Основна частина
1. Призначення, тактико-технічні характеристики, будова вогнегасників: хімічно-пінні, повітряно-пінні, вуглекислотні, порошкові. Порядок застосування та експлуатації вогнегасників. Заходи безпеки при застосуванні вогнегасників.
Вогнегасники Загальні положення
Вогнегасники служать для гасіння загорянь в будинках і спорудах, на бойовій і іншій техніці, в електроустановках і на інших об'єктах.
По виду вогнегасячої речовини вогнегасники розділяються на рідинні, хімічні, пінні, повітряно-пінні вуглекислотні, хладонові, (брометилові), порошкові і комбіновані,
У рідинних вогнегасниках у якості вогнегасячої речовини застосовують воду, воду з добавками поверхнево-активних чи речовин водяні розчини різних хімічних сполук. Ці вогнегасники не знайшли широкого застосування й у даному посібнику не розглядаються.
У хімічних пінних вогнегасниках вогнегасячою речовиною служать водяні розчини кислот і лугів, при взаємодії яких утвориться хімічна піна.
У повітряно-пінних вогнегасниках вогнегасячою речовиною є водяні розчини піноутворювача, а як робочий газ використовуються вуглекислий газ, чи азот повітря.
В углекислотних вогнегасниках вогнегасячою речовиною є зріджена вуглекислота.
У хладонових (бромэтилових) вогнегасниках у якості вогнегасячої речовини застосовують пароутворюючі речовини і основи галоїдальних вуглеводнів, такі як броменний этил, фреон (хладон), суміш декількох фреонів (хладо-ион) чи суміш фреону (хладона) із бромистим этилом.
У порошкових вогнегасниках у якості вогнегасячої речовини використовують сухі порошки на основі двовуглекислої соди різної рецептури.
У комбінованих вогнегасниках вогнегасячої речовини служать порошок і водяний розчин піноутворювача.
По розміру і кількості вогнегасячої речовини вогнегасники поділяються на наступні три основні групи:
З місткістю корпуса (балона) до 10 л.
Промислові з місткістю корпуса до 10 л;
Пересувні і з місткістю корпуса більш 25 л.
В основу маркірування вогнегасників покладені буквені та цифрові позначення. Букви позначають вид огнетушащего речовини, а цифра-місткість корпуса вогнегасника в літрах. Наприклад:
Вогнегасник ВХП-10 — хімічний пінний з місткістю корпуса 10 л;
Вогнегасник ВХПП-10—хімічний повітряно-пінний з місткістю корпуса 10 л;
Вогнегасник ВУ-5 — вуглекислотний з місткістю корпуса 5 л;
Вогнегасник ВП-10—порошковий з місткістю корпуса 10 л.
Хімічно - пінні вогнегасники служать для гасіння загорянь горючих рідин і твердих матеріалів, за винятком лужних металів і електроустановок під напругою.
Найбільше застосування у військових частинах мають хімічно - пінні вогнегасники ВХП-10 і ВХПП-10 (мал. 7.1), технічна характеристика яких приведена в табл. 7.1. Вогнегасники складаються з корпуса 1, кришки 7 із запірним пристроєм, сприску 6. Вогнегасник ВХПП-10 додатково має пінний насадок із сіткою 17 і відцентровим розпилювачем 20.
Корпус служить для збереження лужної частини заряду і являє собою зварений циліндр із листової сталі з привареними до нього верхнім і нижнім днищами і бічною ручкою 15 для перенесення вогнегасника. Внутрішня поверхня корпуса покривається эпоксидною емаллю для захисту його від корозії. До верхнього днища приварена горловина 12 з різьбленням для кріплення кришки з запірним пристроєм і кислотною склянкою. До нижнього днища приварений башмак 22 для стійкості вогнегасника у вертикальному положенні.
Кришка з запірним пристроєм служить для закривання горловини і кислотної склянки. Через отвір у кришці пропущений шток 5, на нижньому кінці якого за допомогою чеки 3 укріплений клапан 14. На штоку між клапаном і кришкою встановлюється пружина 11. На верхньому кінці штока штифтом ексцентрично укріплена рукоятка 9. Завдяки такому кріпленню рукоятки при повороті її з вихідного положення нагору на 180° шток із клапаном 14 піднімається, стискає пружину 11 і відкриває отвір кислотної склянки 2.
Сприск 6 розташований на горловині і закритий запобіжною мембраною 4 для запобігання виходу заряду до його повного змішування при приведенні вогнегасника в дію. Запобіжна мембрана 4 кріпиться на сприску накидною гайкою 5 і спрацьовує при тиску 0,08—0,14 МПа (0,8—1,4 кгс/см2). У вогнегаснику ВХПП-10 на сприску кріпиться насадок, що служить для підвищення кратності піни, він складається з поліетиленового корпуса 19 з конфузором 18, відцентрового розпилювача 20 і капронової гайки 21.
Кислотна склянка 2 виготовляється з полиэтилена і призначений для збереження кислотної частини заряду. Склянка має бортик, яким він утримується на горловині вогнегасника.
Клапан і прокладки 10 у кришці виготовляються з кислотолужностійкої гуми.
Зовнішня поверхня корпуса вогнегасника пофарбована червоною, а кришка — чорною емалями.
Склад лужної і кислотної частин заряду вогнегасників приведений у табл. 7.2.
Вуглекислий газ СО2 інтенсивно перемішує, спінює і виштовхує лужний розчин з корпуса вогнегасника через сприск назовні, а гідроокис заліза Fе(ОН)з підвищує стійкість піни. Піна представляє собою ніздрювато-плівкову дисперсну систему, утворену безліччю пухирців вуглекислого газу, розділених тонкими плівками рідини.
Для приведення вогнегасника в дію необхідно рукоятку повернути на 180°, перевернути вогнегасник нагору дном і направляти струмінь піни у осередок пожежі доти, поки не припиниться горіння чи надходження піни. При гасінні твердих речовин і матеріалів струмінь піни варто направляти в місця найбільшого горіння. При гасінні горючих рідин у відкритих судинах з бортами піну направляти так, щоб вона сковзала по поверхні рідини або ж вдарялася об борт судини. Не слід направляти струмінь піни під великим кутом до дзеркала рідини, тому що в цьому випадку вона буде розприскуватися і горіння підсилиться. У випадку засмічення сприску необхідно його прочистити шпилькою, підвішеної до ручки вогнегасника.
Повітряно-пінні вогнегасники
Повітряно-пенні вогнегасники служать для гасіння загорянь горючих рідин і твердих матеріалів. Їх не застосовують для гасіння електроустановок під напругою, а також лужних металів і речовин, горіння яких відбувається без доступу повітря.
Повітряно-пінні вогнегасники випускаються ручні ВПП-5 і ВПП-10, пересувні ВПП-100 і стаціонарні ВППУ-250. ТТХ їх приведена в табл. 7.3.
Вогнегасники ВПП-5 і ВВП-10 (мал. 7.2) складаються з корпуса 1, запірно-пускового пристрою, сифонної трубки 2, балона 3 для робочого газу і повітряно-пінного насадка 16.
