17 | 12 | 2017

Розділ 1 дісертації "Економічна ефективність виробництва і переробки яловичини" (на матеріалах підприємств Миколаївської області)

Розділ 1 дісертації "Економічна ефективність виробництва і переробки яловичини" (на матеріалах підприємств Миколаївської області)

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА І ПЕРЕРОБКИ ЯЛОВИЧИНИ (на матеріалах підприємств Миколаївської області)

 

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА І ПЕРЕРОБКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

1.1. Поняття та сутність економічної ефективності виробництва і переробки яловичини

Ефективність виробництва являє собою економічну категорію, що відображає широкий комплекс умов функціонування виробничих сил і виробничих відносин, які у своїй сукупності забезпечують процес розширеного відтворення. Особливість ефективності сільськогосподарського виробництва обумовлюється ступенем раціональності використання землі як основного засобу виробництва та інших ресурсів.

Питання ефективності завжди були в центрі уваги багатьох наукових досліджень. Це пояснюється прямою залежністю рівня розвитку економіки від значень показників ефективності виробництва. Ефективність виробництва є найважливішою узагальнюючою характеристикою результативності суспільного виробництва, яка відображає відношення величини створених споживних благ до сукупних витрат суспільної праці.

Визначення категорії ефективності виробництва тісно пов’язане з поняттям ефекту. Ефект в перекладі з латинської означає результат тієї чи іншої дії, її наслідок. Наприклад, ефектом від використання кормів є отримання приросту. Але одержаний ефект не дає уявлення про вигідність згодовування кормів. Отже, беручи до уваги лише один ефект, неможливо робити висновок про доцільність того чи іншого заходу.

Г. С. Тарасенко [141] у своїй праці відмічає залежність ефективності від ефекту і затрат. На його думку, якщо порівняти ефект і затрати або ресурси, які були використані для його отримання, то в результаті такого розрахунку одержимо ефективність.

Таким чином, ефективність є результатом діяльності на одиницю витрачених ресурсів. Необхідно відмітити, що в залежності від сфери діяльності людини, ефект може мати різне визначення і різними можуть бути використані для одержання ефекту ресурси. Але те чи інше співвідношення ефекту та витрачених ресурсів свідчить про рівень ефективності виробництва.

На думку В. Г.Золоторогова, Г. Ф.Кузнєцової, М. Ю. Пасюка, ефект може визначатися приростом національного доходу, чистого прибутку або продукції, зниженням собівартості продукції, робіт або послуг та іншим. Результатом соціального ефекту є покращення умов праці, збереження навколишнього середовища і здоров’я людини. Автори стверджують, що, оскільки ефект буває економічним і соціальним, то визначається економічна ефективність і соціальна ефективність.

В. Г.Андрійчук, В. Г.Золоторогов, Г. Ф.Кузнєцова, М. Ю. Пасюк, Л. Драгун, О. Вакульчик, Г. С. Тарасенко стверджують, що економічна ефективність – це досягнення найбільших результатів при найменших витратах праці, відношення корисного результату (ефекту) до затрат на його отримання.

У процесі практичної діяльності економічну ефективність вимірюють на різних рівнях виробництва. В. І. Мацибора, Г. С. Тарасенко [141,89] розділяють такі рівні ефективності суспільного виробництва: народногосподарська ефективність; галузева як в цілому по сільському господарству, так і окремих галузей, підприємств, їх підрозділів і окремих робітників; окремих факторів виробництва (використання трудових ресурсів, засобів виробництва, зокрема земельних угідь, систем землеробства і тваринництва тощо), акцентуючи увагу на нерозривності зв’язку між вищеперерахованими рівнями.

С. А. Аханов [12] пропонує більш скорочену систему рівнів ефективності, а саме: народногосподарський, регіональний і госпрозрахунковий. Особлива увага приділяється останньому рівню, тому що підприємства знаходяться в центрі госпрозрахункових відносин. П. І.Гайдуцький [26] відмічає, що госпрозрахункові, комерційні взаємовідносини підприємств агропромислового комплексу є найбільш прийнятними для ринкової економіки і відповідають вимогам сучасності. Первинними, на його думку, є економічні інтереси підприємств-виробників сільськогосподарської продукції і підприємств-переробників. Саме з урахуванням економічних інтересів повинні будуватися їхні відносини.

На важливість спільних економічних інтересів звертає увагу П. І.Гайдуцький [26]. В сучасних умовах, на думку вченого, для госпрозрахункового регулювання економічних інтересів необхідно дотримуватись таких принципів: добровільність входження підприємств в асоціації на підставі спільності економічних інтересів; рівноправність учасників спільної діяльності; свобода вільного вибору організаційної форми об’єднання; організація відносин між учасниками на договірній основі.

На зв’язок між агропромисловим підприємством і споживачем вказує Н. Шовкарьова [161]. На її думку, ефективність будь-якого виробництва повинна розглядатися з двох позицій: наскільки воно задовольняє потребам народногосподарського критерію ефективності на рівні госпрозрахункової ланки АПК і наскільки відповідає вимогам критерію ефективності агропромислового виробництва як результату взаємодії госпрозрахункових ланок АПК.

Г. А. Александров, Н. Шовкарьова [8,161] стверджують, що ефективність економіки характеризується співвідношенням результатів виробництва і затрат на нього – одержанням більших результатів при незмінних затратах ресурсів або тих же результатів при менших затратах; це рівень освоєння потенціалу. М. Калінчик вважає, що ефективність виробництва є відношенням одержаного результату до виробничих затрат, тобто виміром корисного рівня трансформації ресурсів виробництва в кінцеву продукцію [57].

О. І. Ножкін вважає, що економічна ефективність виробництва виражає відношення між суспільством в цілому і окремими галузями та виробничими колективами [104].

В економічній літературі поняття ефективності часто зводиться до використання виробничих сил. З точки зору вимірювання ефективності виробництва, його сутність, критерії та показники визначаються виходячи з теорії відтворення. Зміст підходу – облік складових елементів виробництва (виробничі сили, виробничі відносини), стадій процесу відтворення (власне виробництво, розподіл, обмін, споживання), неперервності процесу виробництва.

