність повинна забезпечуватись при дотриманні двох важливих умов: ефективності технологічної, або отримання максимально імовірного випуску продукції при витратах існуючих лімітованих ресурсів виробництва та ефективності економічної, або використання факторів виробництва, які у конкретної комбінації приводять до мінімізації вартості виробництва даного об'єму продукції.
А. Соломін та В. Пласкієнко концентрують свій погляд на оцінці ефективності сукупних витрат [149, с. 61; 125] і приводять її у вигляді індикатору, який розкриває обов’язковість регламентування з боку держави процесу відтворення (простого або розширеного), специфічного для сільського господарства.
Ефективний розподіл з точці зору економіки не завжди буде справедливий. У зв’язку з цим суспільству необхідно надіятися на державу, функція котрої полягає у перерозподілу прибутків та благ між громадянами, керуючись поштовхами в першу чергу соціальної справедливості, які діють у відповідний час існування людства чи населення окремої країни [124, с. 427].
Ми згодні з думкою авторів про обов’язкову наявність з боку держави економічного механізму регулювання виробництва сільськогосподарської продукції та формування ринків даної продукції. Даний погляд на ефективність виробництва можливо прийняти в тій частині, яка відноситься до регулювання ефективності функціонування та формування галузі з метою її підвищення та задоволення потреб не тільки суб’єкту виробництва а ще довгострокові інтереси суспільства.
Вчений К. Еклунд розглядаючи ефективність визначає – “необхідні товари виробляються за рахунок необхідних ресурсів ” [179, с. 10-20, 38-39]. Це означає, що для формування ефективності потрібно виробляти ті товари й послуги, які мають відповідний попит споживача. Але для виробничого процесу не потрібно мати ресурсів понад об’єм, необхідного для отримання конкретної кількості товарів визначеної якості, якщо даний процес виробництва є оптимальним. За думкою вченого, при ефективності не потрібно бути будь-якого неефективного використання ресурсів виробництва (робочої сили, капіталу, майна, землі, тощо). Погоджуємося з вищевикладеними думками про оптимізаційний підхід при виробництві, бо на ринку повинно пропонуватися той об’єм товару відповідної якості, на який є грошовий попит, при цьому суб’єкт виробництва (або ринковий посередник) може отримати максимальний розмір прибутку. Профіцит або дефіцит об’ємів виробництва призводить до зниження величини прибутку або збитковості.
Сучасний стан та економічна ефективність молочного скотарства в Україні мають залежність великою мірою від організації кормовиробництва, бо збільшення об'ємів виробництва молока припустиме тільки на засадах раціональної організації виробництва кормів, збалансованого їх складу та якості з вимогами молочного скотарства, збільшення загального рівня годівлі тварин на засадах повноцінності та компенсацією понесених витрат корму виробленою та реалізованою продукцією.
Деякі автори зіставляють корисність та ефективність. Під корисністю розуміють задоволення попиту на конкретні товари, послугу чи роботи. В ринкових умовах, згідно з М. Глинки, стан, за яким покупець товару не може підвищити загальну корисність від споживання даного товару, об’єкт якого отримують відповідно до конкретного бюджету, затрачуючи менше коштів на купівлю одного товару як блага та більше на придбання іншого товару, називається в економічної літературі як «споживча рівновага» або «баланс споживання» [38, с. 12-14].
В зарубіжній економіки приводять термін «гранична корисність» як величину додаткової корисності, яку споживач одержує від приросту розміру споживання, рівного одиниці певного товару як блага, тим меншим є приріст корисності для споживача, який одержується від одиничного приросту споживання цього блага.
Визначають дві причини неефективності – ситуації, коли реальне виробництво може не добувати певної імовірної величини.
По-перше, це побічні витрати виробництва – ресурси, які занадто використовуються, з яких можливо виробити ще більше певного виду товару без зниження виробництва іншого виду товару.
Дану ситуацію Х. Лібенстайн [188, с. 392-400] називає «технічна неефективність», або «Х – неефективність», бо зрозуміло в чому полягає походження даного роду витрат. Визначений новий вид неефективності утворюється, коли ресурси виробництва нераціонально розподілені між типами діяльності, або виробництвом різних товарів, послуг чи робіт, в межах окремого суб’єкту або в межах галузі, країни чи світової економіки. На думку Х. Лібенстайна «невдача найбільш прийнятого альтернативного вибору породжує другий вид неефективності – економічної або неефективності розподілу».
В цьому випадку при вирішенні питання альтернативи необхідним стає наявність ефективності розподілу – пошуку вірного або оптимального балансу між затратами та результатами діяльності. Для найбільшої реалізації потенційних можливостей та ресурсів підприємства, адміністрації, виходячи з мети, потрібно належним чином організувати власний бізнес в цілому або окремий виробничий процес. Необхідно досягнути конкретний стан виробництва при котрому ресурси виробництва витрачаються в оптимальній комбінації. Цю думку продовжує в дослідженнях М. Майталь, якій досліджує економічну ефективність як ефективне використання ресурсів виробництва за допомогою розумної структуризації даних ресурсів [82, с.12-13, 80].
Н. Коваленко визначає, що економічна ефективність відсвічує підсумковий наслідок від використання засобів виробництва, праці та віддачу загальних інвестицій. Зазначені економісти виділяють дві сторони економічної ефективності – максимальне задоволення потреб суспільства чи його членів, або максимальний ефект за існуючій рівень ресурсів, а також мінімізація витрат виробництва та витрат праці на одиницю продукції [66, с. 350-354]. ?
Дані економічні погляди щонайбільше приближають до підходу класичної економічної теорії до ринкового тлумачення економічної ефективності, яка як соціально-економічна категорія використовується для характеристики всіх етапів процесу відтворення товару, послуг або робіт – виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Згідно з визначеним підходом Дж. Гамільтон, Е. Доланд, Р. Піндайк, Д. Рубінфейд та Дж. Сакс вважають, що ефективність виробництва – це ситуація, в якій при вказаних об’ємах ресурсах виробництва і наявному рівні знань неможливо виробити більший об’єм одного товару, не обмежуючи себе при цьому можливістю виробити певний об’єм товару іншого типу або виду [36, с. 223; 49, с.12-15; 124, с.427].
Всесвітньо відомий вчений-економіст П. Самуельсон визначив, що ефективність характеризується відсутністю збитків, чи розумів такій рівень використання ресурсів, при якому імовірно задовольнити вимоги або хотіння усіх громадян [142, с. 38-39]. Аналіз даного трактування свідчить, що увага фіксується на аспекті, пов’язаному з наявністю або відсутністю втрат, який визначає не сутність категорії дослідження, а тільки певну її сторону.
З. Бадевіц також допускає, що ефективність – це співвідношення між витратами засобів та отриманим результатом з метою задоволення вимог суспільства, які формулюють ефективність чи корисний ефект3[19, с.12].
Вибір способів якій визначає оптимальну та навмисну спрямовану дію, при якому мети та засоби асоціюються з потребами та можливостями. Тобто реалізація таких найбільш ефективних варіантів, при яких:
А) обслуговують мінімальні затрати засобів для реалізації конкретної цілі;
Б) при конкретних витратах засобів гарантують раціональну реалізацію цілі.
Даний вчений в своїх працях розглядає положення оптимальної дії, визначаючи першочерговість впровадження положень максимізації та мінімізації. Відповідно повинно досягатися запрограмований ступінь впровадження конкретної цілі при мінімізації затрат засобів та ресурсів, або при запланованих витратах засобів повинна максимально реалізуватися конкретна ціль. Дані принципи визначають оптимізацію, а вибір є також часткою раціональної дії [19, с. 13-15].
Економічна ефективність також залежить від раціонального розподілу благ, відповідно до принципу раціонального або оптимального виробництва. Економіст В. Парето впровадив концепцію ефективності обміну – «розподіл ефективний, якщо товари неможливо перерозподілити так, щоб де-комусь стало більш краще, але при цьому нікому не повинно стати гірше» [21, с.1].
Західні вчені Б. Хіл та Д. Рей визначають, що підвищення ефективності пов’язане із збільшенням випуску товару із затраченого об’єму ресурсів виробництва, чи із зменшенням об’єму ресурсів, необхідних для виробництва конкретного об’єму товару відповідної якості. Відповідне тлумачення ефективності пропонують американські економісти В. Сайз, Ж. Нельсон та Г. Галкров, які в свою чергу визначають ефективність виробництва як стан підприємства, при котрому виробляється такий об’єм продукції, котрий імовірно при конкретному об’єму лімітованих ресурсів [190, с. 27].
Ефективність як соціально-економічна категорія охоплює, як ми визначали, всі стадії процесу відтворення – виробництво, розподіл, обмін та споживання.
В. Бойко, Л. Лифанчиков, Й. Петрович та А. Фабричнов визначають, що економічні категорії – це теоретичні узагальнення, які відображають фактичні суспільно-виробничі взаємовідносини та зв’язки людей [27, с. 26; 159, с. 60; 53, с. 42;164, с.2-4]. ?Г. Кірейцев констатує вплив на ефективність управління (менеджмент) виробництвом обліку [64, с.3].
З даних визначень можливо сформувати висновок, що економічна ефективність це економічна категорія, яка відображає оптимальність суспільних відносин в аспекті вживання лімітованих ресурсів виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. Тобто, це перспектива застосувати щонайліпшим способом те, що має в наявності суспільство з метою досягання найкращого ефекту.
Як економічна категорія, виробнича ефективність висвітлює дію неупереджених економічних законів, які виявляються в результативності виробництва. Ефективність виробництва виступає формою, в якій максимально впроваджується ціль суспільного виробництва. Ефект у аграрному секторі економіки визначається зростанням урожайності культур та збільшення продуктивності тварин.
Відповідно до словникового тлумачення, поняття «ефективність» значить «діяння», «те, що справляє враження», «приводить до бажаних наслідків або викликає бажаний ефект». Вивідне поняття «ефект» значить «дію якоїсь причини, результат її дії чи наслідок цих причин». Дані терміни мають відношення до оціночної діяльності, яка розкриває значущість певних явищ. У системі зазначеної діяльності ефективність та ефект визначаються в якості складових частин одного цілого. Ефект визначає підсумок (результат) діяльності, а ефективність відсвічує довгождані наслідки даної діяльності. Для аграрної економіки, у тому числі галузі молочного скотарства – це отримання найвищого результату від діяльності при затратах найменшого об’єму лімітованих ресурсів.
Для сучасних економічних відносин цінною характеристикою економічних критеріїв «ефект» та «ефективність» виступає кількісне вираження результату діяльності, а також формулювання рівня прийнятності отриманих результатів. Кількісне відображення проводиться завдяки оцінки, яка тлумачиться як ідея про єдність знання певної якості.
Оцінка визначає використання критерію, котрий є мірилом даної оцінки. Для кожної окремої фази критерії характеризується певними специфічними властивостями. Мірило першої фази є об'єм використаних ресурсів, а мірилом другої фази виступає отриманий результат від використання даних ресурсів, або отримана ефективність висловлює ціну отриманого результату через об’єм використаних ресурсів на одиницю продукції, або через ресурсоємність даного результату.
Головним принципом осмислення сутності ефективності є поняття критерію економічної ефективності. На думку В. Горфінкеля та В. Швандара [180, с. 35-60], критерій економічної ефективності суспільного виробництва є збільшення ступеня продуктивності суспільної праці. Відповідно до цього тлумачення, вчені впроваджують соціальні сторони: скорочення рівня застосування ручної праці та покращення умов праці робітників, тощо. П. Ігнатовський впровадив один головний “критеріальний показник” [182, с. 23]. Г. Спаський та Г. Черевко визначаю закономірність вибору із системи показників найбільш раціональних для визначених подій, які охоплюють всі суспільні напрями виробництва [150, с.14; 169, с. 12].
Л. Бровко, С. Кованов, О. Онищенко та інші вчені розрізняють економічні показники на специфічні (окремі) показники та загальні показники [29; с.62-63; 67, с.69-70; 110, с.64-68; 155, с.15]. Специфічними показники визначають конкретний аспект досліджуваного процесу (наприклад, обсяг виробництва, продуктивність праці, землевіддача, фондовіддача, собівартість продукції, якість продукції,). Загальні показники як сукупність окремих показників в загалі відсвічують процес, який досліджується. Розвиток тваринництва, зокрема молочного скотарства, теж пов’язаний із специфічними й загальними показниками.
До методів прямого узагальнення результатів порівняння показників відносять методи динамічного порівняння, математичного моделювання, прогнозування, вивчення раціональності режиму праці, а також групування, за визначенням І. Уманова та Є. Ястремська [158, с. 75]
О. Сокол в якості узагальнюючих показників економічної ефективності висуває наступні показники: фондовіддача, рентабельність, продуктивність праці. Щодо даних показників, то слід мати на увазі при їх застосуванні, що показник фондовіддача вплив не враховує і ступінь затрат праці, а продуктивність праці не ураховує використання об’ємів ресурсів виробництва. Зростання фондовіддачі показує, що відбувається економія капітальних вкладень, або імовірність при незмінності капітальних вкладень у виробництво випуску додаткової продукції. Зменшення даного показника свідчить про погіршення структури та складу виробничих фондів. Виходячи з цього, фондовіддача є багатофакторним показником економічної ефективності, але при цьому існує імовірність не врахування додатково будь-якого фактору, який значно впливає на результати, наприклад якість продукції [148, с.106].