Корпус 1 вогнегасника служить для збереження заряду і являє собою зварений циліндр із листової сталі з привареними до нього верхнім і нижнім днищами. У верхньому днищі мається горловина 8, до якої кріпиться ЗПП. До нижнього днища приварений башмак 18, забезпечуючий стійке положення приладу на горизонтальній поверхні. Для перенесення вогнегасника у верхній частині корпуса мається рукоятка 10. Внутрішню поверхню корпуса покривають эпоксидною емаллю, а зовні фарбують в червоний колір. Запірно-пусковий пристрій служить для приведення вогнегасника в дію і складається з корпуса у виді кришки 7, на якій закріплені шток 11 з голкою на кінці, пусковий важіль 9, держак балона 3 для робочого газу, сифонна 2 і напірна трубки 14, а також мембрана 12 для запобігання випару рідини з корпуса. Кришка вогнегасника закривається захисним ковпаком 13.
Сифонна трубка 2 служить для подачі розчину піноутворювача до пінного насадку. Зазор між сифонною трубкою і дном корпуса вогнегасника складає 4—6 мм.
Балон з робочим газом має на горловині різьблення, на яку навернуть ніпель з дозуючим отвором. Балон кріпиться до кришки держаком 5.
Повітряно-пінний насадок 16 служить для утворення повітряно-механічної піни з водяного розчину піноутворювача. Насадок складається з поліетиленового разтруба, у якому установлені відцентровий розпилювач 15 і касета з двома латунними сітками 17. Насадок приєднується до кришки запірно-пускового пристрою шарнірного за допомогою напірної трубки 14.
Вогнегасячою речовиною (зарядом) повітряно-піннних вогнегасників є 6% водяний розчин пенообразователя типу ПО-1.
Принцип дії вогнегасників наступний: при натисканні на пусковий важіль 9 шток 11 проколює мембрану 4 балони 3 з робочим газом (вуглекислотою), що створює в корпусі вогнегасника тиск, під дією який розчин по сифонній трубці 2 надходить через напірну трубку до повітрянопіного насадку 16, де, розпорошуючи, змішується з навколишнім повітрям і утвориться повітряно-механічна піна.
Для приведення вогнегасника в дію необхідно взяти його за рукоятку 10, натиснути на пусковий важіль 9 і направити струмінь піни у вогнище пожежі.
Вогнегасник ВПП-100 (мал. 7.3) складається з корпуса 2 з кришкою, запірно-пускового пристрою, сифонної трубки, генератора 1 піни, гумовотканинного рукава 5 і запобіжного клапана 6.
Корпус 2 вогнегасника служить для збереження заряду і являє собою зварений циліндр із листової сталі з привареним до нього верхнім і нижнім днищами. У верхнє днище вварена горловина, на яку навертається кришка 3. До кришки приєднана сифонна трубка 5, виведена на зовнішню поверхня кришки у вигляді патрубка для приєднання гумовотканинного рукава 5. На кришці також установлений запобіжний клапан 6. Корпус вогнегасника смонтований на одноосьовому візку, що служить для перевезення вогнегасника і виконана у виді рами 4 із труб із двома пневматичними колісьми 10. Частина рами вигнута у виді рукоятки для втримання вогнегасника під час перевезення. На візку змонтований кожух для укладання гумовотканинного рукава 5. Запірно-пусковий пристрій служить для приведення вогнегасника в дію і складається з балона 8 для працюючогого газу із сифонною трубкою і запірним вентилем 7. У запірний вентиль увернути ніпель, що має каліброване отвір, що забезпечує рівномірну подачу газу з балона 11 корпус вогнегасника. Балон ніпелем і накидною гайкою приєднується до штуцера, привареному до корпуса вогнегасника. Штуцер з’днується трубкою з внутрішнім обсягом корпуса вогнегасника.
Сифонна трубка вогнегасника служить для подачі розчину піноутворювача з корпуса в гумовотканинний рукав і до генерагора піни 1.
Генератор піни служить для утворення повітряно-механічної піни. Він приєднується до гумовотканинного рукава, другий кінець якого кріпиться до штуцера кришки.
Запобіжний клапан 6 служить для автоматичного випуску надлишку робочого газу з корпуса вогнегасника і відрегульований на тиск 0,87—0,9 МПа (8,7— 9 кгс/см2). Пломбування клапана виготовляється на заводі-виготовлювачі.
Внутрішня поверхня корпуса вогнегасника покривається антикорозійної эпоксидной емаллю, а зовнішня поверхня корпуса, генератор піни і кожух фарбуються в червоний колір, балон для робочого газу - в чорний.
Принцип дії вогнегасника ВПП-100 аналогічний принципу дії вогнегасників ВПП-5 і ВПП-10. Для приведення вогнегасника в дію необхідно установити його в похилому чи вертикальному положенні, розмотати гумовотканинний рукав убік осередка пожежі, відкрити вентиль запірно-пускового пристрою і направити струмінь піни у вогнище пожежі.
Вогнегасник ВППУ-250 (мал. 7.4) по пристрою, принципу дії і порядку приведення його в дію аналогічний вогнегаснику ВПП-100, маючи наступні відмінні риси.
До верхнього днища корпуса приварена бобишка, на якій змонтована обертова котушка 6, що складається з двох дисків зі спицями і маточиною з патрубком для приєднання резинотканевого рукава. Зовні котушка закрита кришкою і кожухом. Над котушкою змонтований запобіжний клапан 7, що відрегульований на тиск 1—1,1 МПа (10—11 кгс/см2). До нижнього днища приварений патрубок 10 із кришкою для огляду і чищення внутрішньої поверхні корпуса. Збоку до патрубка приварена зливальна труба 11 з корковим краном 1 і сполучною голівкою ГМ-50 для заповнення корпуса водою і зливу її. До днища приварені чотири стійки 9 для стаціонарної установки вогнегасника. В' середньої частини корпуса вогнегасника мається патрубок 3 для затоки пенообразователя, а у верхн-патрубок 5 для контролю заповнення корпуса водою.
Вуглекислотные вогнегасники.
Вуглекислотні вогнегасники служать для гасіння загорянь двигунів, паливних баків бойових і інших машин, електроустановок під напругою, різних пальних речовин, за винятком тих, горіння яких відбувається без доступу повітря, а також лужних металів і магнієвих сплавів.
Вуглекислотні вогнегасники випускаються як ручні (ВВ-2, ВВ-5 і ВВ-8), так і пересувні (ВВ-25, ВВ-80, ВВ-400). Технічна характеристика вогнегасників приведена в табл. 7.4. Вуглекислотні вогнегасники ефективно працюють при температурі навколишнього середовища від мінус 25 до плюс 50°С.
Ручні вогнегасники РВ-2, РВ-5 і РВ-8 (мал. 75 однакові по пристрої і кожний 
Складається зі сталевого балона 4 і горловину якого на конусному різьбленні укручене запірно-пусковий пристрій 1 пістолетного чи вентильного типу із сифонною трубкою, і раструба-снігоутворювача 3. В вогнегасниках РВ-2 і РВ-5 раструбснігоутворювач приєднаний до корпуса запірно-пускового пристрою шарнірно, у вогнегасника РВ-8—з допомогою гнучкого гумовотканинного рукава високого тиску. Для перенесення вогнегасника на горловині балона за допомогою хомута кріпиться рукоятка 2.