Підприємство є складною системою, яке характеризується визначеними якостями. Одне з них – наявність неоднорідних елементів, між якими існують зв’язки. Ми погоджуємося з В. Свободіним [129], що сільськогосподарське підприємство складається з технологічної, економічної і соціальної підсистем. Звідси і різні рівні ефективності.

Технологічна ефективність виражає зміст сільськогосподарського виробництва як системи і являє собою сукупність виробничих ресурсів, технології і організації виробництва, взаємодія яких забезпечує виробництво продукції. Критерій технологічної ефективності сільськогосподарського виробництва відображує ступінь освоєння системи ведення сільського господарства і характеризується показниками урожайності і продуктивності.

Економічна ефективність відображає сукупність елементів економічного механізму господарювання і направлена на забезпечення оптимального функціонування технологічної і розвиток соціальної підсистем на основі реалізації економічних інтересів. Критерій економічної ефективності – це можливість самофінансування для забезпечення розширеного відтворення – прибуток, фінансова стійкість, платоспроможність.

Соціальна ефективність відображує реалізацію соціальних інтересів людини, колективу, суспільства і представляє сукупність соціальних елементів виробництва і інфраструктури з відповідним кадровим забезпеченням. Критерієм є досягнення норм рівня життя – демографічні, економічні і соціальні показники життя населення. Соціальна ефективність – це відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства. В сучасних умовах господарювання соціальна ефективність кінцевих результатів виробництва – це неприпустимість збільшення обсягу виробництва продукції, виконання робіт і послуг за рахунок погіршення умов праці, завдання шкоди навколишньому середовищу, зниження інших показників життєдіяльності людини.

Ю. М. Терехов, В. І. Іщенко вважають, що неправомірно розділяти категорію “ефективність виробництва” на дві категорії – “економічна ефективність” і “соціальна ефективність”. На їх думку, ця категорія включає в себе і економічні, і соціальні аспекти, і відділити одне від іншого неможливо [142].

Суттєві особливості сільського господарства як галузі суспільного виробництва в значній мірі пов’язані з використанням біологічних факторів, які вносять специфіку в формування економічної ефективності сільського господарства. Головна особливість, на думку Г. С.Тарасенка випливає із сутності сільськогосподарського виробництва, яке базується на використанні землі[141]. Родючість землі визначається природними умовами, які знаходяться в нерозривному зв’язку з живими організмами – рослинами і тваринами. Ця особливість вимагає пошуку і використання таких технологій вирощування культур, утримання тварин, які б створювали в комплексі найбільш сприятливе поєднання факторів для досягнення найвищої ефективності. Наслідком використання в сільському господарстві біологічних факторів є неспівпадання робочого періоду з періодом виробництва, що призводить до різко вираженої сезонності сільськогосподарського виробництва. Поєднання вирощуваних культур, у яких не співпадає робочий період, зменшує сезонність і збільшує результативність використання трудових ресурсів, засобів виробництва, сприяє взаємовигідному доповненню однієї галузі іншою, що врешті збільшує ефективність виробництва.

В залежності від якості землі та погодно-кліматичних умов господарства на однакові затрати праці при інших рівних умовах отримують різну кількість продукції. Тому аналіз ефективності потрібно проводити не за один рік, а в середньому за три-п’ять років.

Ситуація з оцінкою економічної ефективності переробних підприємств майже така сама, як з оцінкою підприємств – виробників сільськогосподарської продукції. Не існує єдиної методики визначення економічної ефективності промислового виробництва. Економічна ефективність таких підприємств також оцінюється на різних рівнях: економічний інтерес колективу підприємства, інтерес населення району, де розташоване підприємство, а також загальнодержавний інтерес. Запропонована класифікація оцінки економічної ефективності має соціальний відтінок. В останній час на перше місце для підприємств по переробці сільськогосподарської продукції ставиться саме інтерес споживачів, як того і вимагає ринкова економіка. Це відмічають Н. І.Костанєвич, [70]. З її думкою згідний і Р. М. Петухов, відмічаючи, що члени суспільства є одночасно і виробниками, і споживачами, а тому оцінка споживача буде найбільш об’єктивною. На його думку, найкращим критерієм є “ступінь реалізації комплексу вимог, які суспільство пред’являє до результатів”[117,С.48]. В. Лановий також вважає, що ефективність виробництва – категорія соціально-економічна. Вона проявляється в підвищенні виробничого і економічного результатів відносно використаних ресурсів і суспільних затрат[76].

На думку В. Габа[25], економічна ефективність промислового виробництва в значній мірі залежить від сукупності і якості накопичених ресурсів і можливості максимального їх використання, тобто від економічного потенціалу виробництва, а основними питаннями вимірювання ефективності є:

Приведення цін до суспільно-необхідних витрат праці; визначення результатів праці кожного конкретного виробництва, тому що товарна продукція відображає результати роботи інших підприємств; розробка методів по обліку економії минулої праці. На думку автора, основним критерієм ефективності промислового виробництва є рівень продуктивності праці, а розрахунки повинні проводитися як по живій, так і по уречевленій праці. Економічна ефективність функціонування промислового підприємства повинна оцінюватися з урахуванням потенційно можливого результату, а функціонування визначається як процес розвитку і використання виробничого потенціалу. Ефективність переробних підприємств в значній мірі визначається відсутністю диспропорцій між виробничими потужностями та сировинними ресурсами, а будування нових великих і малих підприємств повинно відбуватися лише тоді, коли це потрібно.

Отже, сучасна методологія оцінки ефективності грунтується на принципі співставлення результату конкретного виробництва із затратами. Ця методологія не дозволяє оцінити потенційно можливий результат виробництва, тобто визначити наскільки фактичний результат даного виробництва нижчий за потенційно можливий при однакових затратах, виявити причини, які вплинули на зниження фактичного результату і сфери діяльності людини, які призвели до цих причин.

Основною метою економіки держави є досягнення підвищення ефективності суспільного виробництва, росту продуктивності праці, покращення якості і усунення втрат різних видів продукції і на основі цього – забезпечення населення всіма видами продукції та підвищення його добробуту.