При розгляді літературних джерел нами було визначено три підходи щодо визначення загальних показників [67, с.72]: 7
- підхід механічний, якій поєднує невідповідність економічних показників;
- підхід ресурсний, якій визначає співвідношення ефекту від діяльності до ресурсу, витрачених на виконання діяльності (показник виробничого потенціалу);
- підхід витратний, якій визначає співвідношення результату від діяльності до поточних витрат праці при даної діяльності;
Відносно другого підходу визначення загальних показників економічної ефективності, М. Калінчик формулює, що «просте зведення ресурсів до одного показника призводить до значних розбіжностей потенціалу, навіть між однорідними комплексами, що побудовані за єдиним проектом».
Економічна ефективність відображає результати процесу взаємодії багатьох факторів, які визначальним чином впливають на розвиток сільського господарства, у т. ч. молочного скотарства. В економічній літературі відображено велику кількість думок і поглядів щодо показників ефективності виробництва продукції, методики їх розрахунку й аналізу.
Дослідження економічної літератури свідчить, що всі економічні показники класифікуються на натуральні, вартісні, кількісні та якісні. Натуральні економічні показники характеризують площу, масу, потужність у фізичних одиницях, урожайність, продуктивність, валове виробництво продукції та товарну продукцію у фізичних одиницях. Вартісні економічні показники характеризують вартість валової продукції, основних виробничих фондів у грошовому виразі, виробничу та повну собівартість, ціну реалізації. Кількісні економічні показники виражають абсолютні розміри, пов’язані з вимірюванням сукупності об’єктів та різних елементів виробництва, кількісний рівень розвитку процесу. Якісні економічні показники виражають особливості явища та закономірності розвитку.
Формулювання критерію економічної ефективності народного господарства поєднано з закономірністю вживання варіантів економічного розвитку, імовірною зміною ресурсів виробництва, а також результатів праці у сфері виробництва або споживання.
Любий етап розвитку визначає варіацію способів та засобів втілення даного економічного завдання. В цьому випадку визначений спосіб супроводжується конкретним станом, в якому вжиті в різноманітних комбінаціях фактори висловлюють власну дію значно суперечливо в різноманітних показниках.
П. Лоза визнає, що критерієм ефективності виробництва сільськогосподарської продукції виступає маса валового доходу, а результативним показником виявляє чистий дохід від даного виробництва [81, с. 17].
Показники валового та чистого доходу при оцінці ефективності молочного скотарства, відсвічують не тільки ефективність виробництва, але також визначає кількість поголів’я корів. Ефективність тваринництва за наявної кількістю поголів’я корів формується з рівня виробничих витрат на одну голову, продуктивності одної корови та цін реалізації [81, с.23-24]. На нашу думку, сюди слід додати витрати на реалізацію та врахувати крім ціни ще дотації держави, які впливають у загальному фінансовому балансі на ефективність діяльності.
В. Андрійчук висловлює, що критерієм економічної ефективності виробництва виступає об'єм виробленої продукції на одиницю сукупних ресурсів, або заощадження даних ресурсів при виробництві одиниці продукції [11, с.96; 12]. Деякі автори, наприклад Н. Хан та М. Песков, виражають думку, що головним критерієм ефективності виробництва повинно бути продуктивність праці. Дана думка викликає сумнів у багатьох вчених, бо продуктивність праці, відсвітлює ефективність використання тільки одного конкретного виробничого ресурсу. Хоча, на нашу думку, якщо враховувати діяльність головних менеджерів суб’єкта виробництва або його керівництва, від рішення та дій яких залежить стратегія та тактика діяльності підприємства, то продуктивність праці в цьому прикладі може бути головним критерієм оцінки ефективності виробництва.
Загальним критерієм ефективності виробництва сільськогосподарської продукції багато вчених доцільно розглядають норму прибутку, як співвідношення прибутку та авансованого капіталу у діяльність (в нашому випадку у виробництво сільськогосподарської продукції).
Безумовно, ефективність вказує на отриманий результат від вкладених капіталу, ресурсів або часу. Ефективність у сільськогосподарських формуваннях це отримання максимальної кількості продукції з одного гектара землі (сільськогосподарських угідь або ріллі), або від голови худоби при наявності найменших затрат ресурсів на виробництво (матеріальних, фінансових, праці) у розрахунку на одиницю продукції.
В. Бойко, Л. Бровко, М. Коржинський та П. Саблук, [27, с. 27-28; 30, с.65; 168] запропонували при визначенні економічної ефективності молочного скотарства користуватися наступними показниками які розраховані на одну голову або одиницю продукції: виручка від реалізації, повна та виробнича собівартість, валовий прибуток, чистий прибуток та рівень рентабельності.
Прибуток та рівень рентабельності – одні з головних показників, які значно використовуються при економічних дослідженнях. На нашу думку, не слід значно полигатися на важливість даних показників при визначені ефективності виробництва. Особливо при порівнянні даних показників один з одним по різним підприємствам. Однаковий за розміром прибуток чи однаковий відсоток рентабельності можливо отримати при різній ефективності діяльності залежно від організаційно-економічних розмірів суб’єкту виробництва або виду діяльності, розміру його фондів виробництва, спеціалізації діяльності та виробничого процесу, структури та обсягів реалізації, та, відповідно, від впливу інших зовнішніх або внутрішніх факторів.
В наукових працях поняття «критерій» та «показник» нерідко уподібнюють один до одного. Кожна категорія – це узагальнююче поняття, яке відображає суттєві аспекти економічних дій, явищ та процесів. Категорія відображає самостійні сторони економічних відносин, які в сукупності розкривають економічний устрій суспільства, має якісні та кількісні сторони [56, с. 13]. Критерій (мірило) відсвітлює конкретні виробничі відносини, він характеризує і якісний аспект даних відносин. Категорія «кількість» та «якість» тісно взаємозв’язані. В мірі якості установлюють кількість, а в кількості установлюють якість.
Критерій, як мірило економічної ефективності, визначається завдяки показникам, які є кількісним відображенням даного вимірювача. Дані показники мусять більш точніше представляти ступінь чи динаміку економічної ефективності.
Явище – це цілісність якісного і кількісного визначення [159, с.28], саме тому ми можемо робити оцінку та визначати одержані результати та находити раціональні комбінації з одного куту погляду при прогнозу розвитку економіки. Критерій економічної ефективності повинен бути в міцному зв’язку із економічними законами, наприклад з головними законами засобу виробництва.
Критерієм економічної ефективності, як виразом змісту основного економічного закону, може бути тільки один при кожному суспільному ладі. Виникає необхідність у критеріальному підході щодо визначення та рішення економічних проблем альтернативного вибору в конкретному випадку. Тільки так можливо казати про перспективу використання окремих часткових показників як «критеріальних».
Е. Долан, В. Месель-Веселяк, П. Саблук та О. Шпичак визнають зв'язок між економічним споживанням з вигідним ефектом та витратами, які були понесені з метою його отримання. Вчені визнають, що між інтересом споживача та ефективністю виробництва при впроваджені даних інтересів є тісний взаємозв'язок, котрий в умовах товарного виробництва виражається в економічних категоріях як ціна, витрати виробництва, вартість, прибуток та рівень рентабельності [49,с.12-18; 166; 168; 176, с. 58; 177].
Виходячи з погляду П. Березівського, «критерій визначає положення оцінки економічної ефективності, а показник – це числове вираження її рівнів або темпів зміни в динаміці». Показники ефективності виробництва є індикаторами, завдяки яким можливо визначати та досліджувати стан та динаміку процесів у економіці. За допомогою показників необхідно досить правдоподібно представляти фактичні процеси та використовувати їх належним чином як інструменти для прийняття раціонального управлінського рішення [21, с.29; 22].
В процесі формування економіки як ринкової при оцінці економічної ефективності діяльності підприємств та організацій збільшується значення фінансових показників [93, с. 224-226; 168; 179, с.40-52]. Т. Мостенська, Дж. Сакс, М. Пархомець, О. Пивоварський та С. Шевельова доказують, що у ринкової економіки виробництво товару здійснюється з мінімальними імовірними витратами виробництва, а її реалізація робиться адекватно до законів ринкового середовища. Ринкова конкуренція змушує максимально скорочувати витрати виробництва та виробляти лише конкретну продукцію, яка має дійсний ринковий попит. Економіка досягає стану ефективності при наявності всіх необхідних ринкових аспектів – економічної свободи вибору, прав власності, конкуренції, ринкового механізму, інформованості всіх суб’єктів ринку тощо [95, с. 6; 115, с.53; 140, с.196-201; 173].
Виходячи із вище визначеного ми можемо сформувати висновок, що ефективність – це імовірність використати найліпшим чином лімітовані ресурси, з метою отримання щонайкращих результатів. Під економічною ефективністю необхідно розглядати оптимальність відносин у аспекті раціонального використання даних лімітованих ресурсів при виробництві, розподілі та споживанні економічних благ на різноманітних ступенях.
Формування прибутку при виробництві продукції молочного скотарства, відбувається на наступних фазах:
- у виробництві з належним рівнем технології, що підпорядкована одержанню товару;
- при реалізації даного товару на ринку.
Наслідок господарської діяльності має залежність від сумісної дії та впливу факторів ефективності при виробництві та реалізації товару.
< >
1.2. Методичні основи визначення економічної ефективності галузі молочного скотарства
Методичні основи оцінки економічної ефективності пов’язані з розрахунком співвідношення результату (ефекту) від виробництва до розміру ресурсів (витрат), які були витрачені з метою отримання даного результату і розраховується за загальною формулою [55, с. 56]:
(1.1)
Де Е – критерій економічної ефективності;
Е – економічний результат (вигода, ефект);
В – витрати на досягнення економічного результату.
При інтенсивному типу виробництва сільськогосподарської продукції властиве удосконалення продуктивних сил і виробничих відносин, впровадження у виробництво більш сучасних та продуктивних технічних засобів, технологій, сучасних високопродуктивних сортів та порід, підвищення кваліфікації працівників, висока трудова дисципліна, матеріально-мотиваційна зацікавленість, реконструкція господарського механізму.
При доскональній та оптимальній комбінації даних позицій забезпечується продуктивність функціонування всіх засобів виробництва. Інтенсивний тип виробництва ґрунтується на максимізації вживання прогресивних результатів вітчизняної та зарубіжної науки й техніки, та засобів підвищення ефективності. Метою інтенсифікації сільського господарства являється виробництво максимальної кількості продукції, а матеріально-технічною базою виробництва виступає зростання капіталовкладень у розрахунку на одиницю площі чи голову худоби [15, с.72, 113, с.20-21; 51; 53; 55, с. 674-675].
Кількісною характеристикою процесу інтенсифікації слугує поняття “рівень інтенсивності”. Відповідно до специфіки сільського господарства найповніше процес інтенсифікації, згідно з працями вчених, формують два показники, які розраховуються на гектар земельних угідь: сума основних виробничих фондів та поточні витрати (без амортизації) і об'єм валової продукції. Перший показник визначає матеріально-технічну базу процесу інтенсифікації виробництва, а другий показник – ціль інтенсифікації виробництва. Дані показники являються узагальнюючими за своїм характером і вартісними за формою, що при інфляційних процесах не зможуть цілком відобразити якість та динаміку використаних ресурсів [25, с. 70-71; 55, с. 675]. Серед показників, які визначають рівень інтенсивності тваринництва вчені виділяють наступні головні показники: структуру стада, виробничі витрати на умовну голову худоби, щільність поголів’я на 100 гектар земельних угідь, частку породних тварин, кількість кормової площі, що припадає на умовну голову худоби, витрати кормів на умовну голову за поживністю, фондо - та енергонасиченість, фондо - та енергоозброєність.
Головний показник визначення рівня інтенсивності тваринництва розраховують за формулою:
(1.2)
Де Рi – рівень інтенсивності;
Фос – середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.;
Вв – виробничі витрати, тис. грн.; А – амортизаційні відрахування, тис. грн.;
Пy – кількість умовних голів худоби, гол.
Об'єми інвестицій в оновлення основних засобів тваринництва (в тому числі молочного скотарства) та безумовно кормовиробництва не повинні бути ціллю, бо матеріально-технічне переоснащення господарства має межу підвищення ефективності свого розвитку. Для прийняття раціонального рішення щодо об’ємів інвестування у створення, наприклад, культурних пасовищ необхідно розрахувати економічну ефективність даних капітальних вкладень.
Це економічна категорія, що визначає необхідність капітальних вкладень при плануванні й аналізі результатів їх освоєння. Оцінка ефективності вкладення капітальних інвестицій проводиться за визначенням та співвідношення витрат та результатів від проведення інвестицій.
Ефективність капітальних вкладень характеризують показники загальної (абсолютної) економічної ефективності та порівняльного (відносного) ефекту. До показників загальної економічної ефективності відносять коефіцієнт ефективності та строк окупності капітальних вкладень.
Коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (Ке) визначають відношенням приросту прибутку (П/) до капітальних вкладень (Кв), які зумовили цей приріст [51]:
(1.3)
Термін окупності капітальних вкладень – це обернений коефіцієнту ефективності показник, який розраховують відношенням капітальних вкладень до приросту прибутку:
(1.4)
До порівняльного (відносного) ефекту капітальних вкладень відносять показник річного економічного ефекту. Річний економічний ефект капітальних вкладень (Е річ) розраховується різницею приведених витрат за порівняльними варіантами у розрахунку на річний об'єм виробництва продукції по нових технологічних процесах [55, с.510]:
(1.5)
Де С1, С2 – собівартість одиниці продукції відповідно за базовим та новим варіантом, грн./ц;
К1, К2 – капітальні вкладення на одиницю продукції відповідно за базовим та новим варіантом, грн./ц;
Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (0,15);
О2 – об'єм виробництва продукції за новим варіантом, ц.