Пересувні вогнегасники конструктивно відрізняються один від іншого.
Вогнегасник ВВ-25 (мал. 7.6, а) складається з балона 2, змонтованого на двоколісному шасі 1. У горловину балона вкручений запірно-пусковий пристрій 4. Стійкість вогнегасника у вертикальному положенні забезпечується ніжкою 7, що разом з колісьми утворить три точки опори. Рукоятка 3 вогнегасники кріпиться безпосередньо на балоні за допомогою хомута. Для утворення сніжного струменя до запірно-пускового пристрою приєднаний резинотканевий рукав 5 високого тиску з раструбом-снігоутворювача 6.
Вогнегасник ВВ-80 (мал. 7.6.6) складається з візка 6, двох балонів 5, запорно-пускового пристрою 1 з вигнутими сифонними трубками, колектора з двома розводящими резннотканевыми рукавами 2, накидною шайбою і раструбами-снегоуворювача 4 середні кронштейни для кріплення баллоновий і задній кронштейн із хомутом 7 для кріплення балонів і укладання гумовотканинних рукавів. Візок 6 выпол-нена у виді рами з труб із двома пневматичними колісьми опорами під балони і задню опорну стійку. Розтруби вогнегасника мають запірні крани 3, за допомогою яких можна припинити роботу вогнегасника, не закриваючи запірно-пусковых пристроїв.
Вогнегасник ОУ-400 являє собою автомобільний одноосьовий причіп, на якому змонтовані вісім батонів, заповнених зрідженим двоокисом вуглецю. В горловину кожного балона укручена запірно-пускова голівка з сифонною трубкою. Запірно-пускові голівки об'єднані між собою колектором, на якому встановлений манометр для контролю за герметичністю запірно-пускових пристроїв. До кінців колектора приєднані два гумовотканинних рукави з
Раструбами-снегообразователями. Для гасіння пожежі у важкодоступних місцях замість них можуть бути встановлені брухти-розпилювачі. У приєднувальних трубок на колекторі поставлені зворотні клапани, призначенні для попередження влучення двоокису вуглецю в спорожнені балони.
 
Причіп обладнаний ліхтарями-покажчиками поворотів, ліхтарями для подачі світлових сигналів при гальмуванні і плафоном для висвітлення робочого місця в нічний час. Живлення електроустаткування забезпечується через штепсельне рознімання від причіпу автомобіля, що буксирує.
Для захисту балонів від атмосферних опадів, бруду і від нагрівання сонячними променями каркас кузова зовні обтягається наметової тканиною-тентом. Для стійкості рами причепа попереду і позаду на шарнірах прикріплені упори, що у похідному положенні убираються під раму.
Запорно-пусковий пристрій (мал. 7.7) призначений для приведення вогнегасника в дію. Він складається з корпуса 9, до якого за допомогою осі 5 кріпиться важіль 4. Важіль 4 служить для переміщення клапана 8, що замикає вихід газу із сифонної трубки. Запірно-пусковий пристрій постачений запобіжною мембраною 12, призначеної для випуску вуглекислоти у випадку перевищення граничного тиску в балоні. Сифонна трубка служить для подачі вуглекислоти з балона до завзято-пускового пристрою. Раструб снегоутворювач призначений для утворення і направлення вуглекислотно-снежного струменя у вогнище пожежі.
На корпусі балона вибиті його заводський номер, величини випробованого і робочого тисків, рік проведеного і чергового іспиту балонів органами котлонадзора. Цифри, вибиті па запірно-пусковому пристрої, позначають заводський номер пристрою, місяць й рік його виготовлення, масу вогнегасника без розтруба і заряду.
Вогнегасячою речовиною в вуглекислотних вогнегасниках є зріджений вуглекислий газ (двуокис вуглецю), що у нормальних умовах знаходиться в газоподібному стані і не має запаху і кольору, приблизно в півтора рази тяжче повітря.
Тиск газу в балоні углекислотного вогнегасника залежить від ступеня його заповнення і температури навколишньої середи. При температурі плюс 20°С и тиску 6 МПа (60 кгс/см2) вуглекислий газ переходить у рідкий стан, при температурі мінус 79°С переходить у тверду снігоподібну речовину (вуглекислий сніг). При нормальному атмосферному тиску і температурі плюс 20°С з 1 кг вуглекислоти вийде близько 544 л вуглекислого газу. При температурі вище плюс 31°С (температура, вище якої газ не може переходити в рідку вуглекислоту ні при якому тиску) вуглекислота миттєво переходить у вуглекислий газ з резким підвищенням тиску в балоні, що приводить до розриву запобіжної мембрани і розрядці вогнегасника.
Ефективна дія углеюгслотных вогнегасників спостерігається при температурі але нижче мінус 25°С. При більш низкій температурі тиск вуглекислого газу в балоні падає, вихід його сповільнюється й огиетушащая ефективність різко знижується.
Перехід рідкої вуглекислоти в газоподібну супроводжується поглинанням великої кількості тепла з навколишнього середовища. Цей перехід здійснюється в раструбіснігоутворювача, що, має обмежений обсяг, не забезпечує достатнє надходження тепла з навколишнього середовища, і частина рідкої вуглекислоти переходить у вуглекислий сніг у виді дрібних кристалічних часток.
Для приведення в дію ручних вогнегасників необхідно направити раструб-снегоутворювач на вогнище пожежі і відкрити важіль занорно-иускового пристрою. При цьому не слід перевертати вогнегасник запорпо - пусковим пристроєм униз.
Вогнегасники ВУ-25, ВУ-80 і ВУ-400 приводяться в дію зусиллями двох-трьох чоловік.
ХладоновІ вогнегасники
Хладонові вогнегасники призначені для гасіння початкових пожеж різних речовин і матеріалів, а також електроустановок, що знаходяться під напруженому до 380 В. Вони не придатні для гасіння лужних, щелочноземельных металів і матеріалів, горіння яких відбувається без доступу повітря.
Промисловістю випускаються ручні хладоиовые ВХ-3, углекислотно-бромэтиловые вогнегасники ВУБ-ЗА й вУБ-7А, а також переносна установка СЖБ-50, що входить у комплект устаткування аэродром-ных автомобілів.
Технічна характеристика цих вогнегасників і установки приведена в табл. 7.5.
Вогнегасники ВХ-3. ВУБ-ЗА й ВУБ-7А (мал. 7.8) однакові але пристрою і відрізняються друг від друга місткістю балона,
Вогнегасники складаються з корпуса 11 і запірно-пускового пристрою із сифонною трубкою 12.
Корпус 11 служить для збереження заряду і являє собою зварений циліндр із листової сталі з привареними до нього верхнім і нижнім днищами. До верхнього днища прикріплена рукоятка 10 для перенесення і приварена горловина для запірно-пускового пристрою.
Запірно-пусковий пристрій служить для приведення вогнегасника в дію і складається з корпуса 5, клапана /, пружини 9, штока 7, пускового важеля 4 і сифонна трубки 12. Корпус запорно-пус-кового пристрою кріпиться накидною гайкою 8 до корпуса вогнегасника і має нлуцера для приєднання распылительного насадка 2 і сифонна трубки 12. У закритому положенні клапан притискається до сідла пружиною 9 і за рахунок тиску робочого газу у вогнегаснику.