Центральною із проблем збалансованості є забезпечення доцільного співвідношення між виробничим потенціалом держави і суспільними потребами. Воно повинно бути таким, яке забезпечувало б отримання найвищих кінцевих результатів за короткий термін і з найменшими витратами. В стійко збалансованій економіці досягається таке співвідношення різних галузей і ресурсів, яке дає оптимальний економічний ефект. Для сільського господарства питання збалансованості розвитку особливо актуальне.

Гармонійний розвиток сільського господарства неможливо забезпечити поза рамками АПК. Забезпечення збалансованості на всіх етапах і ланках є передумовою виходу комплексу з кризового стану. Посилення збалансованості повинно охоплювати не тільки виробничі сили, а й економічні відносини на міжгалузевому, внутрішньогалузевому і інших рівнях.

Сільськогосподарське виробництво, що є центральною сферою АПК, грунтується на біологічних факторах, а тому вони повинні бути основними у збільшенні виробництва продукції. Саме біологічні фактори визначають негативні зміни серед яких порушення природних кругообігів речовин і енергії в біогеоценозах, знижуються їх природні функції самовідновлення і захисту, підвищується уразливість багатьох природних процесів і біологічних засобів праці. А тому розвиток сільського господарства як найважливішої ланки АПК не можна обмежувати лише факторами технічного характеру. Технічні і біологічні фактори повинні гармонійно поєднуватися.

Агропромисловий комплекс як складна виробнича і соціально-економічна система поєднує деяку кількість якісно визначених елементів, частин і процесів, взаємозв’язок і взаємодія яких утворюють їх структуру. Він є структурною одиницею системи народного господарства, що являє собою сукупність технологічно і економічно взаємопов’язаних галузей. Оптимальна структура АПК повинна забезпечувати задоволення суспільних потреб і найефективніше використання виробничих ресурсів.

Економічний аналіз структури агропромислового комплексу дає змогу оцінити не тільки співвідношення складових частин, але й економічний стан виробництва, можливості їх нормального функціонування, негативний вплив недосконалої структури на процес розширеного відтворення.

Ми вважаємо, що фактори, які впливають на зміну структури АПК можна поділити на дві групи: природні‚ економічні. Природні фактори, такі як клімат, водний режим, тип грунтів значною мірою впливають на спеціалізацію господарств, обмежуючи або унеможливлюючи розвиток тих чи інших галузей сільського господарства в конкретній місцевості, визначають специфіку технологічних процесів виробництва продукції рослинництва і тваринництва, структуру виробничих фондів, витрати праці і матеріально-грошових коштів на одиницю продукції. Природні фактори обумовлюють так звану природну продуктивність.

Слід відмітити, що структура АПК в кожному конкретному випадку залежить від ступеня розвитку народного господарства країни в цілому. Найбільш розвинену систему зв’язків має сільське господарство: більшість галузей комплексу поставляє йому свою продукцію, надає послуги або переробляє його продукцію.

У всіх виробничих фондах сільського господарства фонди промислового походження складають 80%, а питома вага матеріальних затрат промисловості і інших галузей в загальній сумі матеріальних затрат на виробництво більше ніж 60%. Сільське господарство – ядро комплексу, оскільки являє собою вихідний пункт виробництва кінцевого продукту комплексу і споживає основну масу продукції і послуг галузей матеріально-технічного забезпечення і виробничо-технічного обслуговування. Але більш висока ступінь розвитку комплексу досягається при меншому значенні аграрного блоку, в його структурі, отже, для ефективного функціонування АПК необхідно збільшити частку першої і третьої його сфер, а також усунути відставання (запізнення) у розвитку інфраструктури. Через недостатній розвиток останніх сільськогосподарські підприємства виконують роботи, які повинні перейти в інші сфери комплексу – транспортування, ремонт техніки, реалізація власної продукції. Отже, у зв’язку з тенденцією до все більшого споживання промислових переробних підприємств в майбутньому може змінитися роль сільськогосподарського виробництва і воно буде мати одне призначення – виробництво сировини для переробної промисловості.

В умовах довготривалої економічної кризи в Україні з проаналізованих трьох сфер АПК найбільш стійкими виявилися галузі другої сфери – рослинництво і тваринництво, і саме вони спроможні вивести інші сфери комплексу з кризової ситуації на засадах поєднання різних форм підприємницької діяльності і при державній підтримці.

Отож, ефективне функціонування агропромислового комплексу передбачає пропорційний його розвиток, що забезпечує раціональне використання суспільної праці і її результатів. Це залежить від збалансованості розвитку всіх ланок, еквівалентності міжгалузевого обміну і цілісності та збалансованості в системі економічних інтересів всіх блоків, що входять в АПК.

Проблему національних пропорцій найбільш доцільно розглядати стосовно продуктового підкомплекса, оскільки на цьому рівні легше простежити всі основні зв'язки і співвідношення галузей. Продуктивний підкомплекс являє собою складну виробничо-економічну систему з багатьма міжгалузевими зв’язками, пропорціями і умовами виробництва, переробки, зберігання і доведення продукції до споживача. Процес удосконалення виробничо-галузевої структури продуктового підкомплексу регіонального рівня зачіпає низку пропорцій: між потребами населення у виробничому кінцевому продукті і обсягом виробництва його в регіоні і між трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами по окремих галузях і підкомплексу в цілому; між потребою і наявністю основних ресурсів; міжгалузеві пропорції виробництва і використання проміжної і кінцевої продукції. Пропорції раціональні, якщо вони забезпечують стійкий процес розширеного відтворення, найбільш повне використання виробничого потенціалу і наявних ресурсів, максимальне виробництво кінцевої продукції, найвищу економічну ефективність функціонування підкомплексу.

Проблема пропорційності розвитку галузей підкомплексу тісно пов’язана з проблемою еквівалентності міжгалузевого обміну. Еквівалентним є такий обмін, при якому товари обмінюються в пропорціях, що відповідають затраченій на їх виробництво кількості і якості праці в суспільно необхідних нормах. В умовах АПК обмін рівновеликими вартостями повинен забезпечувати кожній ланці, починаючи від виробництва засобів виробництва, створення сільськогосподарських продуктів і закінчуючи їх переробкою і реалізацією, покриття витрат, виробництва і норму рентабельності для забезпечення необхідних темпів відтворення.