Існує кілька методик визначення ефективності виробництва і використання кормів, серед яких слід виділити методику визначення економічної ефективності виробництва та використання кормів за допомогою показників прибутку і рентабельності [175, с.2-3]. Дана методика використовується для організаційної структури виробництва, що функціонує в умовах ринкової економіки і включає виробників кормів, посередників, виробників тваринницької продукції. Система цін для цієї організаційної структури складається включає закупівельні та реалізаційні ціни на корми і тваринницьку продукцію, основа якої – ринкова ціна реалізації і собівартості тваринницької продукції.
Розрахунки проводять у три етапи:
1. На основі математичної моделі визначають оптимальну структуру кормовиробництва у взаємозв'язку з потребою тваринництва.
2. Визначають систему цін на корми і тваринницьку продукцію.
3. Розраховують економічну ефективність у цілому і по кожній культурі.
Методика, розроблена А. Е. Назаровим [97, с.11], ґрунтується на визначенні інтегральних результатів оцінки ефективності кормів на основі розрахунку часткових показників за методом багатомірної середньої. До часткових показників відносять :
- вихід кормових одиниць з 1 га, ц;
- вихід протеїну з 1 га, ц;
- вихід кормових одиниць на 1 грн. понесених витрат, ц;
- вихід кормових одиниць на 1 люд.-год., ц;
- забезпеченість 1 ц кормових одиниць перетравним протеїном, кг.
На основі цієї методики визначають, яку культуру вигідніше вирощувати або на яку культуру вигідніше замінити ту чи іншу кормову культуру.
Третя методика, яку відображає Л. В. Макарова [86, с. 40], оцінки економічної ефективності виробництва кормів ґрунтується на показниках енергетичної поживності кормів не в кормових одиницях, а в обмінній енергії. Суть цієї методики полягає в тому, що корми є енергією, використання якої здійснюється через реалізацію продукції тваринництва. У такий спосіб, знаючи собівартість одержаної енергії і вартість її реалізації, можна визначити прибуток. Ця методика застосовується в м'ясо-молочному скотарстві та вовно-м'ясному вівчарстві.
Останнім часом значного поширення набуває методика еколого-економічної оцінки ефективності кормовиробництва. Як зазначив В. П. Славов [146, с. 85], критерієм її є максимальний вихід поживних речовин з урахуванням енергетичної цінності кормів. В основу методики покладено такі показники:
- енергетична урожайність кормових культур;
- трудомісткість;
- вміст радіоактивного цезію.
Методика придатна для використання не тільки на територіях, забруднених радіоактивними елементами, а й для кормових угідь, забруднених нітратами чи нітритами.
Для проведення економічної оцінки кормових культур використовують також наступні показники [54]:
- вихід з 1 га посіву кормових одиниць, ц;
- вихід з 1 га посіву перетравного протеїну, ц;
- собівартість 1 ц кормових одиниць, грн.;
- прямі затрати праці на 1 ц корм. од., люд.-год.
З метою сукупної оцінки кормових одиниць використовують показник виходу кормопротеїнової одиниці з 1 га окремих кормових культур. Нами розроблено технологічні карти та проведено їх економічну оцінку за такими показниками: урожайність, вихід з 1 га кормових та кормопротеїнових одиниць, перетравного протеїну.
Для оцінки забезпечення кормів протеїном користувалися поняттям умовної кормопротеїнової одиниці, яка розраховується за формулою:
(1.6)
Де У- умовні кормопротеїнові одиниці, ум. кп. од;
К – фактичний вміст кормових одиниць в 1 ц корму, корм. од;
П – вміст перетравного протеїну в 1 ц корму, п. од;
10 і 2 – умовні коефіцієнти.
Показники поживності кормів використовували за довідником деталізованої поживності кормів зони Степу України [45, с. 14-189].
Відповідно до вимог аналітичного обліку витрат, методичних рекомендацій з планування та аналізу виробництва продукції ( робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств виконано розрахунки, визначено рівень собівартості вирощування сільськогосподарських культур і виробництва кормів.
Ефективність виробництва молочного скотарства повинна визначатися системою науково обґрунтованих і взаємопов’язаних показників, що дають змогу здійснити найбільш повну та всебічну її оцінку. Визначення ефективності галузі молочного скотарства здійснюється з використанням як загальних показників ефективності виробництва продукції тваринництва, так і специфічних. Загальними показниками ефективності виробництва тваринницької продукції є натуральні (обсяг виробництва молока за добу, обсяг реалізації, обсяги витрачених ресурсів, продуктивність тварин, продуктивність праці, ефективність використання кормових ресурсів, матеріаломісткість виробництва) та вартісні показники (виручка від реалізації молока, витрати на виробництво, витрати окремих видів ресурсів, обсяг одержаного прибутку, прибуток на умовну голову, питомі капіталовкладення на умовну голову).
Крім вартісних показників ефективності виробництва молока в ринкових умовах важливе місце належить змішаним показникам, які характеризують величину одержаного прибутку (собівартість 1 ц молока, ціни по каналах його реалізації молока).
Крім того, при визначенні ефективності виробництва молока застосовують відносні показники, які характеризують величину одержаного ефекту на одиницю витрачених ресурсів або величину змін фактичних показників із базовими. До них належать рентабельність виробництва молока та норма прибутку, індексні й відсоткові форми, що показують зміни показників, рівень товарності виробництва за статтями або елементами витрат, що відображають структуру використаних у виробництві ресурсів.
Для аналізу стану ефективності виробництва молока слід забезпечити інформацією як внутрішнього, так і зовнішнього споживача. До зовнішніх споживачів інформації належать органи державного управління, які займаються розробленням і реалізацією політики розвитку галузі молочного скотарства на основі підвищення її ефективності.
Річну ефективність виробництва молока визначають за середньорічним надоєм молока, обсягом виробництва молока за рік, витратами кормів на виробництво 1 ц молока, надходженнями від реалізації, сумою субсидій та загальної виручки.
Інтенсивність виробництва молока передбачає концентрацію необхідних ресурсів у розрахунку на підприємство, 100 га ріллі, голову худоби. Основним видом ресурсів є капітал, робоча частина якого у молочному скотарстві матеріалізується в поголів’ї, техніці, технології виробництва. Основним напрямом підвищення ефективності галузі є рівень її інтенсифікації. На рівень ефективності виробництва молока впливають також форми продажу продукції, від яких залежить рівень цін на продукцію, що підлягає реалізації.
< >< >1.3. Принципи наукової організації кормової бази при виробництві молока
Під кормовою базою розуміють джерела, систему прийомів і методів з виробництва, збереження і використання кормів, що забезпечують усі види тварин і птиці достатньою кількістю необхідних поживних речовин.
Розвиток галузей тваринництва залежить від розвитку та культури землеробства, інтенсифікації виробництва кормових культур. Варто враховувати, що значна частина продукції землеробства вироблялась на зрошуваних землях. Однак підвищення цін на енергоносії, землю та за використання води, застосування застарілих енергоємних технологій при зрошенні зумовили невигідність вирощування кормових культур.
Одним із найважливіших факторів, що підвищують конкурентоспроможність продукції кормовиробництва, є максимальне наближення кормового лану до тваринницьких ферм. Ринкові відносини вимагають скорочення до мінімуму енергетичних, матеріальних і трудових витрат на виробництво та транспортування кормів, а також витрат на перегін тварин від приміщень до пасовищ.
Розвиток сучасного кормовиробництва має спиратися на міцне науково-теоретичне підґрунтя. У країні повинні планомірно здійснюватися заходи щодо максимального забезпечення тваринництва дешевими кормами як за рахунок природних кормових угідь, так і польового кормовиробництва.
На даний момент в Україні, при обстеженні і вивченні рослинних ресурсів, накопичені вагомі наукові дані з питань кормовиробництва, виявлено найбільш цінні в кормовому відношенні багаторічні й однолітні рослини, районовано нові сорти та гібриди кормових культур. Великі успіхи досягнуто у вітчизняній науці меліорації природних кормових угідь. Учені-луківники розробили й рекомендували різноманітні способи поверхневого та кореневого поліпшення природних кормових угідь.
Проведені дослідження спрямовані на розробку й удосконалення системи пасовищного утримання худоби (теоретичні розробки режимів пасовищного використання багаторічних трав, застосування зрошення і добрив), причому практичне застосування наукових розробок дозволяє підвищити вихід продукції і навантаження на 1 га в кілька разів. Порівняно із середньою продуктивністю не поліпшених пасовищ, створення культурних пасовищ та їх раціональне використання підвищує вихід корму, а відповідно і продуктивність тваринництва у 3-4 рази і вище.
У польовому кормовиробництві створено нові високопродуктивні, адаптовані до різноманітних ґрунтово-кліматичних умов сорти і гібриди кормових культур, розроблено ресурсоощадні технології їх вирощування, інтегровані системи захисту рослин і високоефективні агроекологічні системи використання оптимальних норм органічних та мінеральних добрив, здатних збільшити виробництво кормів у 5-8 разів.
На основі біохімічних і мікробіологічних досліджень розроблені та впроваджуються раціональні способи силосування рослинної маси (трав, коренеплодів, картоплі) із застосуванням хімічних консервантів, розроблено технологію приготування сінажу, ефективні способи підвищення поживної цінності різних видів кормів.
Однак слід наголосити на такому недоліку, як слабкий розвиток міжзональних досліджень з ведення пасовищного господарства і створенню культурних зрошуваних пасовищ.
Узагальнюючи, слід зазначити, що практичні питання в галузі кормовиробництва не можуть бути вирішені без підтримки науковими установами, які б визначили основні напрями подальших наукових розробок в області кормовиробництва:
У лукопасовищному кормовиробництві:
1. Подальша розробка і впровадження у виробництво прогресивних прийомів окультурення природних кормових угідь з метою різкого підвищення продуктивності (удосконалювання існуючих способів докорінного і поверхневого поліпшення на основі модернізації технологічного устаткування, широкого використання хімічних засобів для знищення на луках чагарників і купин, очищення від каміння, сміття тощо). Крім того, необхідно ширше розгорнути роботи з підбору перспективних травосумішей для різних екологічних умов і виведення нових сортів лукопасовищних трав із бажаними господарськими властивостями.
2. Розробка ефективних прийомів і методів догляду за культурними пасовищами і сіножатями, раціоналізація їх використання з метою забезпечення максимальної врожайності та продуктивного довголіття посівів лукопасовищних трав (оптимізація водного і харчового режиму виробничих фітоценозів, включаючи застосування зрошення чистими і стічними водами, оптимальних режимів косіння, скошування, внесення мікро- і макродобрив).
3. Комплексне вивчення і впровадження у виробництво прогресивних способів утримання великої рогатої худоби на основі використання культурних пасовищ, у тому числі зі зрошенням.
У польовому кормовиробництві
Розробка комплексу заходів щодо збільшення збору високоякісних кормів з 1 га ріллі, у тому числі:
1. Визначення господарської доцільності поєднання польового і лукопасовищного кормовиробництва по зонах країни.
2. Виявлення найбільш перспективного набору кормових культур для польового кормовиробництва в кожній зоні та розробка оптимальної агротехніки.
3. Поліпшення селекції системи насінництва кормових культур із використанням новітніх досягнень генетики і біологічної хімії.
4. Підвищення ефективності способів заготівлі та збереження кормів, включаючи розробку прогресивних технологій і механізмів, застосування біологічних і хімічних засобів.
Поштовхом у розвитку кормовиробництві є проведення науково-виробничих конференцій з питань його наукового супроводу. Метою цих конференцій є вироблення нової концепції і тактики комплексного розв’язання завдань наукового забезпечення кормовиробництва з урахуванням перспектив і прогнозу розвитку тваринництва, його потреб у кормах власного виробництва з високою протеїновою й енергетичною поживністю в нових умовах форм господарювання, корінної перебудови системи фінансування та організації науки й освоєння наукових і технічних досягнень практикою.
Наприклад, підсумком російської конференції (Всеросійський науково-дослідний інститут кормів ім. В. Р. Вільямса, 1992 р.) стало опрацювання пріоритетних напрямів наукового забезпечення розвитку кормовиробництва:
1. Розробка високоефективних екологічно безпечних систем одержання по зонах країни біологічно повноцінного білка.
2. Удосконалення теорії і методів створення інтенсивних зональних систем польового кормовиробництва з урахуванням розміщення і спеціалізації тваринництва.
3. Наукове обґрунтування систем, технологій і методів управління продуктивним процесом на сіножатях і пасовищах з метою підвищення їх віддачі.
4. Розробка нових технологій і технічних засобів виробництва високобілкових концентрованих й об'ємистих кормів та способів їх використання у тваринництві при зниженні частки зернофуражу.
5. Створення на основі ефективних методів, що прискорюють селекційний процес, сортів і гібридів традиційних і нових кормових культур з високою кормовою і насіннєвою продуктивністю, комплексною стійкістю до основних хвороб і несприятливих факторів навколишнього середовища.