Сифонна трубка служить для подачі заряду до распылительному насадку 2. Вона не доходить до дна корпуса на 1,5—3 мм, що забезпечує практично повний вихід за-ояда з вогнегасника. Зовні заиорио-пусковое пристрій вогнегасників ВУБ-ЗА й ВУБ-7А закрито декоративним поліетиленовим ковпаком 3.
Огнетушащим речовиною (зарядом) вогнегасників є галоидированные вуглеводні, застосування яких засноване на хімічному гальмуванні реакції горіння. Заряд вогнегасника ВХ-3 складається з хладона (фреону 114В2) з масовим, змістом 97%, вуглекислого газу 3% і стиснутого для створення у вогнегаснику робочого тиску.
 
Як заряд у вогнегасниках ВУБ-3 і ВУБ-7 застосовують склад 4НД (у чотири рази ефективніше вуглекислого газу) з масовим змістом 97% бромистого этила, 3% вуглекислого зрідженого газу і стиснутого повітря, що вводиться у вогнегасник для створення в ньому робочого тиску. Для зарядки вогнегасників може використовуватися і склад 7 (у сімох разів ефективніше вуглекислого газу) з масовим змістом 80% бромистого метилену і 20% бромистого этила.
Принцип дії вогнегасників ВУБ-3 і, ВУБ-7 наступний. При натисканні па важіль запорпо-пускового пристрою шток давить на клапан, що відходить від сідла і звільняє вихід заряду через сифонну трубку до распылительному насадку, де рідка фаза заряду перетворюється в газожидкостную й утворить аерозольний струмінь.
Для приведення вогнегасника в дію необхідно взяти його за рукоятку, натиснути на важіль і направити струмінь на вогнище пожежі.
Вогнегасник СЖБ-50 (мал. 7.9) складається з корпуса, за-порно-пускоиого пристрою, сифонної трубки, резиноткансвого рукава, стовбура-розпилювача, манометра і запобіжного клапана.
Корпус / служить для збереження заряду і являє собою зварений циліндр із листової сталі з привареними до нього днищами. На бічній поверхні корпуса мається горловина (на мал. немає), до якої кріпляться сифонна трубка і патрубок, а також маються штуцер для контрольної пробки і різьбові отвори для кріплення манометра і запобіжного клапана. Корпус вогнегасника змонтований на одноосьовому візку з рукояткою 2 для зручності транспортування. На корпусі укріплені стійки, що обгороджують, 6 для укладання і кріплення резиноткансвого рукава 10.
Запірно-пусковий пристрій служить для приведення вогнегасника в дію і складається з балона 7 для робочого газу і запірного вентиля 5. Як балон для робочого газу використовується вогнегасник ВУ-2 без сифонної трубки. Робочим газом є азот. Балон ніпелем і накидною гайкою приєднується до штуцера, привареному до корпуса вогнегасника. Штуцер повідомляється трубкою з внутрішньою порожниною вогнегасника. Запірний вентиль 5 монтується на патрубку.
Стовбур-розпилювач 8 служить для формування і напрямку распыленной струменя заряду у вогнище пожежі. Він являє собою порожній стрижень з розпилювачем 9 на одному кінці і краном 3 зі сполучною голівкою — на іншому. Сполучною голівкою стовбур-розпилювач кріпиться до гумово – тканевому рукава, інший кінець якого кріпиться до патрубка. Замість стовбура-розпилювача може використовуватися стовбур-брухт.
Манометр служить для контролю за тиском робочого газу в корпусі при роботі вогнегасника.
Запобіжний клапа-н 4 служить для страв-ливания надлишкового тиску газу, він регулюється і пломбується на заводі - виготовлювачі.
Як заряд застосовують склади БФ-1 і БФ-2 (їхній часто поєднують одним назви-склади СЖБ) чи. склад БМ-
Сосгавы мають масовий зміст, %:
БФ-1 бромистий этил — 84;
Дибромтетрафторэтан — 16;
БФ-2 бромистий этил — 73;
Дибромтетрафторэтан — 27;
БМ бромистий этил — 70;
Бромистий метилен — 30.
Вогнегасником СЖБ-50 можна забезпечити гасіння пожежі в замкнутому приміщенні обсягом до 185 м3.
Принцип дії вогнегасника СЖБ-50 заснований на видавлюванні робочим газом (азотом) заряду з корпуса вогнегасника по сифонній трубці. Вогнегасник приводиться в дію зусиллями двох чоловік. Один з них бере в руки стовбур-розпилювач і розмотує резипотканевый рукав убік вогнища пожежі і, направивши на нього стовбур-розпилювач, подає сигнал про готовність. Другий відкриває запірно-пусковий пристрій балона з робочим газом і запірний вентиль на патрубку.
Порошкові вогнегасники
Порошкові вогнегасники служать для гасіння невеликих загорянь легкозаймистих і горючих рідин, лужно - земельних металів і електроустановок під напругою. Вони випускаються ручними типу ВП-1 «Момент», ВП-10 і пересувними ВП-100. Технічна характеристика порошкових вогнегасників приведена в табл. 7.6. Вогнегасник ВП-1 «Момент» (мал. 7.10) складається з корпуса 1, кришки 8, запірно-пускового пристрою і балончика 10 для робочого газу зі склянкою 9.
Корпус 1 вогнегасника служить для збереження заряду і являє собою поліетиленовий балон з горловиною. Горловина защіпається кришкою 8 із запІрно-пусковим пристроєм.
Запірно-пусковий пристрій служить для приведення вогнегасника в дію і складається з бойка 5 з голівкою, пружини 7, насадка 4 з поліетиленовим ковпачком і кронштейна 2. У закритому положенні бойок 5 з голівкою притискається до кришки пружиною 7, а голівка фіксується вигнутим кінцем кронштейна 2 із прорізом, що виконує роль запобіжної чеки.
 З внутрішньої сторони кришки приєднана поліетиленова склянка 9, у якому встановлений балончик 10 для робочого газу. Склянка закривається кришкою.
Принцип дії вогнегасника полягає в тім, що при ударі по голівці бойка він проколює мембрану балончика з робочим газом, під дією тиску якого порошок виштовхується з корпуса в насадок. Для приведення вогнегасника в дію необхідно зняти з його кронштейн 2, перевернути вниз запірно-пусковим пристроєм, вдарити по голівці бойка 5 і направити струмінь порошку у осередок пожежі.
Вогнегасник ВП-10 (мал. 7.11) складається з корпуса 1, кришки 5 з запірно - пусковим пристроєм, балона 10 лля робочого газу, сифонної трубки 2 і трубки 11 підведення робочого газу.
Корпус 1 вогнегасника служить для збереження порошку і являє собою зварений циліндр нз листової сталі з привареними до нього верхнім і нижнім днищами.