У теоретичному плані еквівалентний обмін між сільським господарством та сферами, що постачають йому засоби виробництва і інші виробничі ресурси досягається лише за умови, коли учасники отримують рівну норму прибутку на капітал. За данними Державного комітету статистки України, норма прибутку на вкладений капітал у промисловості в середньому за 1996-98 рр. становила від 5 до 29 % залежно від галузі. У сільському господарстві виробництво збиткове навіть за умови, що вартість землі не включається до складу аграрного капіталу.

Раціональні пропорції між галузями можуть бути досягненні і підтримуватися лише при умові раціонального розподілу і перерозподілу додаткового продукту як всередині продуктового підкомплексу, так і у всій системі АПК. Лише у випадку еквівалентного обміну забезпечується справедливий, у відношенні інтересів окремих галузей, і раціональний, у відношенні народногосподарських інтересів розподіл додаткового продукту.

Проблема визначення оптимального показника економічної ефективності залишається.

1.2. Критерії, показники та методика визначення економічної ефективності виробництва і переробки яловичини

Наукові праці А. Гусева., Г. Лича, Б. Пасхавера., А. Семінька, А. Гатауліна, В. Свободіна, Л. Драгуна, О. Вакульчика, Л. Касірова, В. Мацибори [36, 87, 116, 131, 29, 129, 60, 89] та інших свідчать про активний пошук показника, який би найкраще визначав рівень ефективності виробництва. На сучасному етапі багато вчених-економістів вважають, що ефективність є співставленням результату і затрат:

Але досі точаться гострі дискусії, що саме брати за результат, а що за затрати. Кожен відстоює свою точку зору відносно цієї проблеми. Але всі вони погоджуються з тим, що оцінка економічної ефективності повинна враховувати всі найважливіші фактори і результати виробництва, мати однозначність визначення і забезпечувати можливість порівняння економічної ефективності як окремих підприємств, так і відповідних територіальних одиниць, які функціонують в різних умовах.

Ідея такої оцінки давно привертає увагу економістів-аграріїв. Але вона фактично залишилась нереалізованою в силу низки причин як об’єктивного так і суб’єктивного характеру.

Різноманітність показників економічної ефективності виробництва яловичини визначила два напрямки вирішення проблеми. Перший напрямок передбачає оцінку економічної ефективності на основі системи показників. Недоліком цього напрямку є відсутність єдиної тенденції їх зміни і неминучості суб’єктивного підходу до визначення ролі окремих показників. Це виключає однозначність їх кількісного вираження, робить цю оцінку розпливчастою і невизначеною.

Інший напрямок передбачає використання так званого інтегрального показника економічної ефективності виробництва яловичини, який визначає отриманий ефект (приріст живої ваги) на одиницю поєднаних найважливіших факторів виробництва (землі, виробничих фондів, живої праці). Але і цей напрямок має один великий недолік, який заключається в несумірності таких різнорідних величин.

Спільним є те, що показники ефективності виробництва яловичини першого і другого напрямку повинні характеризувати ступінь результативності виробництва і давати змогу здійснювати порівняльну оцінку її в динаміці й територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами. Отже, в систему показників ефективності не можна включати такі, які є умовами або факторами її підвищення.

Ми погоджуємось з В. Г. Андрійчуком, В. Мациборою [11,89], що методологічно правомірно вимірювальну систему ефективності виробництва яловичини будувати таким чином, щоб вона була здатна з всією повнотою розкривати дві взаємопов’язані і взаємодоповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств - раціональність використання ними тварин на вирощуванні і відгодівлі через показники загального ефекту, і економічність виробництва яловичини, що показали б, якою ціною одержано цей ефект.

На думку І. Н.Топіхи [145], визначення узагальнюючого показника економічної ефективності виробництва продукції тваринництва взагалі і продукції скотарства зокрема не лише не заперечує, а й передбачає розрахунок таких його складових як продуктивність праці, фондовіддача, ефективність капіталовкладень, матеріаломісткість, оскільки узагальнюючий показник підсумовує ступінь використання всіх виробничих факторів. Узагальнюючий показник відображає також якість продукції, її відповідність суспільним потребам. Отже, узагальнюючими показниками ефективності виробництва продукції скотарства виступають темпи зростання випуску продукції, виробництво її на 1 грн. витрат, рентабельність. Розрахунок складових узагальнюючого показника дає можливість визначити також вплив кожного з них на динаміку і рівень ефективності виробництва у даному періоді. Єдиним критерієм економічної ефективності, на думку вченого, виступає максимізація зростання чистої продукції по відношенню до витрат на виробництво або до використаних ресурсів.

Однією із умов успішної оцінки економічної ефективності виробництва яловичини є комплексність системи показників як критерію, який повинен охоплювати найважливіші сторони функціонування виробництва, результати діяльності, затрати. Він повинен складатися з двох частин: показника ефекту (чисельник) і показник ресурсів, які використовуються (знаменник). На думку А. Гусева, чистий дохід від виробництва яловичини не в повній мірі характеризує економічну ефективність в чисельнику, тому що виключається така важлива частина як оплата праці - один з основних елементів підвищення ефективності виробництва. Дуже важко визначити знаменник, тому що головною методологічною трудністю є несумірність трудових ресурсів і виробничих фондів галузі. Річний фонд оплати праці не може бути показником оцінки трудових ресурсів, тому що динаміка показників виробництва продукції на одного робітника і виробництва продукції на 1 гривню оплати праці не співпадають [36].

Л. Касіров за чисельник пропонує брати обсяг валового доходу або чистої продукції від виробництва продукції скотарства, а за знаменник - суму вартості основних і оборотних матеріальних і виробничих фондів галузі, а також річний фонд оплати праці[60].

Дещо відрізняється показник, запропонований В. В.Радченко, М. І.Агафоновим і Ю. Н. Новіковим [125]. На їх думку, економічну ефективність в умовах переходу до ринку слід визначати як відношення прибутку, який отримано в галузі до її виробничого потенціалу. У виробничий потенціал включається оцінка трудових ресурсів і матеріально-технічних фондів. Ми вважаємо, що в якості ефекту не можна брати валовий дохід (чисту продукцію). При збитковості господарства спостерігається відсутність валового доходу, а значить чисельник формули втрачає економічну сутність. Більш універсальною буде така методика визначення критерію ефективності, яка порівнює рівень виробництва яловичини з використаними ресурсами підприємства по їх кількості і якості.