6. Організація економічно ефективних систем сортового насінництва нових сортів і гібридів кормових культур по зонах країни.
7. Розробка організаційно-економічних моделей інтенсивних систем кормовиробництва по зонах, що забезпечують ефективне використання кормових угідь, повне і стійке задоволення потреби високопродуктивних тварин у кормах.
Подібні конференції в масштабах України можна було б проводити щорічно з метою вироблення нових підходів до питань кормовиробництва в умовах ринкової економіки.
За останні роки трудомісткість виробництва кормів зросла в 1,5-2 рази, а по окремих кормових культурах перевищує норматив у кілька разів. Усе це обумовлюється низькою врожайністю й іншими факторами, що включають, насамперед, технічні та технологічні ресурси.
Тваринництво в Україні буде забезпечено кормами за умови, коли річні витрати кормів на 1 умовну голову становитимуть 35-40 ц. корм. од. Це вимагає збільшення виробництва кормів на 20-30 % (на 1992 р. виробництво кормів складало 89,6 тис. т. корм. од., що відповідає рівню 1980 року).
Крім витрат кормів на 1 умовну голову тварин, стан кормової бази характеризує ще один показник – виробництво кормів на 1 га сільськогосподарських угідь кормової площі для порівняння стану кормової бази в різних господарствах [88, с.5]. За останні 10-15 років виробництво кормів в Україні збільшилося з 15,6 ц корм. од. у 1980 р. до 25 ц корм. од. у 1990 р., у 1992 р. виробництво кормів дорівнювало 23,2 ц корм. од. В окремих господарствах цей показник становить 32-55 ц корм. од. з 1 га сільськогосподарських угідь.
Серед показників, що характеризують стан кормової бази, важливе значення мають якість кормів, кормопротеїнове співвідношення, оплата корму продукцією, на яку впливає два фактори – рівень годівлі та продуктивність тварин; причому оплата корму продукцією є основним показником, що характеризує ефективність використання кормів.
У практиці сільськогосподарського виробництва спостерігаються розбіжності між фахівцями рослинництва і тваринництва щодо виробництва кормів і структури посівних площ. Зоотехнічна галузь пропонує агрономічній вирощувати культури, які б забезпечували оптимальний за поживністю раціон тварин, у свою чергу агрослужба керується, насамперед, вимогою дотримання чергування культур у полях сівозмін. У виборі оптимального плану виробництва кормів і розробці структури посівних площ пріоритет повинен належати планово-економічній службі господарства. Для цього на етапі попереднього складання виробничо-фінансового плану господарства необхідно здійснити оцінку ефективності кормів.
У сучасних умовах проблеми ефективності кормовиробництва набувають надзвичайної актуальності від вирішення яких залежатиме стан галузі тваринництва й економіки сільськогосподарських підприємств у цілому. Для усунення негативних явищ у кормовиробництві в агроформуваннях мають здійснюватися заходи, спрямовані на всебічну інтенсифікацію виробництва кормів.
Інтенсифікація передбачає комплекс організаційно-технічних засобів, удосконалення структури посівних площ кормових культур, нових форм організації праці та матеріального стимулювання на виробництві кормів [183].
Комплекс організаційно-технічних заходів має бути спрямований на планування кормовиробництва (на основі розрахунку потреби в кормах), внесення оптимальних доз органічних і мінеральних добрив під посіви кормових культур, меліоративні заходи (вапнування, гіпсування, осушення, зрошення, поліпшення й окультурення пасовищ) [153].
Впровадження оптимальних посівних площ дозволить збільшити виробництво кормів на 40% [17]. Інститут землеробства УААН рекомендує таку структуру посівів кормових культур: багаторічні трави – 49,2 %, силосні культури – 29,6, однорічні трави – 18,7, кормові коренеплоди – 7, інші культури – 0,5 %.
Одним зі шляхів збільшення виробництва кормів у польовому кормовиробництві є розширення повторних, післяукісних і пожнивних посівів, а також посівів багатокомпонентних сумішей трав. Інтенсифікація кормовиробництва передбачає впровадження прогресивних технологій збору, збереження і приготування кормів, що дасть змогу поліпшити якість кормових раціонів і значно скоротити втрати поживних речовин.
Важливе значення в поліпшенні кормової бази та якості грубих кормів, що заготовлюються, має виробництво трав'яного борошна. Якість кормових раціонів підвищується й за рахунок повноцінних гранульованих і брикетованих кормів. Застосування таких кормів забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію як у кормовиробництві, так і при організації годівлі тварин.
Одним із резервів збільшення кормових ресурсів є використання відходів харчової промисловості. Підприємства харчової промисловості, що переробляють сільськогосподарську сировину, одержують велику кількість відходів (шрот, макуха, меляса, м'ясо-кісткове борошно), що є дуже поживними кормами для тварин.
Для ефективного виробництва продукції скотарства завдяки ефективному кормовиробництву необхідно створити поблизу ферм велико-контурні довголітні, у південних і східних регіонах України – зрошувані, культурні пасовища, як за рахунок природних кормових угідь, так і шляхом створення культурних пасовищ із використанням площ ріллі. Використання необроблюваної ріллі для культурних пасовищ нині є одним із найбільш доступних способів збереження сільськогосподарських угідь від деградації й поліпшення забезпечення корів, утримуваних в особистих господарствах населених за рахунок земель Державного резерву місцевих органів влади.
Кормовиробництво не витримає тиску ринку, якщо частка пасовищних кормів за кількістю поживних речовин не досягне мінімального значення від їх загальної кількості, що становить 30-35 %. Такі дані науково обґрунтовані, й цілком реальні в досягненні. Сучасні технології поверхневого поліпшення природних кормових угідь на основі використання біологічного азоту дозволяють одержувати по 4-5 т кормових одиниць і по 5-6 ц протеїну з гектара.
Використання пасовищ не буде повноцінним, якщо його потенціал не забезпечить максимального задоволення потреби в поживних речовинах тваринам різних статевих і вікових груп та істотного зниження собівартості кормів. Без таких пасовищ практично неможливо очікувати реалізації генетичного потенціалу тварин.
Випасання худоби на пасовищі дозволяє знизити витрати більш як удвічі й підвищити рентабельність виробництва молока, оскільки у літній період виробляється близько 70 % продукції і період перебування корів на пасовищі може тривати 8-9 місяців. Годівля тварин шляхом випасу знижує витрати пального, праці механізаторів, здешевлює літній раціон втричі. За літній період досягається економія 400-500 кг концентратів і при цьому звільняється техніка для заготівлі кормів на зимово-стійловий період.
Основним завданням тваринників у пасовищний період є збереження і підвищення продуктивності тварин порівняно зі стійловим періодом. Адже молода трава соковита і має високі кормові властивості. Суха речовина трави за поживністю наближається до концентратів. На одну кормову одиницю припадає 100 г і більше перетравного протеїну, що забезпечує високі удої молока й добові прирости живої маси тварин. Високий вміст кальцію, фосфору і каротину сприяє нагромадженню вітаміну А в організмі тварин.
Крім того, зелена трава багата й іншими вітамінами, особливо З, Е і К. Поживні речовини в траві знаходяться в легко перетравній і легко засвоюваній формі. Установлено, що на перетравлення 1 кг сухої речовини трави затрачається травних соків у 1,5 рази менше, ніж на переварювання 1 кг концентратів і в 3 рази менше, ніж на перетравлення 1 кг сіна. З органічних речовин, що містяться в траві, жуйні тварини перетравлюють у середньому 75-85%. Завдяки ніжності й соковитості молодих рослин, а також вмісту ароматичних речовин, зелені корми дуже охоче поїдаються тваринами у великих кількостях (доросла велика рогата худоба – до 90 кг). На пасовищах худоба знаходиться на чистому повітрі, вільному від шкідливих для здоров'я аміаку, сірководню, вуглецю, кишкових газів, мікробів, надлишку водяної пари, що накопичуються в приміщенні, де утримується худоба.
Тварини протягом дня сприймають сприятливий вплив ультрафіолетових променів сонця, під впливом яких у шкірі з ергостерину утворюється вітамін Д. Під час перебування на пасовищі худоба одержує активний моціон, що також зміцнює мускулатуру і кістяк. Важливо також, що на пасовищі тварини самостійно знаходять і поїдають траву, тому немає необхідності скошувати і підвозити корми, що практикується при вирощуванні їх на ріллі. Коли основою літньої кормової бази є культурні пасовища, ріллю можна повною мірою використовувати для вирощування кормів для стійлового періоду.
Поживна цінність зеленого корму значно змінюється з віком рослин. В 1 кг сухої речовини трави на початку колосіння знаходиться близько 1,13 корм. од. із вмістом 115 г перетравного протеїну, при повному цвітінні – відповідно 0,86 корм. од. і 65 г, після дозрівання насіння – 0,49 корм. од. і 33 г. З віком у рослинах збільшується вміст клітковини, вони збагачуються речовинами, що інкрустують (кутин, лігнін, суберин), тому знижується перетравність корму.
Велика рогата худоба перетравлює органічні речовини трави на початку колосіння – на 75,4 %, у фазу повного цвітіння – на 60,8, а після дозрівання насіння – на 48 %. З віком рослин знижується і вміст у них каротину (змінюється співвідношення листів і стебел: у 1 кг сухої речовини листів конюшини міститься 525 мг каротину, а в стеблах тільки 25мг; відповідно в люцерні – 610 і 69 мг), погіршується і споживання трави. Молода соковита трава на пасовищі поїдається на 90 %, у період колосіння – на 75, під час цвітіння – на 50, після цвітіння – на 25-30 %. У зв'язку з цим при перестої рослин на пасовищах необхідно проводити скошування травостою на сіно або сінаж.
Незважаючи на важливість і доцільність пасовищного утримання молочного стада на зрошуваних культурних пасовищах і їх швидкої окупності, досліджень щодо економічної ефективності створення і використання таких пасовищ проведено недостатньо.
У Кримському інституті агропромислового виробництва УААН понад 25 років ведеться робота зі створення і використання культурних зрошуваних пасовищ, що дозволяє здійснити необхідний економічний аналіз їх ефективності на сучасному етапі розвитку аграрного сектору економіки.
< >< >1.4. Інноваційні процеси розвитку лукопасовищного кормовиробництва
У працях багатьох закордонних і вітчизняних учених-економістів кормовиробництво для молочного і м'ясного скотарства розглядається як основа формування чисельності поголів'я худоби при досягненні високої продуктивності при зниженні витрат.
Кожна галузь тваринництва має свої яскраво виражені переваги, але одночасно й недоліки. Так, скотарство програє птахівництву і свинарству по конверсії корму, скоростиглості, але здатне конвертувати в дорогу продукцію – молоко і м'ясо – дешеві трав'яні корми. Допомогти посилити переваги, усунути недоліки – одне з найважливіших завдань аграрної, у тому числі й економічної науки, тому що саме вона обґрунтовує оптимізацію вибору в умовах обмежених ресурсів, забезпечуючи зниження витрат, включаючи альтернативні, та зростання прибутку. Це набуває високої актуальності в умовах вступу до СОТ і реалізації всіх потенційних конкурентних переваг молочного і м'ясного скотарства.
Досвід перших років вступу Угорщини до СОТ показав, що через рік після членства в ЄС склалася важка ситуація у сільському господарстві країни. Багато сільськогосподарських виробників господарюють нерентабельно, їм загрожує банкрутство. Особливо гостро ця проблема постала перед великими аграрними формуваннями, що нагромадили борги за минулі роки. З листопада 2003 до липня 2004 року спостерігалося різке зниження закупівельних цін на молоко, хоча поступово вони почали зростати. Молочна переробна галузь стала низькорентабельною ще до вступу в ЄС.
Іноземні інвестиції з цього сектора почали виводитися вже з 2000 року: їхня частка знизилася з 80 % до майже половини [191, с.29-30].
Стосовно виробництва яловичини прогнози виявилися вірогідними. Ціни на неї після вступу країни в ЄС зросли, однак споживання на душу населення залишається низьким і продовжує знижуватися.
За оцінками багатьох експертів, становите у свинарстві після вступу в ЄС також погіршилося. Протягом 2004 року виробництво свинини скоротилося майже на 20 %, а ціни істотно зросли. У свинарстві відбувається структурна перебудова.
Виробники, що раніше займалися відгодівлею худоби, перетворилися в переробників, що закуповують забитих свиней. Спочатку вони закуповували сировину в Угорщині, але через ріст цін вийшли на ринки Словаччини й інших країн-членів ЄС.
У світовому тваринництві давно прийшли до висновку, що необхідно стабілізувати чисельність молочної худоби, підвищувати її продуктивність і поряд з цим інтенсивно розвивати спеціалізоване м'ясне скотарство.
Найважливішим виробничо-економічним фактором, що впливає на ефективність, і, відповідно, на конкурентоздатність у молочному тваринництві є продуктивність корів. Разом з тим, як вважає В. Н. Суровцев, лише висока продуктивність автоматично не забезпечує одержання доходу [154]. Важливо враховувати ресурсоємність і вартість використаних у виробництві ресурсів.
Конверсія корму залежить не тільки від продуктивності корів та якості кормів, й від збалансованості раціонів і технології годівлі. Якість кормів власної заготівлі стає навіть більш визначальним фактором, ніж їх собівартість за впливом на економічну ефективність тваринництва.