У верхнім днищі мається горловина, до якої кріпиться кришка 5 із запірно-пусковим пристроєм і патрубок для контрольної пробки. До нижнього днища прикріп¬лений башмак 14 для додання стійкості вогнегаснику на горизонтальній поверхні. Для перенесення вогнегасника у верхній частині корпуса мається рукоятка 6. Кришка служить для закривання горловини корпуса. До неї приєднані сифонна трубка 2 і трубка 11 підведення робочого газу. У кришці 5 змонтовані запорно-нусковое пристрій і насадок 4 з мембраною, що запобігає улучення вологи в корпус вогнегасника.
Балон 10 с робочим газом, має на горловині різьблення, на яку навернутий ніпель з дозуючим отвором. Балон кріпиться до кришки власником 8.
Принцип дії вогнегасника наступний. При натисканні на пусковий важіль 7 голка штока 9 проколює мембрану балона 10 з робочим газом, що, проходячи через трубку 11, робить розпушування і видавлювання порошку по сифонній трубці 2 до насадку 4. Для приведення вогнегасника в дію необхідно взяти його за рукоятку 6, натиснути на пусковий важіль 7 і направити струмінь порошку у вогнище пожежі.
Вогнегасник ВП-100 (мал. 7.12) складається з корпуса 1, візка 14, балона 11 для робочого газу, регулятора 13 тиску, запобіжного клапана 6, гумовотканинного рукава 3, випускного клапана 4 для порошку, двох манометрів і трубопроводів 10.
Корпус 1 вогнегасника служить для збереження порошку і являє собою зварений циліндр із листової сталі з привареними до нього верхнім і нижнім днищами, У верхнє днище уварена горловина, на яку навертається кришка 5. До кришки кріпляться запобіжний клапан 6 і трубка підведення робочого газу. В нижньому днищі встановлені дві насадки для робочого газу. На корпусі встановлений манометр 7 для контролю тиску робочого газу і мається патрубок для приєднання гумовотканинного рукава 3 і сифонна трубки. В місці з'єднання гумовотканинного рукава з патрубком установлені дві поліетиленові мембрани з прокладками для запобігання улучення вологи в корпус вогнегасника. До корпуса прикріплений спеціальний каркас 2 для укладання ре-
Зннотканевого рукава.
Візок 14 служить для перевезення вогнегасника і виконаний у виді трубчастої рами з двома пневматичними колісьми. Частина рами вигнута у виді рукоятки для утримання вогнегасника під час перевезення. Корпус вогнегасника кріпиться до візка хомутами 12.
Балон 11 для робочого газу має запірний пристрій 9 зі штуцером для приєднання трубопроводу, а також манометр 8 для контролю за тиском робочого газу в балоні.
Регулятор тиску 13 служить для зниження тиску робочого газу. У корпусі цього регулятора маються три штуцери для приєднання трубопроводу, що йде від балона з робочим газом, трубопроводу, що йде до трубки підведення робочого газу, і трубопроводу, що йде до насадок. Регулятор тиску встановлений зовні корпуса вогнегасника поруч з
Балоном для робочого газу.
Запобіжний клапан 6 служить для стравлювання надлишкового тиску робочого газу в корпусі вогнегасника. Він регулюється заводом-виготовлювачем на тиск 0,7 МПа (7 кгс/см2).
Випускний клапан 4 служить для утворення і напрямку струменя порошку. Клапан дозволяє випускати порошок весь чи відразу вроздріб. Випускний клапан кріпиться
До резнноткансвому рукава.
Принцип дії вогнегасника ВП-100 заснований на видавлюванні розпушеного робочим газом порошку з корпуса вогнегасника по сифонній трубці в резинотканевын рукав і до випускного клапана. Д. чя приведення вогнегасника в дію необхідно розмотати резиноткансвый рукав, зняти пломбу, відкрити запірний пристрій балона з робочим газом, натиснути на важіль випускного клапана і направити струмінь порошку у вогнище пожежі.
Вогнегасячою речовиною (зарядом) у порошкових вогнегасниках є огиетушащие порошкові склади. Вони поділяються на склади загального і спеціального призначення.
Порошкові склади загального призначення типу ПСБ, ПФ і П-1А використовуються для гасіння пальних рідин, газів, деревини й інших матеріалів на основі вуглецю. Порошкові склади спеціального призначення типу ПС використовують для гасіння лужних металів, металлорганическях з'єднань і інших пирофорных (здатних до самозаймання) речовин.
Порошкові склади, масовий зміст, %:
ПСБ двовуглекислий натрій — 94;
Крейда — 4;
Аэросил (кремнийорганическая добавка) — 2;
ПФ діамонійфосфат — 75;
Сульфат амонію — 20;
Крейда — 4;
Аэросил — 1;
П-1А аммофос — 99;
Аэросил — 1;
ПС вуглекислий натрій — 95;
Графіт — 1,5;
Стеарат магнію — 3,5,
Механізм гасіння порошковими складами заснований головним чином на ингибирующем впливі, що полягає в розриві реакційних ланцюгів усередині полум'я й у припиненні горіння.
Експлуатація вогнегасників
Пінні вогнегасники
Зарядку пінних вогнегасників проводять у наступному порядку:
- повертають рукоятку 9 у вертикальній площині на 180°;
- відвертають кришку 7 корпуса і знімають її;
- висипають лужну частину заряду в чисту судину вмісткістю не менше 10 л, наливають у нього 8,5 л чистої води (для вогнегасника ВХПП-10—8 л), нагрітої до 35°С, і перемішують до повного розчинення лужної частини заряду. Для вогнегасника ВХПП-10 у суміш після перемішування додають 500 см3 піноутворювача типу ПУ-1. Приготовлений розчин вливають у корпус вогнегасника через лійку з дрібною сіткою;
- висипають кислотну частину заряду вогнегасника ВХП-10 в чистий емальований посуд місткістю не менш 0,5 л, і зливають у неї 200—250 см3 чистої води, нагрітої до 80— 100°С, і перемішують до повного розчинення кислотної частини заряду. Приготовлений розчин прохолоджують до температури 30—35°С и заливають у кислотну склянку через лійку з дрібною сіткою. Якщо розчину виявиться менше 450 см3 (нижче мітки на склянці), то додають відсутню кількість води. Для готування кислотної частини заряду вогнегасника ВХПП-10 у скляну чи емальовану ємність заливають 100 см3 води з температурою не вище 18—20°С и невеликими порціями додають у неї 100 см3 концентровані сірчані кислоти. Після розмішування розчин прохолоджують до 20°С и ареометром вимірюють його щільність. При необхідності додають воду чи кислоту, доводячи щільність розчину до 1,51. Отримані 200 см3 розчину заливають у кислотну склянку;
- опускають кислотну склянку в горловину вогнегасника. Перед опусканням кислотної склянки необхідно перевірити щільність прилягания клапана запірного пристрою в склянці. Нещільне прилягания може викликати самоспрацьовування вогнегасника при його чи переміщенні при переповненні розчином лужної частини;
- змазують мінеральним маслом різьбу кришки і завертають її ключем до відказу;
- повертають рукоятку клапана вниз на 180° у вертикальній площині й у такому положенні пломбують вогнегасник;
- на бічну ручку 15 вішають дротове прочищення для сприску вогнегасника і паспорт. У паспорт записують дату зарядки вогнегасника і прізвище обличчя, що робило її.