Перевагою показника, запропонованого Г. Тарасенком, на нашу думку, є також те, що чисельником виступає саме товарна продукція, а не валова продукція. Цей показник у вартісному виразі має недолік – не враховується якість продукції. Це призводить до того, що при однаковій кількості реалізованої продукції може бути різна ефективність її виробництва. С. Терещук акцентує увагу на ще одному недоліку валової продукції як показника ефективності, а саме на тому, що він включає як товарну, так і нетоварну продукцію, яка використовується на виробниче споживання [143]. Наприклад, вартість кормів власного виробництва включається у вартість валової продукції як рослинництва, так і тваринництва, тобто враховується двічі. Тому, на думку автора, доцільно застосовувати показник виходу чистої продукції.

За показник економічної ефективності А. Кац пропонує взяти умовно-чисту продукцію, яка розраховується як “різниця валової продукції і всіх матеріальних затрат власного виробництва і отриманих зі сторони (покупних) при збереженні в її складі виробничої амортизації”[62, с.58]. Його підтримує С. Усманов, вважаючи, що найкраще умовно-чисту продукцію розраховувати, грунтуючись “на повній оплаті праці за мінусом відрахувань на соціальне страхування з додаванням ціноутворюючого розміру додаткового продукту (прибутку), на основі єдиної народногосподарської норми по відношенню до повної оплати праці робітників всіх переробних галузей”[149, с.43]. На захист методики А. Каца виступає також і Г. А. Бабков, пропонуючи доповнити показник умовно-чистої продукції показником якості[14].

На нашу думку, запропонована методика розрахунку показника економічної ефективності виробництва яловичини у вигляді умовно-чистої продукції є дуже складною і представляє собою більш теоретичний інтерес, ніж практичний, тим більш, що не існує “єдиної народногосподарської норми” прибутку або додаткового продукту, що пояснюється різними їх розмірами в різних галузях і підприємствах внаслідок неоднаковості технічної оснастки і озброєності праці.

Ефективність виробництва продукції скотарства визначається рівнем віддачі трудових та матеріальних ресурсів. Кожен з цих видів ресурсів має свій показник ефективності використання: продуктивність праці, фондовіддача, витрати кормів на 1 ц продукції, витрати на 1 ц продукції в грошовому виразі. Статистичне співставлення цих показників свідчить, що в будь-якій сукупності їх рух різноприскорений і навіть різнонаправлений. А тому, на думку Б. Пасхавера, необхідно забезпечити зведеність різнорідних виробничих ресурсів в інтегральний показник ресурсного потенціалу [116]. Цим самим можна забезпечити знаменник інтегрального показника економічної ефективності виробництва будь-якої продукції сільського господарства взагалі і продукції скотарства зокрема.

Автор пропонує для цього метод дольової стандартизації, суть якого заключається в порівнянні індивідуальних значень ресурсного потенціалу господарств із загальним підсумком по всій сукупності. Цей метод, на думку вченого, є найбільш логічним, тому що саме таке співставлення частки господарств в загальному ресурсному потенціалі з його часткою в сумарному результаті дозволяє визначити рівень використання виробничих ресурсів. На нашу думку, недоліком даного методу є те, що його не можна використовувати для порівняння відносних або середніх величин, таких як рентабельність, фондоозброєність тощо, отже він втрачає сенс.

Досить простим у розрахунках є метод, запропонований М. Лішанським [81]. Вихідні дані для узагальнюючого показника добираються таким чином, щоб вони у сумі відображали результат роботи галузі. Для отримання узагальнюючого показника автором пропонується використовувати наступні абсолютні показники: валова продукція галузі, виручка від реалізації продукції скотарства, вартість основних виробничих фондів галузі, фонд оплати праці, середньорічна чисельність робітників галузі, витрати на реалізацію продукції скотарства, прибуток або збиток від реалізації. Для формування узагальнюючого показника відібрані абсолютні дані використовуються для розрахунку відносних величин, порівнюючи їх з періодами. Далі відносні величини сумуються і в підсумку отримується узагальнюючий показник, що розраховується у відсотках.

Перевагою запропонованого показника, на нашу думку, є незалежність його від величини господарства, його спеціалізації і інших факторів. Додатня величина узагальнюючого показника свідчить про покращення, від’ємна – про погіршення діяльності господарства у звітному періоді в порівнянні з попереднім.

Отже, стосовно галузі скотарства всі існуючі показники економічної ефективності виробництва приростів живої маси умовно можна розділити на дві групи:

Ø показники використання виробничих ресурсів і окупності виробничих затрат: продуктивність тварин, виробництво продукції на 1 середньорічну голову, продуктивність праці, собівартість продукції і вихід продукції на одиницю витрат;

Ø показники доходності виробництва продукції: одержання прибутку на одиницю виробленої продукції, рівень рентабельності або норма прибутку.

В ході розвитку ринкових відносин кількість показників економічних ефективності виробництва продукції скотарства, а зокрема приростів живої ваги, зростатиме з урахуванням стану попиту і пропозиції на ринку, досягнення поставлених підприємством стратегічних цілей, переваг над конкурентами і інших причин, характерних для ринкової економіки.

На думку О. Б. Наумова показник ефективності – це відношення ринкової вартості підприємства до вартості його майна, задіяного в бізнесі [101]. Найбільші протиріччя виникають з приводу продуктивності тварин В. Свободін вважає, що продуктивність відноситься до показників технологічної ефективності аграрного виробництва [129]. Технологія виробництва залежить від цін на паливо, добрива, засоби захисту і таке інше. Продуктивність не можна відносити і до показників ефекту, тому що худоба є ресурсним потенціалом аграрного виробництва. Вихід же продукції на одиницю ресурсів є одним з показників ефективності. Від значення показника ефективності залежать всі інші показники: чим він вищий, тим нижча собівартість, вища продуктивність праці.