Концепція розвитку м'ясного і молочного тваринництва у світі ґрунтувалася на прискореному збільшенні виробництва м'яса і молока.
Із середини 1980-х і до середини 1990-х років частка країн, що розвиваються, у світовому виробництві м'яса і молока збільшилася від 36 до 47 % і від 24 до 32 % відповідно. Однак виробництво молока все ще сконцентровано в розвинутих країнах. Індія збільшила свою частку світового виробництва молока від 8 до 12 %.
Delgado та ін. автори прогнозують до 2020 року 60 % світового обсягу м'яса і 52 % – молока буде виробляти в країнах, що розвиваються [189].
Водночас 75 % великої рогатої худоби і 66 % нежуйних тварин, вирощуваних у країнах, що розвиваються, забезпечують менше ніж половину м'яса й одну третину молока від обсягів світового виробництва. Отже, продуктивність домашньої худоби значно нижча в країнах, що розвиваються. Разом з тим деякі азійські країни, що розвиваються, мають практично такий самий рівень продуктивності великої рогатої худоби, як і країни Європи та Північної Америки.
Важливим фактором у виробництві молока і м'яса є організація відповідної кормової бази та низька собівартість кормів. Приблизно 51% території Нової Зеландії займають пасовища й орні землі. Сільське господарство, особливо молочне тваринництво, механізоване й високоефективне. Прогресивним процесам у цій сфері сприяло впровадження наукових методів веденні у землеробства і тваринництва.
Тваринництво відіграє провідну роль в економіці Нової Зеландії. Головними видами експортованої продукції є м'ясні та молочні продукти і вовна. За виробництвом вовняного волокна Нова Зеландія посідає друге місце у світі (після Австралії). Основну частину валютних надходжень забезпечує експорт м'ясопродуктів, насамперед баранини (експортується 90 % м'яса молодих тварин і 75 % м'яса дорослих тварин) і яловичини (на експорт припадає 81 %). Вивозиться і велика частина продукції молочного тваринництва (90-95%), переважно масло, сири, сухе молоко тощо. На частку молочного тваринництва припадає близько 20 % загального обсягу експорту.
Канада досягла порівняно високого рівня виробництва високоякісних кормів. Напрям розвитку кормової бази безпосередньо залежить від природно-кліматичних умов різних зон країни. У провінціях Онтаріо і Квебек основою кормової бази для великої рогатої худоби є багаторічні трави. У провінції Квебек частка багаторічних трав у структурі посівних площ досягає 70 % оброблюваної землі. Одержанню високих врожаїв тут (60-70 ц/га і більш) сприяє м'який вологий клімат.
На фермах худобу в літній період частково випасають на сіяних пасовищах, на інших траву скошують і підвозять до приміщень, де утримують тварин.
На випадок несприятливих погодних умов фермери створюють запаси сінажу або силосу. З багаторічних трав переважає люцерна в чистому вигляді або в суміші з стоколосом безостим, що висівається черезрядно. Вирощують також конюшину червону, лядвенець рогатий, тимофіївку лугову. Трави висівають під покрив зернових, а на насіння – широкорядно. У провінції Онтаріо, де природні умови сприятливі для вирощування кукурудзи, на багатьох фермах практикують шестипільні сівозміни, в яких три поля знаходяться під травами і три – під кукурудзою. Таке поєднання дає можливість забезпечити молочне стадо високоцінними кормами, збалансованими за протеїном, влітку й взимку. У степових провінціях прерій кукурудзу на силос майже не висівають через небезпеку ранніх осінніх заморозків при збиранні колосових культур.
Кукурудзу на силос фермери висівають найчастіше на постійних ділянках протягом багатьох років, не обробляючи міжряддя. Проти бур'янів застосовують гербіциди.
Кормові коренеплоди й однорічні трави в Канаді не одержали широкого поширення, тому що вони потребують більше витрат при вирощуванні порівняно з багаторічними травами.
У зимовий період у провінціях Онтаріо і Квебек молочній худобі згодовують в основному сінаж, силос, сіно при ощадливому використанні концентратів. Частка багаторічних трав у структурі посівних площ у різних провінціях дуже коливається. У степовій зоні, де опадів випадає недостатньо, їх майже не обробляють (8-12%). Висівають трави найчастіше без покриву. На заході країни в степових провінціях прерій (Альберта, Саскачеван, Манітоба) розвинуте м'ясне скотарство на природних і поліпшених пасовищах. Корінне поліпшення пасовищ у сухих преріях дозволяє не тільки підвищити їхню продуктивність, але і забезпечити пасовищний конвеєр.
Навесні й на початку літа худобу випасають на посівах житняка чи його суміші з люцерною, а там, де є низинні зволожені ділянки – із стоколосом безостим. Улітку (липень-серпень) худобу утримують на природних пасовищах; восени (вересень-жовтень) і взимку – на ділянках, засіяних волоснецем ситниковим. У Канаді ведеться великий обсяг робіт із селекції і насінництва люцерни.
Виведено спеціальні сорти для пасовищ, умов богари і поливного землеробства. Як запильники люцерни широко й ефективно використовується бджола-листоріз (Megachіla gotundata Fabr) [192].
Створення різноманітних цінних сортів лугових злаків і бобових дозволило удосконалити наукові основи складання травосумішей, підвищити врожайність сіяних травостоїв і розробити диференційовані системи їхнього використання. У господарствах Великобританії інтенсивного лукопасовищного типу врожай становить 400-500 ц/га зеленої маси. Досвід Великобританії доводить практичну значимість розроблених у цій країні спеціальних марок комплексних мінеральних добрив, склад яких передбачає різну потребу трав залежно від способу їх використання, видового і сортового складу травостою.
Науково-виробничі дослідження, спрямовані на спрощення систем загінного та порційного випасу тварин і впровадження раціональних форм організації пасовищно-сіножатного використання у Великобританії, дали позитивні результати. Визнано доцільним широко впроваджувати їх у тих тваринницьких районах, де основу раціону становлять трав'яні корми [74].
Зростаюча потреба в кормах зумовила в багатьох країнах Європи необхідність інтенсифікації використання гірських лугових угідь шляхом створення високопродуктивних сіяних косовиць і пасовищ. Нині за кордоном застосовується нова технологія залуження за допомогою хімічної обробки ґрунту, що передбачає знищення звироднілого природного травостою гербіцидами з наступним висівом лукопасовищних трав. Вона дає змогу створювати (у районах достатнього зволоження ґрунту) високопродуктивні (до 60-70 ц/га сіна і більше) сіяні косовиці та пасовища на непридатних для оранки ділянках. Прості (2-4-компонентні) травосуміші, не поступаючись за врожайністю складним (6-8), водночас спрощують створення сіяних лугів, а знижені (на 24-50 %) норми висіву трав значно зменшують витрати на залуження.
Застосування добрив, насамперед азотних, сприяє збільшенню продуктивного довголіття сіяних трав, дозволяє створювати травостої інтенсивного типу, що дають високо поживний корм, а також запобігає ерозії ґрунту.
Прийоми раціонального використання сіяних кормових угідь з урахуванням біологічних особливостей рослин, оптимальні терміни, способи і частота відчуження трав, оптимальне навантаження худоби на пасовища зумовлюють максимальне використання потенційних можливостей лукопасовищних трав в умовах інтенсифікації кормовиробництва.
Б. П. Мартинов, Г. М. Пуртов [88], розглядаючи шляхи створення міцної кормової бази тваринництва в Нідерландах зазначають, що кормовиробництво цієї країни в умовах вкрай обмежених земельних ресурсів розвивається інтенсивним шляхом, використовуючи новітні наукові та технологічні розробки. Значна увага приділяється лукопасовищному господарству, що дає понад 60 % кормів для скотарства. При цьому на 1 га пасовищ припадає 4,6 голови великої рогатої худоби, у тому числі 2,1 голови молочних корів. За рахунок використання високих норм азотних добрив, злакових травосумішей і суворого дотримання технології за пасовищний період роблять до 6-7 скошувань, одержуючи до 100 ц/га маси в сухій речовині з високим змістом протеїну. Технології з кореневого і поверхневого поліпшення пасовищ та організації їх раціонального використання ґрунтуються на новітніх досягненнях аграрної науки.
Насінництво трав та інших кормових культур ведеться на промисловій основі. Нідерланди мають унікальний досвід з виробництва збалансованих комбікормів із максимальним використанням побічних продуктів і так званих "відходів" переробної промисловості. При цьому частка зернової частини в загальному обсязі вироблених останнім часом комбікормів коливалася в межах 16-18 % [88].
Виробництво сіна в Нідерландах до 2010 року планується підвищити на 30 % (31,4 млн. т). Для цього необхідно поверхневе поліпшення заливних сіножатей (2,7 млн. га), а також раніше поліпшених сіяних (3,4 млн. га) і збережених цінних природних травостоїв (7 млн. га). Крім того, для відновлення продуктивності невикористовуваних сіножатей потрібно провести корінне поліпшення 4 млн. га до 2010 р. або залужити виведені з активного обробітку масиви ріллі на основі районованих травосумішей і сортів трав.
Одержання 1200-2100 корм. од. (залежно від умов економічних районів) у 2010 р. сприятиме окупності капітальних вкладень у перший рік користування, а також усуне небезпеку заростання чагарником і малоцінним дрібноліссям цих земель, що дозволить уникнути додаткових витрат на проведення культуртехнічних робіт.
Основний ефект від технології поверхневого поліпшення планується одержати за рахунок застосування добрив і раціонального використання шляхом оптимізації термінів збирання завдяки кращому забезпеченню технікою. Це дозволить не тільки збільшити виробництво сіна до 2010 р., але і підвищити його поживність (з 0,40-0,43 до 0,48-0,49 корм. од. у 1 кг) і вміст сирого протеїну (з 9 до 10,5-10,8 % на суху речовину), що забезпечить помітне зменшення концентратів у раціонах худоби в стійловий період.
Важливою перевагою технології поверхневого поліпшення є швидка окупність обігових коштів, витрачених на добрива – у перший рік застосування. Середня доза добрив на використовуваних сіножатях досягне у в 2010р. N40 P10 K12 на 1 га, за рахунок збільшення (по 10-12 корм. од. на 1 кг суміші д. р.) витрати окупляться у 2-2,8 раза. Багаторічні дослідження довели важливу роль бобово-злакових травостоїв поряд зі злаковими при інтенсифікації луківництва. Створення бобово-злакових травостоїв сприяє поліпшенню якості корму і тваринницької продукції, забезпечує економію азотних добрив і окультурення ґрунту.
Аналіз вітчизняного і закордонного досвіду з використання бобових свідчить, що залежно від природно-економічних умов сучасне луківництво передбачає наявність як багаторічних видів бобових, так і видів, призначених для короткострокових сіножатей і пасовищ. Важливу роль у сучасному кормовиробництві відіграє люцерна. Великі резерви збільшення кормів криються у кореневому і поверхневому поліпшенні кормових угідь з використанням різних видів конюшини, лядвенцю рогатого.
Основними прийомами створення і поліпшення сіножатей і пасовищ у США стають: оптимізація норм висіву насіння, використання різних фракцій безпідстилочного гною великої рогатої худоби і свиней, застосування смугового підсіву бобових і бобово-злакових травосумішей, оптимізація водного і поживного режимів меліорованих сіножатей і пасовищ, а також раціоналізація норм висіву з урахуванням біологічних особливостей трав і агрофону, що забезпечує економію (15-20 кг/га) насіння без зниження продуктивності сіножатей і пасовищ, поживності й енергетичній цінності корму.
Внесення різних фракцій безпідстилочного гною на сіножатях і пасовищах сприяє підвищенню їх продуктивності, поліпшенню якості корму, збереженню родючості, ґрунту негативне впливає на навколишнє природне середовище. При цьому забезпечується економія мінеральних добрив. Смуговий підсів дозволяє підвищити продуктивність сіножатей і пасовищ у 1,5 рази, поліпшити видовий склад за рахунок бобового компонента й одночасно з цим зменшити витрати насіння до 60%.
Оптимізація водного режиму і підживлення забезпечує гарантовано високу врожайність: 7-10 тис. корм. од. з гектара при економії 25-30 % водних ресурсів і добрив.
Woledge, J.; Davіdson, K.; Dennіs W. D. відзначають високу ефективність уведення включення білої конюшини в злакові компоненти пасовища порівняно з монокультурою. Підвищується продуктивність поголів’я і якість молочної продукції. Біла конюшина добре пристосовується до трав'яного покриву злакових трав і нормалізується до оптимального цукрово-протеїнового співвідношення, що у свою чергу знижує витрати корму на одиницю продукції [193]. Отже, аналіз світового досвіду та результати досліджень вчених підтвердили вагоме значення культурних пасовищ, як джерела дешевого корму для скотарства.
< >< >Висновки до розділу 1
Економічна ефективність як економічна категорія, відображає раціональність суспільних відносин з приводу використання ресурсів, виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ.
У системі оціночної діяльності ефект та ефективність виступають як складові, при цьому ефект відображає наслідок, результат діяльності, а ефективність – бажані наслідки. Для економіки в цілому, в тому числі галузі молочного скотарства, – це найвищий результат при найменших витратах ресурсів. Для економічних відносин важливою стороною ефекту та ефективності є кількісний вираз результатів діяльності й визначення ступеня прийнятності одержаних результатів.