Для готування заряду, що не замерзає при температурі до мінус 20°С, лужну частину заряду розчиняють у 5 л води і 3 л этиленгликолю і ретельно перемішують. Застосування повареної солі для цієї мети неприпустимо, тому що вона викликає корозію корпуса вогнегасника і сприяє випаданю бікарбонату натрію з розчину в осад, що згодом веде до зниження ефективності роботи вогнегасника,
Після використання вогнегасника варто прочистити його сприск для підбурення залишкового тиску.
Перед зарядкою вогнегасники випробують гідравлічним пресом. Пресс складається з корпуса, гвинтового штока з поршнем, циліндра і манометра. Гідравлічний тиск у корпусі вогнегасника створюється гвинтовим штоком за рахунок поступального руху поршня в циліндрі преса. При іспиті необхідно закрити сприск спеціальним хомутом, наповнити вогнегасник водою до його верха, на горловину навернути гідропрес і обертанням гвинтового штока створити тиск 2 МПа (20 кгс/см2). Під цим тиском вогнегасник витримують 1 хв. Міцність деталей і з'єднань вогнегасника не повинна бути порушена, а поява течі й окремих крапель не допускається. Вогнегасники, що не витримали іспити, бракуються.
Нові вогнегасники випробовують через рік після початку експлуатації в кількості 25% партії, через два роки—50%, через три роки—100%. Якщо частина вогнегасників не витримала іспиту, то випробують усі вогнегасники даної партії незалежно від терміну експлуатації. Вогнегасники з терміном експлуатації більше трьох років випробовують щорічно. Якщо дата виготовлення вогнегасників невідома чи вони розміщаються поза будинками, то їхній іспит проводять перед кожною зарядкою.
При зарядці (перезаряджанням) і застосуванні вогнегасників необхідно дотримувати наступні правила техніки безпеки:
- роботи проводити в гумових рукавичках і захисних окулярах;
- при влученні кислотної чи лужної частини заряду на відкриті участки тіла варто негайно промити їх чистою водою слабким водяним розчином питної соди;
- не заряджати вогнегасники з несправним різьбленням на горловині і кришці, вм'ятинами на корпусі, а також вибраковані при іспиті;
- при відвертанні і накрученні кришки користуватися спеціальним затиском і справними ключами;
- при відвертанні кришки у використаного вогнегасника попередньо прочистити сприск для підбурення можливого тиску і тримати вогнегасник так, щоб кришка не могла завдати удару при зриві її залишковим тиском газу;
- при накрученні кришки на горловину корпуса залишати не більше 3—4 ниток різьблення;
- при приведенні вогнегасника в дію тримати його на витягнутих руках кришкою убік від ніг, не допускаючи влучення струменя піни на людей. Якщо сприск засмітився і прочистити його не можна, вогнегасник видалити в безпечне для людей місце.
Повітряно-пінні вогнегасники
Вогнегасники ВПП-5 і ВВП-10
Зарядка вогнегасників полягає в заповненні корпуса розчином піноутворювача й установці балона з робочим газом. Розчин готують в окремій ємності при температурі води 15—20°С з піноутворювачем, попередньо перевіреного на якість. Розчин заливають через лійку з дрібною сіткою струменем, що направляють звуженою частиною на стінку корпуса вогнегасника (для виключення вспінюваня розчину).
Нові вогнегасники заряджають у такій послідовності:
- виймають кришку 7 з горловини;
- заливають розчин у корпус 1;
- встановлюють на місце кришку 7 з ковпаком і затягують її так, щоб мітка па верхньому днищі корпуса вогнегасника збіглася з міткою на ковпаку;
- ввертають в отвір кришки штуцер напірної трубки 14 з повітряно-пінним насадком 16.
Перезарядження вогнегасників виконують у такій самій послідовності, як і зарядку, при цьому з кришки 7 викручують використаний балон 3 для робочого газу і замінюють його новим. Перед установкою зарядженого балона з робочим газом шток 11 з голкою па кінці піднімають у верхнє положення і пусковий важіль 9 пломбують. Внутрішні поверхні корпуса, сифонну трубку і насадок попередньо промивають водою.
ВПП-100
Зарядку вогнегасника проводять у наступному порядку:
- встановлюють вогнегасник у вертикальне положення;
- відвертають кришку горловини поворотом ключа на 1/6 обороту проти ходу годинної стрілки і знімають її;
- заливають у горловину через фільтр 5 л пенообразователя і 85 л води;
- зборку роблять у зворотній послідовності.
Перезарядження вогнегасника проводять у тій же послідовності, що і зарядку, але при цьому заміняють балон з робочим газом. Попередньо промивають водою внутрішню поверхню корпуса, сифонну трубку і генератор піни.
Зарядку вогнегасника ОВПУ-250. проводять у наступному порядку:
Знімають заглушки з заливного патрубка 3 і з патрубка 5 для контролю рівня;
Заливають у корпус через лійку по заливному патрубку 10—12 л пенообразователя і закривають патрубок заглушкою;
Приєднують до крапу патрубка 10 пожежний рукав, з'єднаний іншим кінцем із джерелом води, відкривають кран і заповнюють корпус вогнегасника водою до появи її в патрубку контролю рівня.
При відсутності водопроводу зарядку вогнегасника проводять у наступному порядку:
Знімають заглушки з заливного патрубка 3 і з патрубка для контролю рівня;
Викручують запобіжний клапан 7 і пробку із сифонної трубки;
Заливають. через лійку по заливному патрубку біля трьох цебер чистої води і 10—12 л пенообразователя, після чого закривають патрубок заглушкою;
Заповнюють через лійку по сифонній трубці корпус вогнегасника водою до появи її в патрубку контролю рівня;
Закривають сифонну трубку пробкою і встановлюють запобіжний клапан і кришку.
Перезарядження вогнегасника проводять у наступному порядку:
Заміняють балон 4 з робочим газом;
Промивають корпус вогнегасника і гумовотканинний рукав водою. При наявності водопроводу воду подають через зливальну трубу, при відсутності водопроводу воду заливають через сифонну трубку;
Знімають кришку котушки і намотують резиноткапевый рукав на котушку;
Приєднують генератор піни до гумовотканевому рукава і закріплюють його на кришці.
Інші дії при перезарядженні такі ж, як і при зарядці.
Контроль технічного стану вогнегасників включає зовнішній огляд, перевірку кратності піни, маси заряду, тиску робочого газу і вологості порошкових складів.
При зовнішньому огляді встановлюють стан корпусів запірно-пускових пристроїв (вентилів), гумовотканинних, рукавів, розтрубів, генераторів піни, пломб і наявність паспортів. Зовнішній огляд вогнегасників роблять не рідше одного
Разу в тиждень.
Перевірку кратності піни роблять у пінних вогнегасників один раз у рік. Кратністю піни називається відношення обсягу отриманої піни до обсягу всіх частин заряду. Для перевірки кратності піни в хімічних пінних н хімічних повітряно-пінних вогнегасників беруть однієї соту довго кожної частини заряду, змішують їх у мірному циліндрі скляною паличкою і замірять обсяг отриманої піни. Кратність піни повинна бути не менш 5. Кратність піни можна перевірити і шляхом приведення в дію одного вогнегасника даної партії, при цьому вона повинна бути для хімічних пінних вогнегасників не менш 5, а для хімічних повітряно-пінних вогнегасників не менш 50. При меншій кратності заряд вогнегасника заміняють новим і
Знову перевіряють кратність піни.