На думку Л. Кассірова такі показники як рентабельність, продуктивність праці тощо, які використовуються сьогодні, грунтуються на співставленні госпрозрахункового ефекту виробництва яловичини з тими або іншими видами ресурсів або з їх затратами [60]. Отже, можна зробити висновок, що собівартість виробництва приростів живої ваги відноситься до показників ефекту, з чим не можна погодитися.

Продуктивність праці вважається одним з найважливіших показників економічної ефективності виробництва яловичини. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. На роль показника продуктивності праці серед інших показників економічної ефективності вказують і М. Кім і С. Хмель [63]. Вони розглядають його як основний показник, вважаючи, що один з головних моментів сучасного менеджменту – правильно визначити результативність праці робітника для його більшої мотивації у високоефективній роботі підприємства. Точна і об’єктивна інформація про рівень продуктивності дає можливість прийняти правильні рішення, які забезпечать підприємству здатність вижити і прибутковість. На думку Е. Луценко продуктивність праці характеризує доцільність будь-якої діяльності взагалі[85]. Продуктивність праці в галузі скотарства можна розраховувати як у натуральному, так і у вартісному вираженні.

Серед показників, що характеризують рівень економічної ефективності виробництва яловичини, важливу роль відіграє собівартість як один з найбільш синтетичних показників ефективності кінцевих результатів господарювання. В ній безпосередньо акумулюється рівень організації виробничих процесів, інтенсифікації та використання виробничого потенціалу галузі. Собівартість продукції відображає витрати на використані засоби виробництва і заробітну платню, а також невиробничі витрати, необхідні для нормального функціонування виробничого процесу, тобто всі витрати господарства в грошовому виразі на виробництво і реалізацію одиниці продукції.

В. Янкін вважає, що включення собівартості в число фондоутворюючих показників підвищує зацікавленість підприємств в розробці реальних заходів щодо зниження затрат [171]. Резервами по зниженню собівартості є посилення режиму економії, зниження відсотку відходів, витрат і невиробничих затрат в галузі скотарства.

Хоча собівартість і є найбільш узагальнюючим показником господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, вона сама по собі ще не свідчить про прибутковість або збитковість тієї чи іншої продукції. Головним критерієм ефективності виробництва приростів живої ваги вважаємо прибуток. Він виступає джерелом розширеного відтворення галузі скотарства або капіталовкладень у виробництво приростів живої ваги.

Згідно з законом вартості ефективність виробництва будь-якої продукції сільського господарства взагалі і продукції скотарства зокрема визначається відношенням прибутку до капіталу. Тому основними відносними показниками визначення економічної ефективності виробництва є рівень рентабельності і норма прибутку. При певному співвідношенні собівартості і ціни реалізації 1 т яловичини підприємство з меншим прибутком може мати вищу рентабельність, ніж підприємство з більшим прибутком. Тому значення норми прибутку, як показника, зростає. Вона означає доходність підприємства. В ньому відбиваються результати затрат не тільки живої, а й уречевленої праці в галузі, якість продукції через ціну реалізації 1 т, рівень організації виробництва яловичини і управління ним. Підвищення рівня рентабельності виробництва має велике значення для переведення всіх галузей сільського господарства на самоокупність і самофінансування.

На значення показника норми прибутку звертає увагу Я. К. Білоусько [19]. Регулюванням норми прибутку досягається гармонізація інтересів держави, окремих галузей, товаровиробників і підприємств. Ефективне врівноваження економічних відносин у ринкових умовах неможливе без застосування системи економічних регуляторів, основою якої є норма прибутку – відношення суми одержаних прибутків до вартості капіталу. На думку автора, показник норми прибутку повинен використовуватися з урахуванням вартості землі. Для втілення в життя Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 3 грудня 1999 року, автор запропонував ввести в практику господарської діяльності підприємств розмежування через рівень рентабельності термінів “нормальний прибуток” і “надприбуток” та формування на цій основі грошової маси для дотаційних виплат сільськогосподарським виробникам [4]. За нормальний прибуток приймається середній рівень рентабельності або середня норма прибутку. Надприбуток у такому разі повинен дорівнювати сумі перевищення середнього рівня рентабельності (середньої норми прибутку), зменшеної на величину підприємницького доходу, одержаного за рахунок зниження собівартості продукції та рівня інфляційних очікувань. Нижню межу надприбутку автор пропонує встановити на рівні 1,5 середніх рівнів рентабельності (середніх норм прибутку).

Важливим моментом є визначення середнього рівня рентабельності або норми прибутку. Деякі вчені вважають, що для розширеного відтворення в сільському господарстві середній рівень рентабельності повинен бути не менший ніж 60%, інші – 20%, тоді як для переробних галузей – 20-25%. Звичайно, середній рівень рентабельності повинен враховувати ступінь інфляційних процесів в Україні. Чим він вищий, тим більший повинен бути середній рівень рентабельності.

В. Баликов також вважає, що джерелами системи ефективності будь-якого підприємства виступає категорія рентабельності [15]. Вона інтегрує в собі реальне співвідношення двох складових частин – затрат і економічних результатів. В свою чергу, результати і затрати диференціюються в самостійно існуючі суми, які показують вигідність або невигідність початкових вкладень. В дійсності результати виступають у вигляді валового доходу, чистого доходу, прибутку; а затрати підрозділяються на виробничі, реалізаційні, повні. Обгрунтоване співвідношення перерахованих сум дає визначену систему показників. Найкрупнішими в цій системі є групи показників рентабельності всіх авансованих в підприємство коштів, використаних і спожитих. На думку автора, система показників рентабельності має певну цілісність, складність, неперервність розвитку, органічним поєднанням натурального і вартісного функціонування.

Розрахунок інтеграційного показника економічної ефективності промислового підприємства і зокрема м’ясопереробного має ряд особливостей.

Для м’ясопереробного виробництва в обов’язковому порядку враховується вартість оборотних фондів. Ця величина залежить від собівартості продукції, від тривалості виробничого циклу і розміру виробничих запасів. Вони в значній мірі пов’язані з такими факторами як трудо - і матеріаломісткість продукції, розміру партій запуску-випуску продукції, умов постачання сировини і матеріалів тощо.