Економічна ефективність відображає результати процесу взаємодії багатьох факторів, які визначальним чином впливають на розвиток сільського господарства. Велике значення ефективність виробництва має у тваринництві, зокрема в молочному скотарстві, оскільки зниження ефективності виробництва тваринницької продукції спричиняє до різкого скорочення поголів’я худоби, що в свою чергу призводить послаблює рівень продовольчої безпеки країни, оскільки для досягнення втраченого рівня виробництва навіть за наявності державної підтримки потрібен тривалий період.
Успішний розвиток тваринництва значною мірою залежить від кормової бази, а одержання конкурентоспроможності продукції тваринництва потребує постійного вдосконалення системи виробництва кормів. Під кормовою базою розуміють джерела, систему прийомів і методів виробництва, збереження і використання кормів, що забезпечують усі види тварин і птиці достатньою кількістю необхідних поживних речовин.
Одним із найважливіших факторів, що підвищують конкурентоспроможність продукції кормовиробництва, є максимальне наближення кормового лану до тваринницьких ферм.
Ринкові відносини вимагають скорочення до мінімуму енергетичних, матеріальних і трудових витрат на виробництво і транспортування кормів, а також витрат на перегін тварин від приміщень до пасовищ.
У більшості країн світу з розвинутим тваринництвом ефективне ведення галузі молочного скотарства досягається переважно за рахунок випасання корів на природних і штучних луках та пасовищах. Зростаюча потреба в кормах зумовила в багатьох країнах Європи необхідність інтенсифікації використання гірських лугових угідь шляхом створення високопродуктивних сіяних косовиць і пасовищ як джерела дешевого корму для скотарства.
У наукових рекомендаціях з кормовиробництва в Україні слід приділити увагу розвитку міжзональних досліджень по пасовищному господарству і створенню культурних зрошуваних пасовищ в економічному аспекті, у тому числі в АР Крим. Для подолання негативних явищ у кормовиробництві в сільськогосподарських підприємствах повинні здійснюватися заходи, спрямовані на всебічну інтенсифікацію виробництва кормів.
Інтенсифікація містить у собі комплекс організаційно-технічних засобів, удосконалення структури посівних площ кормових культур, нових форм організації праці та матеріального стимулювання на виробництві кормів. Для досягнення ефективності виробництва продукції скотарства завдяки науковим основам ведення кормовиробництва необхідно створити поблизу ферм велико-контурні довголітні, а в південних і східних регіонах України – зрошувані культурні пасовища як за рахунок природних кормових угідь, так і шляхом створення культурних пасовищ із використанням площ ріллі.
Використання необроблюваної ріллі для культурних пасовища нині є одним із найбільш доступних шляхів збереження сільськогосподарських угідь від деградації й поліпшення забезпечення корів особистого подвір’я населених пунктів за рахунок земель державного резерву місцевих органів влади. Отже, питання підвищення економічної ефективності розвитку молочного скотарству степовій зоні АР Крим можливо вирішити в умовах інтенсифікації лукопасовищного кормовиробництва.
< >Список використанИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агаджанян Т. А. Интенсивное кормопроизводство /. Т. А. Агаджанян – М. : Россельхозиздат, 1978. – 192 с.
2. Агроклиматический справочник по Крымской области. – Л. : Гидрометеоиздат,1959. – 136 с.
3. Адамень Ф. Ф. Особливості створення та використання культурних зрошуваних пасовищ у Криму / Ф. Ф. Адамень, А. В. Чехов, О. В. Приходько // Вісник аграрної науки. – 1998.- №6 – С. 13-16.
4. Амбросов В. Я. Сравнительная экономическая эффективность производства разных кормових культур и кормов / В. Я. Амбросов // Эффективность методов интенсификации животноводства / Под ред.. С. И. Кутикова. – К.: Урожай, 1971. – С. 302-311.
5. Амбросов В. Я. Экономическая оценка структуры посевных площадей / В. Я. Амбросов // Там же – С. 329 -338.
6. Амбросов В. Я. Экономическая эффективность интенсификации выращивания кормових культур / В. Я. Амбросов // Там же – С. 338-348.
7. Амбросов В. Я. Экономическая эффективность производства молока при разном соотношении используемых кормов / В. Я. Амбросов // Там же – С. 311 -328.
8. Андреев Н. Г. Культурные пастбища на орошаемых землях / Н. Г. Андреев – М. Колос, 1979. – 351 с.
9. Андреев Н. Г. Луговое и полевое кормопроизводство / Н. Г. Андреев – М: Колос, 1984. – 495 с.
10. Андреев Н. Г. Орошаемые культурные пастбища / Н. Г. Андреев, Р. А. Афанасьев, Б. И. Коротков и др.; Под редакцией Н. Г. Андреева. – 4-е изд. перераб. и доп. – М.: Агропромиздат, 19992 , - 272 с.
11. Андрийчук В. Г. Повышение эффективности агропромышленного производства / В. Г. Андрийчук, Н. В. Выхор – К. : Урожай, 1990. – 232 с.
12. Андрійчук В. Г. Економіка підприємства: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. Г. Андрійчук – К. : КНЕУ, 2002. – 624 с.
13. Архипенко Ф. М. Стан та тенденції розвитку кормовиробництва / Ф. М. Архипенко // Агроном. – 2005. - №4 (10) – С. 18-22.
14. Асханов С. А. Эффективность общественного производства. Три уровня анализа: народнохозяйственный, региональный, хозрасчетный / С. А. Асханов – М. : Мысль, 1987. – 166 с.
15. Атлас З. В. Эффективность производства и рентабельность предприятия / З. В. Атлас – М. : Мысль, 1977. – 196 с.
16. Афанасьев Р. А. Удобрение орошаемых пастбищ / Р. А. Афанасьев // Орошаемые культурные пастбища. – М. : Колос, 1978. – С. 209-264.
17. Бабич А. О. Кормовиробництво – спеціалізована галузь / А. О. Бабич, О. Є. Забродський, І. Й. Табенський та ін. // За ред. А. О. Бабича – К.: Урожай, 1986. – С. 184.
18. Бабич А. О. Особливості землеробства в гостропосушливому регіоні України / А. О. Бабич // Матеріали Республ., коорд.–метод. Ради по інтенсифікації виробництва кормів і білка в гостопосушливому регіоні України (17-18 серп. 1994).- Вінниця, 1994. – С. 10-11.
19. Бадевиц З. Математическая оптимизация в сельском хозяйстве / З. Бадевиц – М. : Колос, 1982. – 549 с.
20. Барбадо Т. Б. Производство полноценных кормов / Т. Б. Барбадо, А. И. Лохоня, А. Е. Коваль и др. – Симферополь: Таврия, 1979. – 71 с.
21. Березівський П. С. Ефективність виробництва і формування ринку продукції скотарства в Карпатському регіоні / П. С. Березівський – Львів: Українські технології, 1998. – 256 с.
22. Березівський П. С. Ефективність скотарства та шляхи її підвищення / П. С. Березівський – Львів: Українські технології, 1998. – 156 с.
23. Березівський П. С. Організація виробництва в аграрних формуваннях / П. С. Березівський, Н. І. Михалюк. – Львів: Українські технології, 2001. – С. 263-264.
24. Бобрушко Т. Стан галузі скотарства та шляхи виходу її з кризи / Т. Бобрушко // Тваринництво України. – 2003. – №2. – С. 5-6.
25. Боговин А. В. Эффективность применения минеральных удобрений на природных кормовых угодиях Украины / А. В. Боговин, В. Г. Кургак // Земледелие: [респ. межвед. темат. науч. сб. ]. – К. : Урожай, 1987. – Вып. 63. – С. 70-74.
26. Боговін А. В. Сумішки багаторічних лучних трав та основні напрямки їх вивчення / А. В. Боговін // Землеробство: [респ. міжв. тем. наук. зб.]. – К. : Урожай, 1974. – Вип. 38. – С. 61-68.
27. Бойко В. І. Регіональні проблеми виробництва молока / В. І. Бойко, М. П. Коржинський, Ю. М. Макаренко // Економіка АПК. – 1997. – № 7. – С. 25-35.
28. Бондарчук Л. В. Продуктивне довголіття корів різної породної належності / Л. В. Бондарчук // Вісник Сумського держ. аграр. ун-ту – Суми, 2001. – Вип. 5. – С. 11-13. (Серія тваринництво).
29. Бровко Л. И. Формирование высокой эффективности молочного животноводства / Л. И. Бровко // Економіка АПК. – 1997. – № 1. – С. 61-68.
30. Бурлаков Н. И. Экономика производства молока и говядины / Н. И. Бурлаков // Экономика сельского хозяйства. – 1967. – №9. – С.52-64.
31. Васильчак С. В. Оцінка формування попиту на ринку молочних продуктів / С. В. Васильчак // Економіка АПК. – 2005. – №2. – С. 95-100.
32. Васин В. Г. Продуктивность однолетних кормосмесей при разных сроках сева / В. Г. Васин, Н. А. Золотов, А. В. Васин // Земледелие. – 2006. – №5. – С. 23.
33. Вітвицький В. Шляхи зниження затрат праці у молочному скотарстві / В. Вітвицький, М. Александров // Тваринництво України. – 2005. – № 1. – С. 7-10..
34. Вуколов М. П. Цикличность в выпадении осадков на юге Украины / М. П. Вуколов, С. И. Мельничук // Орошаемое земледелие: [респ. межв. тем. науч. сб. ]. – К. : Урожай, 1985. – Вып. 30. – С. 3-6.
35. Гавриленко М. Високопродуктивні корови мають жити довго / М. Гавриленко // Пропозиція. – 2007. – №7. – С. 118-122.
36. Гамілтон Дж. Методичний посібник до “мікроекономіки” / Гамілтон Дж.; пер. з англ. А. Олійник, Р. Сільський. – К. : Основи, 1996. – 527 с.
37. Гарковенко Л. Г. Зеленая люцерна в рационах коров / Л. Г. Гарковенко, С. А. Потехин, Л. Ф. Кондратьева // Зоотехния. – 2007. – №3. – С. 14-16.
38. Глинка М. А. Повышение эффективности молочного животноводства / Глинка М. А. – М. : Знание, 1984. – 64 с.
39. Глущенко Д. Оптимізація собівартості зернофуражних та кормових культур в Степу України / Д. Глущенко // Тваринництво України. – 2004. – № 1-2. – С. 29-31.
40. Глущенко Д. П. Оптимізація витрат виробництва зернових і кормових культур / Д. П. Глущенко // Вісник аграрної науки. – 2006. – №2. – С. 65-68.
41. Гордиенко В. П. Проблемы полеводства Крыма и пути их решения / В. П. Гордиенко // Научные труды ЮФ «Крымский агротехнологический ун-т» НАУ; Сельскохозяйственные науки. – Симферополь, 2006. – Вып. 94. – С. 19-23.
42. Григорьев Н. Г. Оценка кормов севооборотов по выходу продукции скотоводства / Н. Г. Григорьев, А. П. Гаганов // Зоотехния. – 2002. – №5. – С 8-12.
43. Гусєв М. Г. Виробництво кормів та кормового білка при зниженні ресурсних витрат / М. Г. Гусєв, О. О. Панюкова, В. М. Бондаренко та ін. // Вісник аграрної науки. – 2000. – Спец. вип., червень. – С. 45-46.
44. Даниленко А. С. Розвиток підприємства в АПК України / А. С. Даниленко – Л. : ІРДНАН України, 1997. – 24 с.
45. Деталізована поживність кормів зони Степу України: довідник / Карпусь М. І., Лапа М. А. , Мартинюк Г. М. – К. : Укр ІНЕІ, 1993. – 192 с.
46. Дишлевий В. Продуктивне довголіття бобово-злакових травостоїв / В. Дишлевий, Г. Дишлева // Тваринництво України. – 2006. – №10. – С. 20-23.
47. Довідник з кормовиробництва / Упоряд. Макаренко П. С. – К. : Урожай, 1984. – 248 с.
48. Довідник по заготівлі і зберіганню кормів /.Бабич А. О, Олішинський С. Й. (упоряд.), Ясенецький В. А. та ін. - К.: Урожай, 1989. - 176 с., іл.
49. Долан Э. Дж. Рынок: микроэкономическая модель / Э. Дж. Долан., Д. Е. Линдсей : пер. с англ. В. Лукашевича и др.; под ред. Б. Лисовика, В. Лукашевича. – Спб. , 1992. – 492 с.
50. Дурст Л. Кормление сельскохозяйственных животных / Л. Дурст, М. Витман: пер. с нем. – Винница: Нова книга, 2003. – 384 с.
51. Економіка АПК.- К. : Вища школа, 1994. – 348 с.
52. Економіка виробничого підприємства: навч. посіб. / [Петрович Й. М., Будіщева І. О. та ін.].– Л. : Оскарт, 1996. – 416 с.
53. Економіка підприємства / [Іваницька Г. Б. , Павленчик Н. Ф., Черевко Г. В. та ін.] – Л., 2004. – 385 с.
54. Економіка сільського господарства / [Руснак П. П., Жебка В. В., Рудий М. М. та ін.], за ред. П. П. Руснака. – К.:Урожай, 1998. – 320 с.
55. Економічна енциклопедія: У 3-х т. – Т.1: відп. ред. С. В. Мочерний. – К. : Вид. центр "Академія", 2000. – 864 с.