Для перевірки кратності піни в повітряно-пінних вогнегасників беруть 100 див3 водяного розчину пенообразователя, заливають його в мірний циліндр обсягом не менш 1000 см2, збовтують розчин вручну протягом 30 з і визначають обсяг піни. Кратність піни повинна бути не менш 5. При меншій кратності водяний розчин пенообразователя заміняють
Новим.
Вуглекислотні вогнегасники.
Перевірку маси заряду роблять в вуглекислотних і аерозольних вогнегасників шляхом зважування балонів з речовинами, що вогнегасять. Зважуванню підлягають і балони з робочим газом (вуглекислотою) у вогнегасниках ВВП-100, ВВПУ-250. Зниження маси заряду в вуглекислотних вогнегасників допускається не більш 10%, а в аерозольних - не більш 5%, Зважування роблять один раз у три місяці.
Зарядку і перезарядження ОУБ-3 і ОУБ-7 роблять па зарядних станціях у наступному порядку:
Відвертають ковпачок контрольної пробки;
Заповнюють корпус вогнегасника вогнегасячою речовиною;
Навертають ковпачок на місце;
Приєднують до корпуса заряджений балон з робочим газом.
Перевірку тиску робочого газу роблять у вогнегасників ВВБ-3, ВВБ-7, ВЖБ-50, ВП-100 і ВК-100. Для перевірки тиску робочого газу у вогнегасниках ВУБ-3, ВУБ-7 і в балоні для робочого газу у вогнегаснику СЖБ-50 використовують манометр із переходником. Перед перевіркою знімають з вогнегасника ковпак і викручують зі штуцера распыляющий насадок (у СЖБ-50 від'єднують від вогнегасника балон з робочим газом) і навертають переходник з манометром на штуцер. Натисканням і відпусканням пускового важеля визначають тиск газу у вогнегаснику (балоні). При тиску нижче нормативного вогнегасники (балон) дозаряжают робітником газом. Після перевірки переходник з манометром відвертають, вогнегасники і балон з робочим газом приводять у вихідний стан. Періодичність перевірки тиску робочого газу у вогнегасниках ОУБ-3, ОУБ-7, СХБ-50 така ж, як і періодичність перевірки маси їхнього заряду.
Порошкові вогнегасники
Пересувні порошкові вогнегасники заряджають на спеціальних зарядних станціях. Зарядка ручних порошкових вогнегасників полягає в засипанні порошку в корпус вогнегасника і заміні використаних балонів з робочим газом. Порошок при цьому не повинний мати грудок і сторонніх включень.
У вогнегасниках ВП-100 і ВК-100 контроль тиску робочого газу роблять по манометрі, установленому на балоні.
Перевірку вологості порошкових складів ПСБ, ПФ, П-1А и ПС проводять у лабораторіях. Вологість повинна бути не більш 5%.
У пожежних командах роблять просушку порошкових складів у ручних вогнегасниках при температурі не вище 50° С через кожні шістьох місяців,
Для обліку технічного стану кожному вогнегаснику (за винятком вогнегасників на бойовій техніці, спеціальних автомобілях і на допоміжних судах) при введенні в експлуатацію привласнюється порядковий номер, що наноситься білою фарбою на корпусі. На ручних вогнегасниках номера наносять напроти сприску (вихідного отвору складу, що вогнегасить,) нижче трафарету, на пересувних і біля таблички заводу-виготовлювача з загальними зведеннями про вогнегасник.
Облік вогнегасників ведеться в Книзі обліку технічного стану пожежного устаткування, інструмента і спорядження пожежної команди. У Книзі рекомендується для кожного вогнегасника відводити окрему сторінку.
3. Призначення, будова, технічна характеристика та принцип дії зарядних станцій.
Зарядні станції вогнегасників
Для зарядки вогнегасників необхідні спеціальні установки, що дозволяють здійснювати дозоване заправлення окремих компонентів вогнегасячих речовин.
Для цієї мети застосовують спеціальні зарядні станції вогнегасників типу ЗСМ, БЭС і АЗОС. Зарядні станції використовують також для зарядки стаціонарних установок пожежегасіння,
Технічна характеристика зарядних станцій приведена в табл. 8.1.
110
Зарядна станція ЗСМ
Зарядна станція 3 СМ призначена для зарядки вуглекислотних вогнегасників, а так¬ож
Для зарядки робочим газом балонів для повітряно-пінних і порошкових вогнегасників і установок СЖБ.
Зарядна станція ЗСЛ'1, принципова схема якої показана на мал. 8.1, являє собою компресорну станцію
Переносного типу, що складає з зарядного пристрою, ваг поштового типу і стійки для транспортних балонів.
Зарядний пристрій (мал. 8.2) складається з підстави /, на якому змонтований компресор АК-150МК 3, масляний насос 8, масляний бачок 7, вентилятор 4, електродвигун 2, Щит 6 керування і трубопроводи .5.
Компресор (мал. 8.3) служить для перекачування вуглекислоти з транспортних балонів у вогнегасники, що заряджаються, а також для одержання стиснутого повітря. Компресор триступінчастий, двоциліндровий, V-образний. Принцип його дії заснований на періодичному усмоктуванні, стиску і виштовхуванні з циліндрів вуглекислоти (повітря) при зворотно-поступальному русі поршнів 9 і 16. Тертьові деталі компресора змазуються шляхом розбризкування олії, що знаходиться в його картері, що обертається колінчатим валом / і шатунами 2 і 17. Основними частинами системи змащення є масляний насос 15 (див. мал. 8.1), редукційний клапан 14, масляний бачок 17 й трубопроводи. Олія подається під тиском 0,2—0,6 МПа (2—6 кгс/см2).
При перевищенні цього тиску піднімається кулька редукційного клапана 14 і надлишок олії перепускається з лінії нагнітання в лінію усмоктування, а далі через канал у корпус насоса. Для підігріву олії усередині бачка мається електронагрівник, що включається в роботу при експлуатації в умовах температури навколишнього повітря нижче 10°С. Контроль рівня олії в бачку здійснюється вимірювальним щупом, що розташований па верхньої частини бачка.
Охолодження компресора здійснюється вентилятором 4 (див. мал. 8.2) типу ЦП-30, посадженим безпосередньо на вал електродвигуна 2. Потік повітря, створюваний вентилятором, направляється колектором на ребристу поверхню циліндрів і картера.
Електродвигун 2 призначений для привода компресора, вентилятора і масляного насоса.
Щит 6 керування призначений для розміщення органів керування станцією. Вентилі, що знаходяться на щиті, (по номерах) мають наступне призначення: №1 (див. мал. 8-1) - для впуску вуглекислоти в циліндри 1-й і 2-й ступіней компресора; №2 для прямого з'єднання транспортного балона з вентилем №4; №3 - для впуску вуглекислоти в циліндр 3-й ступіні; №4 для з'єднання наповнювального колектора з балоном, що заряджається.