На відміну від сільськогосподарського, промислове підприємство може активно впливати на деякі з них. Так, для зменшення виробничого циклу потрібно збільшити ритмічність роботи шляхом впровадження потокових ліній, зменшити запаси на складах, що вплине на величину зв’язаних в обороті засобів.

Ефективність промислового виробництва, зокрема підприємства по переробці яловичини, в значній мірі залежить від ефективності тваринництва. Затрати переробного підприємства формуються в основному в тваринництві, а ціни залежать від середньогалузевих затрат на виробництво і реалізацію, а також з науково обгрунтованого прибутку. Ціни на промислову продукцію повинні представляти собою визначену систему узгоджених цін в цілому по народному господарству.

Показники економічної ефективності переробної промисловості можна розділити на показники використання виробничих ресурсів, таких, як основні і оборотні фонди, трудові ресурси, і показники, які характеризують результати діяльності підприємства – собівартість виробленої продукції, рівень рентабель-ності або норма прибутку.

Ми вважаємо, що у сучасних умовах для економічної ефективності роботи переробного підприємства найкраще використовувати такі показники:

Ø затрати праці на одиницю продукції, грн.;

Ø собівартість одиниці продукції, грн.;

Ø прибуток отриманий на одиницю продукції, грн.;

Ø рівень рентабельності, %.

Важливою проблемою виступає і визначення критерію ефективності виробництва. С. А.Аханов пропонує свою класифікацію його концепцій [12].Згідно з першою трактовкою критерію ефективності діяльності підприємства, таким виступає прибуток, який розглядається як узагальнюючий показник або універсальний індикатор функціонування підприємства. Матеріальною основою прибутку виступає додатковий продукт. В рамках даної концепції прибуток розглядається як єдина мета діяльності підприємства. Крім того, прибуток – це джерело накопичення, зокрема створення фінансових ресурсів, стимул підвищення ефективності роботи підприємства. Він представляє собою абсолютне визначення ефекту діяльності підприємства, а в якості відносного виступає рентабельність як локальний показник ефективності суспільного виробництва.

Друга концепція виходить з того, що існують два критерії ефективності діяльності підприємства. Двоїстість суспільної оцінки ефективності зумовлена існуванням відповідно загальнонародного (основного) і колективного економічних інтересів. В зв’язку з цим представляє інтерес розмежування результатів діяльності підприємства і затрат на виробництво продукції як з позицій самого виробничого осередку, так і з позицій суспільства в цілому. Для даної концепції характерний підхід до аналізу критерію ефективності крізь призму безпосередньо суспільних відносин.

Третя концепція, на думку автора, представляє найбільший теоретичний і практичний інтерес. Критерієм виступає чиста продукція в співставленні із затратами живої і минулої праці. Чиста продукція як грошове визначення знову створеної вартості найбільш повно виражає кінцеві народногосподарські результати роботи виробництва. Чиста продукція виступає як найважливіший показник, по якому оцінюється діяльність підприємства. Її функціональним призначенням є визначення динаміки фізичного обсягу виробництва, рівня продуктивності праці, регулювання фонду заробітної плати, відрахувань в фонди соціального страхування, а також податків, які сплачуються підприємством.

Наведені концепції мають як позитивні, так і негативні риси.

Так, здобутком першої концепції є те, що вона враховує закономірності та особливості функціонування товарно-грошових відносин. При цьому відношення прибутку до вартості основних виробничих фондів (або до собівартості) характеризує зміну затрат живої і минулої праці. Прибічниками даної концепції є більшість сучасних вчених-економістів – С. В. Мочерний, В. З. Баликоєв, Г. С. Тарасенко [49, 16, 141]

Прибуток – одна із форм чистого доходу. С. В. Мочерний вважає, що прибуток приховує джерело свого створення, і участь у його появі брали не лише працівники, а й засоби виробництва. Але з якісного боку категорія “прибуток” виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення і привласнення.

Іншої думки дотримується В. З. Баликоєв, вважаючи, що прибуток виробляється найманим робітником, але є породженням всього капіталу. Отже, це питання є спірним і потребує окремого наукового дослідження.

Г. С. Тарасенко приходить до висновку, що узагальнюючим показником результатів виробничої діяльності є прибуток і рентабельність [141]. Вони, на думку автора, відображують ступінь комплексного використання ресурсів, досягнутий рівень виробництва та сукупні витрати, тобто ефективність за рівнем самоокупності і можливості розширеного відтворення при самофінансуванні.

До 1991 року вважалося, що прибуток не може бути узагальнюючим показником ефективності діяльності підприємства. “Соціалістичне підприємство може і повинно отримувати прибуток лише при планомірно організованому виробництві суворо визначених за обсягом і структурою з боку суспільно-економічного центру споживних вартостей … Перед підприємством може виникнути проблема вигідної або невигідної продукції, тоді як суспільно-економічний центр повинен стимулювати виконання планових завдань по номенклатурі і асортименту продукції, що випускається … Прибуток … досить “байдужий” до руху витрат виробництва. А суспільно-економічний центр в особі держави зацікавлений лише в такому збільшенні маси прибутку, коли одночасно знижується досягнутий рівень витрат виробництва”[18, с.120]

В сучасних умовах ситуація дещо змінилася. Реалії нового суспільно-політичного ладу вимагають і іншої трактовки ефективності діяльності підприємств. На захист першої концепції виступає і російський вчений Соколов А.. [136]. Він приділяє особливу увагу розподіленню прибутку в трудовому колективі, тому що відсутність механізму розподілу створеного прибутку призводить до соціально-економічних протиріч суспільного розвитку. Суть запропонованої автором ефективної системи виробництва полягає в створенні чіткого і простого розподільчого, ціноутворюючого та податкового механізму, який захищав би кожного робітника.

Здобутком другої концепції є аналіз загальних рис і відмінностей між народногосподарським і госпрозрахунковим критеріями ефективності. Різниця між ними полягає в сферах діяльності, обліку елементів, які входять в результати і затрати виробництва, використанні факторів, які впливають на зміну рівня ефективності виробництва. За цією концепцією критерій ефективності реалізує колективний економічний інтерес.