56. Жаринов В. И. Люцерна / Жаринов В. И., Клюй В. С. – К. : Урожай, 1990. – 320 с.
57. Животноводство Крыма: cтат. сборник / Под ред..А. Я. Щербакова. – Сімферополь: ГУ статистики АР Крым, 2007. – 84 с.
58. Иванух Р. А. Справочник экономических показателей сельского хазяйства / Р. А. Иванух, М. М. Пантелейчук., И. В. Попович – К. : Урожай, 1988. – 216 с.
59. Игловиков В. Г. Комплексные исследования «почва – растение – животное – животноводческая продукция / В. Г. Игловиков, А. А. Кутузова, З. В. Морозова и др. // Пастбища и сенокосы СССР. – М. : Колос, 1974. – С. 152-188.
60. Иоффе Р. К. Многолетние кормовые травы / Р. К. Иоффе– Симферополь : Крымиздат, 1948. – 113 с.
61. Калиевская Г. Влияние некоторых причин на продуктивное долголетие коров / Г. Калиевская // Молочное и мясное скотоводство. – 2002. – №3. – С. 22-23.
62. Караев А. Орошаемые пастбища в предгорьях Кавказа / А. Караев // Луга и пастбища. – 1970. – №6. – С. 31.
63. Каталог сортів рослин, придатних для поширення в Україні у 2007 р. / Український інститут експертизи сортів рослин. – К. : Алефа, 2007. – 348 с.
64. Кирейцев Г. Г. Функции учета в механизме управления сельскохозяйственным производством / Кирейцев– К., 1992. – 240 с.
65. Кияк Г. С. Луківництво / Г. С. Кияк– К.: Вища школа, 1980. –304 с.
66. Коваленко Н. Я. Экономика сельского хозяйства с основами аграрных рынков / Н. Я. Коваленко. – М. : ЭКМОС, 1999. – 446 с.
67. Кованов С. И. Экономические показатели деятельности сельского хозяйства предприятий / С. И. Кованов, В. А. Свободен – М. : ВО “Агропромиздат”, 1991. – 216 с.
68. Ковбасюк П. Вирощування високопродуктивних екологічно чистих кормів / П. Ковбасюк // Пропозиція. – 2000. – №1. – С 46-47.
69. Козир В. Резерви збереження максимальної продуктивності молочних корів / В. Козир Тваринництво України. – 2005. – №4. – С. 2-4.
70. Кормовиробництво : практикум / О. І. Зінченко, І. Т. Слюсар, Ф. Ф. Адамень, В. А. Вергунов та ін. – К. : Нора-прінт, 2001. – 470 с.
71. Кормовиробництво на зрошуваних землях : за ред. В. І. Остапова. – К. : Урожай, 1978. – 136 с.
72. Кравцов Є. Молока і м'яса можна виробляти більше / Є. Кравцов, Л. Кукла // Тваринництво України. – 2006. – №5. – С. 5-7.
73. Кравцов Є. Обґрунтування витрат і визначення нормативної собівартості виробництва молока / Є. Кравцов, Л. Кукла // Тваринництво України. – 2004. – №8. – С. 2-5.
74. Крилек Й. Экономическая эффективность сельского производства / Й. Крилек : пер. с чеш.; науч. ред. М. М. Макеенко. – М. : Экономика, 1981. – 12 с.
75. Куксін М. В. Створення і раціональне використання культурних пасовищ / М. В. Куксін – К. : Урожай, 1967. – 191 с.
76. Кулик О. Перспективи розвитку Криму / О. Кулик // Уряд. кур'єр. – 2007. – 4 жовт.
77. Культурные пастбища Крыма / Ф. Ф. Адамень, Д. Г. Балджи, А. В. Приходько, О. П. Ростова. – Клепинино, 1996. – 252 с.
78. Кутузова А. А. Роль бобовых трав в системах ведения культурних пастбищ А. А. Кутузова, Д. М. Тебердиев, Н. Т. Талипов // Кормопроизводство. – 1998. – №6. – С. 2-5.
79. Кутузова А. А. Удобрение культурних пастбищ / А. А. Кутузова, З. В. Морозова // Культурне пастбища в молочном скотоводстве.- М.: Колос, 1974. – Гл. 3.-С. 72-130.
80. Легоминов А. И. Экономическая интенсификация производства в колхозах и совхозах / Легоминов А. И. – Л. : ПО “Агропромиздат”, 1990. – 167 с.
81. Лоза П. С. Экономическая эффективность сельскохозяйственного производства в колхозах / Лоза П. С. – М. : Наука, 1973. – 133 с.
82. Майталь М. Экономика для менеджеров, десять важных инструкций для руководителей / М. Майталь пер. с англ. – М. : Дело, 1996. – 246 с.
83. Макаренко П. С. Забезпечення рівномірного надходження зеленої маси за рахунок підбору різночасно достигаючих травосумішок / П. С. Макаренко, К. П. Ковтун, М. П. Кубик // Вісн. с.-г. науки. – 1986. - №9. - С. 47-49.
84. Макаренко П. С. Роль бобових трав у накопиченні біологічного азоту в бобово-злакових травостоях / П. С. Макаренко // Корми і кормовиробництво: [респ. міжв. тем. наук. зб. ] – К. : Урожай, 1991. – Вип. 31. – С. 29-32.
85. Макаренко П. С. Технология создания и эффективного использования культурних пастбищ в Центральной лесостепи / П. С. Макаренко, С. И. Осецкий, Г. М. Осецкая // Корма и кормопроизводство: Респ. межв. тем. науч. сб. – К. : Урожай, 1985. – Вып. 19. – С. 33-38.
86. Макарова Л. В. Визначення ефективності використання кормів / Л. В. Макарова // Кормопроизводство. – 1991. – №6. – С. 40.
87. Мартиневич Ф. С. Методические проблемы измерения эффективности сельскохозяйственного производства / Мартиневич Ф. С., Большакова В. П., Коривко Н. В. – М. : Наука и техника, 1979. – 263 с.
88. Мартынов Б. П. Кормопроизводство Канады / Мартынов Б. П., Пуртов Г. М. – М. : Агропромиздат, 2001. – 54 с.
89. Мацибора В. І. Економіка сільського господарства / Мацибора В. І. : підручник. – К. : Вища шк., 1994. – 415 с.
90. Мельников М. М. Интенсивное производство кормов на орошаемых землях / М. М. Мельников – М. : Агропромиздат, 1985. – 159 с.
91. Методика экономических исследований в агропромышленном производстве: под. ред. В. Р. Ботева. – М., 1995. – 228 с.
92. Минина И. П. Коренное улучшение природной кормовой площади с созданием культурних сеяных пастбищ / И. П. Минина // Природне сенокосы и пастбища / Под ред. И. В. Ларина. – М.-Л.: Изд-во с-х лит-ры, журн. и плакатов. – 1963. - Гл. 5. - С. 267-324.
93. Мілаш Л. М. Економічне значення та роль інфраструктури аграрного ринку на сучасному етапі розвитку АПК / Л. М. Мілаш // Вісник ХНАУЦ. – 2003. – №4. – С. 224-246.
94. Мовсисянц А. П. Использование сеяных и естественных пастбищ / А. П. Мовсисянц – М. : Колос, 1976. – 271 с.
95. Мостенська Т. Л. Економічний механізм функціонування молочної промисловості України / Т. Л. Мостенська: монографія. – К. : УДУХТ, 2001. – 328 с.
96. Мысик А. Т. Питательность кормов, потребности животных и нормирование кормления / А. Т. Мысик // Зоотехния. – 2007. – №1. – С. 7-13.
97. Назаров А. Е. Комплексна оцінка ефективності кормів / А. Е. Назаров // Кормові культури. – 1991. – №6. – С.11.
98. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Степу України / Ред. М. В. Зубець. – К. : Аграрна наука, 2004. – 844 с.
99. Научное обоснование основних направлений развития агропромышленного комплекса Крыма в условиях рыночного производства / Под ред. Е. В. Николаева. – Сімферополь : Таврия, 2004. – 312 с.
100. Николаев Е. В. Многолетние травы на Крымском полуострове. / Е. В. Николаев, И. М. Гачков , Д. П. Дударев – Симферополь, 2005. – 165 с.
101. Николаев Е. В. Об основных направлениях возрождения агропромышленного комплекса Крыма в период до 2010 года / Е. В. Николаев // Научные труды ЮФ «Крымский агротехнологический ун-т» НАУ. – Симферополь, 2006. – Вып. 94. – С. 10-16.
102. Носенко Ю. Несколько слов о люцерне / Ю. Носенко // Зерно. – 2007. – №6. – С. 34-38.
103. Оболенский К. П. Экономическая эффективность сельскохозяйственного производства (теория и практика) / К. П. Оболенський– М. : Экономика, 1974. – 159 с.
104. Одинцов М. М. Прогнозування попиту і споживання продуктів харчування як чинник сталого розвитку продовольчого ринку регіону / М. М. Одинцов // Економіка АПК. – 2007. – №4. – С. 145-149.
105. Ожерельев О. Л. Совершенствование производственных отношений / Ожерельев О. Л. – М. : Экономика, 1986. – 255 с.
106. Олійник О. В. Необхідність та умови розширеного відтворення в сільському господарстві України / О. В. Олійник // Економіка АПК. – 2005. – №4. – С. 31-35.
107. Омельченко В. С. Вплив мінеральних добрив на продуктивність зрошуваних культурних пасовищ і поживність корма / В. С. Омельченко // Корми та годівля сільськогосподарських тварин: Респ. міжв. наук. тем. зб. – К. : Урожай, 1975. – Вип. 36.– С 3-10.
108. Омельяненко А. А. Рентабельность молочного скотоводства при разном уровне удоев / А. А. Омельяненко // Там же – С. 40-46.
109. Омельяненко А. А. Эффективность использования кормов при разном уровне продуктивности коров / А. А. Омельяненко // Эффективность методов интенсификации животноводства / Под ред.. С. И. Кутикова. – К.: Урожай, 1971. – С. 23-29.
110. Онищенко О. Методологічний аспект порівняльної оцінки ефективності різних форм господарювання в аграрній сфері / О. Онищенко, В. Юрчишин // Економіка України. – 1996. – № 6. – С. 63-76.
111. Організація кормової бази і виробництво кормів / І. П. Проскура, Г. П. Квітко, П. С. Макаренко та ін. – К. : Урожай, 1982. – 232 с.
112. Осадчий С. Л. Орошение культурных пастбищ – важное условие гарантированного высокого урожая зеленых кормов / С. Л. Осадчий, В. Ф. Кудрявцев, Л. С. Балащев. // Вісник с.-г. науки – 1986. – № 9. – С. 33-36.
113. Основи аграрної економіки: підручник / Ред.. В. П. Галушко. – К.: Вища освіта, 2003. – 399 с.
114. Остапов В. И. С орошаемых пастбищ – максимум кормов / В. И. Остапов, С. П. Голобородько, С. В Яворский. // Кормопроизводство. – 1982. - №5. – С.6-8.
115. Пархомець М. К. Економічний механізм розвитку молокопродуктового підкомплексу АПК Західного регіону України / Пархомець М. К. – Тернопіль : Економічна думка, 2001. – 328 с.
116. Паштецький В. С. Виробництво та споживання населенням продукції тваринництва в Криму /В. С. Паштецький // Вісник аграрної науки. – 2006. – №10. – С. 88-90.
117. Паштецький В. С. Оцінка ефективності вирощування кормових культур і виробництва кормів в умовах Степу Криму /В. С. Паштецький // Вісник аграрної науки. – 2007. – №5. – С. 79-82
118. Паштецький В. С. Підвищення економічної ефективності розвитку молочного скотарства /В. С. Паштецький // Агроінком. – 2007. – №1-2. – С. 30-35
119. Петренко И. Я. Экономика сельскохозяйственного производства / И. Я. Петренко, П. И. Чужинов – Алма-Ата: Кайнар, 1992. – 560 с.
120. Петриченко В. Ф. Напрями інтенсифікації лучного кормовиробництва / В. Ф. Петриченко, К. П. Ковтун // Вісн. с.-г. науки. – 2006. – № 9. – С. 24-27.
121. Петриченко В. Ф. Наукові основи розвитку адаптивного кормовиробництва в Україні / В. Ф. Петриченко //Вісник аграрної науки. – 2004. – № 1. – С. 5-10.
122. Петриченко В. Ф. Перспективи розвитку лучного кормовиробництва / В. Ф. Петриченко, П. С. Макаренко // Вісник аграрної науки. – 2004. – № 6. – С. 5-10.
123. Петриченко В. Ф. Польове травосіяння в системі конвеєрного виробництва кормів в Україні / В. Ф. Петриченко, Г. П. Квітко // Вісник аграрної науки. – 2004. – №3. – С. 30-32.
124. Піндайк Р. С. Мікроекономіка / Р. С. Піндайк, Д. Л. Рубінфейд : пер. з англ. А. Олійника, Р. Сільського. – К. : Основи, 1996. – 528 с.
125. Пласкієнко В. Я. Виробничі витрати та доходи сільського господарства в умовах розвитку ринкових відносин / В. Я. Пласкієнко – Дніпропетровськ: Січ, 1997. – 256 с.
126. Побережна А. А. До проблеми виробництва високопротеїнових кормів / А. А. Побережна // Вісник аграрної науки. – 2003. – №5. – С. 69-71.