Дія госпрозрахункового критерію ефективності повинна забезпечувати регуляцію народногосподарського критерію ефективності. Як вважає О. А.Заінчковський “те, що вигідно суспільству, повинно бути вигідно підприємству і кожному робітнику; те, що невигідно суспільству, повинно бути невигідно підприємству і робітнику” [54, с. 5]. На деякі протиріччя цієї тези вказує А. Гатаулін [29]. Через надзвичайну недосконалість системи сумірності затрат і результатів виробництва неможливо однозначно відповісти на запитання: де дорожче або дешевше для суспільства виробництво тієї чи іншої продукції. Різниця в собівартості в різних регіонах країни нерідко обумовлена неспівставною оцінкою одних і тих же матеріальних і трудових затрат - кормів, добрив, техніки тощо. У зв’язку з цим виникають серйозні протиріччя між госпрозрахунковими інтересами підприємства і інтересами суспільства. Через це, на думку вченого, помилково оцінюється ефективність нової техніки, невірно визначається внесок окремих галузей агропромислового комплексу в національний дохід країни, що призводить до хибних висновків про їх дійсну ефективність. Автор стверджує, що особливо спотворюється величина створюваної у сільському господарстві чистої і додаткової продукції, що призводить до надто заниженої оцінки ефективності галузей АПК.

На захист другої концепції виступає і В. Свободін [129]. На його думку, цілі функціонування підприємства пов’язані із забезпеченням досягнення визначеного рівня економічних інтересів: загальнонародних (забезпечення населення необхідною продукцією), колективних (задані темпи розвитку підприємства), особистих (суспільно-нормативний рівень відтворення робочої сили).

Згідно з третьою концепцією, головною позитивною рисою чистої продукції є те, що вона показує перш за все розміри збільшення як необхідного продукту, який йде на відтворення робочої сили, так і спрямованого на виробниче і невиробниче накопичення додаткового продукту.

Прибічником третьої концепції є А.. Кац [62]. На його думку, кінцева (умовно-чиста) продукція є найкращим критерієм економічної ефективності. Але, як справедливо відмічає Г. Лич, не можна рахувати в повній мірі науково обгрунтованим вихідний показник чистої продукції для розрахунку узагальнюючого показника економічної ефективності сільськогосподарського виробництва замість валової, товарної або реалізованої продукції [87]. Цей показник, на думку вченого, відірваний від показника прибутку. В кінцевому підсумку, джерелом засобів для використання низки економічних стимулів виступає саме прибуток.

Всупереч Г. Личу висловлюється О. А.Заінчковський. Він вважає, що показники валової і товарної продукції дещо обмежені для оцінки результативності діяльності підприємств. Це виявляється в тому, що ці показники характеризують лише потенційну здатність продукту задовольняти суспільну потребу, але не відображують заходи щодо задоволення суспільної потреби і замовлень споживачів по окремих видах продукції, не відкривають ефективності використання виробничих ресурсів. ”Кінцевий продукт … не тільки задовольняє конкретні суспільні потреби, але є одночасно і речовим носієм визначеної кількості суспільно-необхідних витрат праці” [54, с.6]. Останнє є важливою характеристикою роботи будь-якого підприємства агропромислового комплексу.

На нашу думку, показник чистої (кінцевої) продукції є макроекономічним. Наші дослідження пов’язані з мікроекономічними, які формуються на рівні підприємства і від яких залежить результативність їх роботи, хоча не можна забувати про внесок кожного підприємства в національний дохід країни.

Отже, більшість вчених-економістів дотримуються такої формули критерію економічної ефективності, коли чисельником виступає результат виробництва, а знаменником – використані ресурси. Але на думку М. Кіма і С. Хмеля неправомірно розглядати співвідношення результатів виробництва і затрат як оціночного критерію діяльності підприємства [63]. Вчені вважають, що зміни ціни і якості засобів виробництва, які не залежать від підприємства впливають на рівень ефективності виробництва. Наприклад, гарні погодні умови, що сприяють отриманню високого врожаю сільськогосподарських культур, можуть відігравати роль фактору, який сприяє зростанню ефективності виробництва і навпаки.

Основною задачею розвитку АПК є досягнення стійкого росту сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення населення продуктами харчування, а переробних підприємств – сільськогосподарською сировиною, об’єднання зусиль всіх галузей комплексу для отримання високих кінцевих результатів.

Висновки до розділу 1

1. Головна особливість, яка вносить в специфіку формування економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, обумовлена використанням землі як основного засобу виробництва, наявністю біологічних факторів у сільськогосподарському виробництві, залежністю результативності сільськогосподарського виробництва від природно-кліматичних умов, а також різко вираженою сезонністю виробництва. Ця особливість сільськогосподарського виробництва формує особливість визначення ефективності виробництва яловичини і впливає на діяльність переробних підприємств.

2. Сучасна методологія оцінки ефективності грунтується на принципі співставлення результату конкретного виробництва із затратами. Ця методологія не дозволяє оцінити потенційно можливий результат виробництва, тобто визначити наскільки фактичний результат даного виробництва нижчий за потенційно можливий при однакових затратах, виявити причини, які вплинули на зниження фактичного результату і сфери діяльності людини, які призвели до цих причин.

3. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва може визначатися за допомогою як системи показників, так і одного інтегрованого показника. Всі вони мають певні недоліки і переваги, тому потребують подальших окремих досліджень.

4. В якості основних показників економічної ефективності виробництва приростів живої маси тварин доцільно використовувати:

-  середньодобовий приріст, г;

-  витрати праці на 1ц приросту живої маси, люд.-год.;

-  витрати кормів на виробництво 1ц приросту живої маси, ц корм. од.;

-  собівартість 1ц приросту живої маси, грн.;

-  прибуток, отриманий від реалізації 1ц приростів живої маси, грн.;

-  рівень рентабельності, %.

5. Економічна ефективність переробки яловичини визначається такими показниками:

-  собівартість одиниці продукції за всіма асортиментними групами, грн.;

-  витрати праці і матеріально-грошових коштів на одиницю продукції;

-  рівень рентабельності по всіх видах продукції, %.