127. Подбор травосмесей для сеяных сенокосов и пастбищ: практ. руководство / Под ред. А. А. Кутузовой. – М. : ВО «Агропромиздат», 1989. – 136 с.
128. Покропивний С. Ф., Калош В. М. Підприємство, стратегія, організація, ефективність / С. Ф. Покропивний, В. М. Калош : навч. посіб. – К.: КНЕУ, 1997. – 244 с.
129. Половицкий И. Я. Почвы Крыма и повышение их плодородия / И. Я. Половицкий, П. Г. Гусев : справ. изд. – Симферополь: Таврия, 1987. – 152 с.
130. Про затвердження наборiв продуктiв харчування, наборiв непродовольчих товарiв та наборiв послуг для основних соцiальних i демографiчних груп населення. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 14 квiтня 2000 року № 656 // Зібрання законодавства України. Сер. 1. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. - 2000. – № 6. – С. 74-92.
131. Программа развития агропромышленного комплекса Автономной Республики Крым до 2010 года / С. А. Войналович, Т. В. Подпалая, Н. А. Андруцкий и др. // Труды Крым. госуд. аграр. ун-та. – Симферополь, 1999. – Вып. 57. – 145 с.
132. Радченко В. О. Стратегічні напрями розвитку аграрного сектору економіки Криму / В. О. Радченко // Економіка АПК. – 2005. – №3. – С. 10-13.
133. Рекомендации по возделыванию кормовых культур в Крыму /Крюковских В. С., крюковских Г. А., Михайлов А. П. и др.. – Симферополь: Таврия, 1983. – 35 с.
134. Розробити і впровадити технологію створення різночаснодозріваючих травостоїв на основі сортосумішок з участю нових сортів бобових і низових злакових трав продуктивністю 60-70 ц/га кормових одиниць та 12-15 ц/га протеїну: Звіт про НДР ( Заключ. 2001-2005 рр.) / Крим. Ін-т АПВ; Кер. В. С. Паштецький; відп. викон. О. В. Приходько. № ДР 0102U001624. – Клепиніне, 2005. – 52 с.
135. Романенко Л. В. Полноценность кормления высокопродуктивных коров и методы его контроля / Л. В. Романенко // Зоотехния. – 2007. – №3. – С. 10-14.
136. Русецкий О. Л. Перспективы развития агропромышленного комплекса Республики Крым / Русецкий О. Л. // Научные труды ЮФ «Крымский агротехнологический ун-т» НАУ; Сельскохозяйственные науки. – Симферополь, 2006. – Вып. 94. – С. 3-18.
137. Рядчиков В. Годівля високопродуктивних корів / В. Рядчиков, Н. Подворок, С. Потєхін // Тваринництво України. – 2007. – №1. – С. 31-33.
138. Савченко В. Н. Продовольчий комплекс міста (теорія, практика, проблеми управління) / В. Н. Савченко – К. : Наук. думка, 1986.
139. Савчук В. К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств / В. К Савчук. – К.: Урожай, 1995. – 93 с.
140. Сакс Дж. Економіка перехідного періоду / Дж. Сакс., О. Пивоварський : пер. з англ. – К. : Основи, 1996. – С. 196-201.
141. Салманов А. Б. Влияние доз азотных удобрений на урожай, ботанический и химический состав сенокосов горного Дагестана / А. Б. Салманов, Ш. Х. Омаров, Н. С. Омаров // Агрохимия. – 1972. – №6. – С. 148-149.
142. Самуэльсон П. А. Экономика / П. А. Самуэльсон, В. Д. Нордгауз : учеб. пособие; пер. с англ. – М. : Изд. дом “Вильямс”, 2000. – 600 с.
143. Сафронов Н. А. Экономика предприятия / Н. А. Сафронов– М. : Юрист, 2002. – 608 с.
144. Скотоводство / Бегучев А. П., Безенко Т. И., Голосов В. А. и др.; под ред. Л. К. Эрнста, А. П. Бегучева, Д. Л. Левантина. – 2-е перераб. изд. – М. : Колос, 1984. – 519 с.
145. Славов В. П. Методика еколого-економічної оцінки кормовиробництва / В. П. Славов // Економіка АПК. – 1996 – №12. – С. 65
146. Славов В. Пасовища для м'ясної худоби / В. Славов, П. Шуст // Тваринництво України. – 2007. – №2. – С. 84-87.
147. Снітинський В. В. Актуальні проблеми кормовиробництва та живлення тварин / В. В. Снітинський //Вісник аграрної науки. – 2003. – № 12. – С.25-34.
148. Сокол О. І. Визначення ефективності виробництва продукції тваринництва / Сокол О. І. : практикум з економіки тваринництва. – К. : Урожай, 1994. – 189 с.
149. Соломин А. В. Измерение результативности в сельском хозяйстве / А. В. Соломин // Экономика АПК. – 1996. – № 6. – С. 61-63.
150. Спаський Г. В. Особливості реформування сільськогосподарських виробничих регіонів Закарпаття / Г. В. Спаський // Економіка АПК. – 1997. – № 8. – С. 14.
151. Стан та перспективи молокопродуктового підкомплексу АПК України / О. М Шпичак, В. Н. Зимовець, Н. В. Сеперович та ін. – К. : ІАЕ, 1999. – 156 с.
152. Статистичний щорічник Автономної Республіки Крим за 2005 рік. – Сімферополь: ГУ статистики в АР Крим, 2006. – 574 с.
153. Створення і раціональне використання багаторічних культурних пасовищ: Методичні рекомендації / Польовий В. М., Якубовський С. В., Іванчук В. П. та ін. – Рівне: Рівненське обл. упр. статистики, 2000. – 8 с.
154. Суровцев В. Н. Экономические аспекты повышения эффективности производства животноводческой продукции / В. Н. Суровцев // Сельскохозяйственные вести. – 2006. – № 2. –С. 21-24.
155. Тарасевич В. Н. Эффективность общественного производства: сущность, механизм роста / В. Н. Тарасевич – К. : Высшая шк., 1991. – 189 с.
156. Тоомре Р. И. Культурные пастбища зоны интенсивного молочного животноводства / Р. И. Тоомре // Пастбища и сенокосы СССР. – М.: Колос, 1974. – С. 342-356.
157. Увеличение производства и улучшения качества кормов: Отчет о НИР (промежуточ.) / Крым. гос. с.-х. опыт. станция.; Рук. В. С. Крюковских. – № ГР 76087384. – Клепинино, 1979. – С. 199-214. – Исполн. : В. С. Крюковских, Т. Б. Барбадо, О. П. Ростова и др.
158. Умакова И. Я. Анализ финансового состояния предприятий / И. Я. Умакова, Е. П. Ястремская // Бизнес-информ. – 1997. – №21. – С. 75-76.
159. Универсальный бизнес-словарь / Л. М. Лифанчиков, Б. А. Райзберг, А. А. Ратковский. – М. : ИНФРА, 1997. – 64 с.
160. Усовершенствовать существующие технологии производства молока и говядины в Крымской области: Отчет о НИР ( Закл. 1986-1990) / Крым. НПО «Элита»; Руков. Н. П. Демченко. – № ГР 104152. – Клепинино, 1990. – С. 68-74. – Исп. : Л. К. Войналович, О. П. Ростова, В. А. Шапкин, С. М. Ларина.
161. Утеуш Ю. А. Кормові ресурси флори України (Інтродукція, біологія, використання, основи вирощування, економічна доцільність впровадження в культуру) / Ю. А. Утеуш, М. Г. Лобас / Центральний ботанічний сад ім. М. М. Гришка, Аграрний ін-т НВАТ «Агроінком». – К. : Наук. думка, 1996. – 222 с.
162. Утеуш Ю. А. Новые перспективные сорта кормовых культур/ Ю. А. Утеуш. – К. : Наук. думка, 1991. – 192 с.
163. Утеуш Ю. А. Зелений конвеєр / Довідник з кормовиробництва / Ю. А. Утеуш, Г. П. Квітко; Упоряд. П. С. Макаренко. - 2-е вид. доп. і перероб. – К.: Урожай, 1984. – С 65-83 .
164. Фабричнов А. М. Издержки производства и себестоимость в сельском хозяйстве: (Методологический аспект) / А. М. Фабричнов– М. : Экономика, 1979. – 12 с.
165. Филимонов М. С. Кормовые культуры на орошаемых землях / М. С. Филимонов, В. Ф. Мамин – М. : Россельхозиздат, 1983. – 239 с.
166. Формування нормативних витрат і доходів та баланси сільськогосподарської продукції України та інших країн світу : за ред. О. М. Шпичака. – К. : ІАЕ, 2003. – 484 с.
167. Цандур М. О. Погляди на сучасне та майбутнє кормовиробництва / М. О. Цандур// Вісник аграрної науки.– 2000. – Спец. вип., червень. – С. 5-6.
168. Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин в АПК : за ред. П. Т. Саблука, В. П. Ситника, О. М. Шпичака – К. : ІАЕ УААН, 1997. – 500 с.
169. Черевко Г. В. Проблеми зниження матеріаломісткості сільськогосподарської продукції / Г. В. Черевко, В. С. Гусаков – К. : Урожай, 1991. – 179 с.
170. Чирков Е. П. Эффективность аграрного производства и научно-методические вопросы ее определения в кормопроизводстве / Е. П. Чирков // Аграрная наука. – 1996. – №1. – С. 2-25.
171. Шаин С. С. Травосмеси люцерны со злаковыми травами / С. С. Шаин // Люцерна. – М. : Сельхозгиз, 1950. – С. 38-72.
172. Шапкина Г. С. Выращивание тритикале на кормовые цели / Г. С. Шапкина // Сельскохозяйственная наука и производство. – 1987. – №6. – С. 51-58. – (Серия: «Экономика, кормопроизводство, животноводство»).
173. Шевельова С. О. Конкурентоспроможність молочного підкомплексу: / С. О. Шевельова: монографія.– Тернопіль: Збруч, 2001.–408 с.
174. Шевченко П. Д. Интенсивное кормопроизводство при орошении / П. Д. Шевченко – М. : Россельхозиздат, 1985. – 221 с.
175. Шлефрин В. И. Экономическая оценка эффективности производства и использования кормов / В. И. Шлефрин, Т. И. Селиванова // Кормопроизводство. – 1992. – №4. – С.2-6.
176. Шпичак О. М. Реформування ціноутворення в агропромисловому комплексі України в період переходу до ринку / О. М. Шпичак : респ. наук. зб. – К. : ІАЕ, 1992. – С. 56-60.
177. Шпичак О. М. Формування нормативних витрат і доходів та баланси сільськогосподарської продукції в Україні та інших країнах світу / О. М. Шпичак – К. : ІАЕ, 2003. – 484 с.
178. Шумаков А. В. Почвоулучшающая способность кормовых культур / А. В. Шумаков // Земледелие. – 2006. – №6. – С. 15.
179. Эклунд К. Эффективная экономико-шведская модель / Эклунд К. : пер. со швед. – М. : Экономика, 1991. – 349 с.
180. Экономика предприятия / В. М. Горфинкль, В. А. Швандар и др.. – М. : Юрист, 2002. – 608 с.
181. Экономика сельского хозяйства / В. А. Добрынин, А. В. Беляев, П. П. Дунаев и др.; под ред. В. А. Добрынина. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Агропромиздат, 1990. – 476 с.
182. Экономические проблемы повышения эффективности сельскохозяйственного производства / Под. ред. П. А. Игнатовского и др. – М. : Мысль, 1978. – С. 23-24.
183. Юдіна В. А./ Шляхи підвищення ефективності кормовиробництва / В. А. Юдіна, М. І Толкач // Економіка АПК. – 1997. – №10. – С.38-42.
184. Юрчишин В. В. Сільські території як системоутворюючі фактори розвитку аграрного сектору економіки / В. В. Юрчишин // Економіка АПК. – 2005. – №3. – С. 3-10.
185. Ющак В. С. Урожай і якість сіна залежно від норми висіву бобових у травосумішці та рівня удобрення / В. С. Ющак // Корми і кормовиробництво: респ. міжв. тем. науч. зб. – К. : Урожай. – 1979. – Вип. 7. – С. 16-21.
186. Ярмолюк М. Т. Культурні пасовища в системі кормовиробництва / Ярмолюк М. Т., Зінчук М. П., Польовий В. М. – Рівне: Волинські обереги, 2003. – 292 с.
187. Ящук Є. Особливості створення і раціонального використання пасовищ / Є. Ящук // Агроном. – 2006. – №4. – С. 84-85.
188. Leibenstein H. Allocative versus “X” Efficiency // American Economic Review. – 1996. – № 56. – Р. 392-415.
189. New Zealand Journal of Agricultural Research, 2002, Vol. 45: 35–47 Allan n. rae (2002)
190. Seitz. W., Nelson Y., Halcrow H., Economics of sources, agriculture and food. – USA. University of Illinois, McGraw Hill, Inc., 1994.- р.113.
191. T. Ferenzci. Survey of situation in the Hungarian agriculture a after joining the EU // Bulletin of the Center APE. – 2005. –№ 2 (24). – Р. 28-35.
192. The economic implications of climate-induced variations in milk production. – New Zealand Journal of Agricultural Research., 2005.
193. Woledge, J.; Davidson, K.; Dennis, W. D. 1992: Growth and photosynthesis of tall and short cultivars of white clover with tall and short grass. Grass and Forage Science 47. – 1992. – Р. 230- 238.