Манометри 3, 8 і 13 служать для контролю за роботою станції і мають наступне призначення: 3 (на мал. 8.2 лівий)— показує тиск у транспортному балоні; 13 (на мал. 8.2) середній тиск олії перед входом у компресор; 8 (на мал. 8.2 правий) — тиск у вогнегаснику, що заряджається, (балоні).
У нижній частині щита керування розташовані водомасловідокремлювачі (на мал. 8.2 показані їхні вентилі): №1-для відстою вуглекислоти від води і №2-для відстою вуглекислоти від олії. Обоє водомасловідокремлювача по пристрої однакові, складаються зі сталевого корпуса і краника для зливу конденсату. На водомасловідокремлювачі №2 у верхній частині його корпуса передбачене запобіжний пристрій, що складається з корпуса і мембрани 11. Розрив мембрани відбувається при тиску 18—22МПа (180—220кгс/см2).
Зарядна станція ЗСМ може знаходитися в законсервованому чи розконсервованому стані. Перед початком роботи її необхідно підготувати. Підготовку до роботи законсервованої станції робити в такій послідовності:
Зняти капот, відвернути транспортну заглушку зі штуцера наповнювального колектора, відкрити вентиль водомасловідокремлювача №2 і вентилі №1 і №4;
Провертати вручну шків компресора доти, поки з трубки водомасловідокремлювача №2 не перестане надходити олія (приблизно 2—3 хв);
З'єднати станцію з контуром заземлення і джерелом харчування електроенергією;
Перевірити щупом рівень олії в масляному бачку і при необхідності долити олія до верхньої оцінки щупа;
Перевірити короткочасним включенням електродвигуна правильність напрямку обертання вала, що повинний відповідати напрямку стрілки на чи шківі капоті;
Вивернути болт-заглушку 6 (див. мал. 8.3) в перехіднику циліндра 1-й ступіні і на його місце увернути фільтр;
Уключити компресор і дати попрацювати до повного видалення олії з трубки водомасловідокремлювача № 2 (див. мал. 8.1), після чого виключити компресор.
Для підготовки до роботи розконсервованої станції необхідно зробити наступне:
Перевірити рівень олії і масляному бачку і надійність пристрою, що заземлює;
Перевірити правильність підключення станції до джерела харчування електроенергією (по напрямку обертання вала
Електродвигуна);
Підготувати транспортні балони з вуглекислотою до зарядки вогнегасників. При підготовці балонів їх за 12 ч до початку зарядки зміцнюють на стійці вентилями вниз (для відстою і спуска води). Воду видаляють шляхом короткочасного відкриття вентиля до початку виходу вуглекислоти.
При огляді вогнегасників, що заряджаються, перевіряють терміни їхнього технічного огляду (покладено один раз у десять років) органами котлонадзору, наявність і справність мембрани і справність вентиля. Підготовка вогнегасників до зарядки полягає у від'єднанні розтрубів (для ОУ-8, ОУ-25 разом з дюрітовим шлангом).
Для зарядки вуглекислотних вогнегасників за допомогою зарядної станції необхідно:
Вивернути фільтр і поставити па його місце болт-заглушку 6 (див. рис, 8.3);
Установити ваги 10 (див. мал. 8.1) за рівнем, підключити до наповнювального колектора живильною трубкою вогнегасник, що Заряджається, 9 і укласти його на ваги. другою трубкою з'єднати транспортний балон 1 із прийомним штуцером станції. У робочому положенні транспортний балон повинний бути повернуть горловиною вниз;
Зважити вогнегасник, що заряджається, відкрити його вентиль, додати на шкалі ваг необхідну масу заряду вуглекислоти
Для даного вогнегасника;
Відкрити вентиль транспортного балона, вентилі №2 і №4 і перекачувати вуглекислоту у вогнегасник, що заряджається, самопливом, не включаючи компресор, до вирівнювання показань манометрів транспортного балона і вогнегасника, що заряджається, після чого закрити вентиль № 2.
Для зарядки вогнегасників за допомогою компресора необхідно включити компресор у роботу, відкрити вентиль № 3 і перекачувати вуглекислоту до зрівноважування ваг. Після зрівноважування ваг виключити компресор, закрити вентилі № 3 і № 4, вентиль вогнегасника, що заряджається. Відвернути на 2—3 витки накидну гайку на вогнегаснику, що заряджається, стравити вуглекислоту з живильної трубки й від’єднати вогнегасник. Заряджений вогнегасник зважити й у випадку його переповнення випустити надлишок вуглекислоти, а при недоліку — до зарядити до норми. Заряджений вогнегасник опломбувати, приєднати до нього розтруб і перевірити його вентиль на герметичність шляхом занурення у воду.
Зарядку наступних вогнегасників робити в порядку, описаному вище, доти, поки тиск газу в транспортному балоні не знизиться до 1,5 МПа (15 кгс/см3). При зазначеному тиску зарядка вогнегасників здійснюється всіма трьома ступінями компресора. Для цього необхідно закрити вентиль № 3 і повільно відкрити вентиль № 1, установлюючи цим тиск на вході в 1-ю ступінь компресора не більш 0,15 МПа (1,5 кгс/см2). Робота компресора продовжується доти, поки стрілка манометра, що показує тиск у транспортному балоні, не опуститься до нуля, що вказує па спорожнювання балона.
При дозарядці вогнегасників вуглекислотою до встановленої норми необхідно наступне:
Визначити масу вуглекислоти, що знаходиться в корпусі вогнегасника, для чого зважити його і порівняти показання ваг з масою порожнього вогнегасника;
Установити вогнегасник па ваги, зрівноважити їхній і на ваговій шкалі додати масу відсутнього кількості вуглекислоти;
Уключити компресор і нагнітати в дозаряжуваний вогнегасник вуглекислоту до необхідної маси, після чого закрити його вентиль.
Після зарядки вуглекислотних вогнегасників необхідно:
Закрити вентиль транспортного балона;
Відкрити вентилі водомасловідокремлювачі № 1 і № 2, вентилі № 2 і № 4 (див. мал. 8.1), а після підбурення тиску закрити зазначені вентилі;
Від’єднати живильну і наповнювальні трубки.
Для зарядки балонів стисненим повітрям необхідно:
Вивернути болт-заглушку 6 (див. мал. 8.3) і на його місце увернути фільтр повітря;
Приєднати балон, що Заряджається, 9 (див. мал. 8.1) до наповнювального колектора (при цьому балон на ваги не ставити) ;
Відкрити вентиль № 4 і вентиль балона, що заряджається;
Уключити компресор м нагнітати повітря в балон, що заряджається, до необхідного тиску;
При досягненні необхідного тиску виключити компресор, закрити вентиль № 4 і вентиль балона, що заряджається, стравити тиск із наповнювальної трубки й заряджуваний балон, що заряджається;
Від’єднати наповнювальну трубку і через водомасловідокремлювач № 2 стравити тиск із компресора.
ЗАРЯДНА СТАНЦІЯ БЭС-1
Зарядна станція БЭС-1 призначена для зарядки вуглекислотних і аерозольних вогнегасників, а також для зарядки повітрям балонів с робочим газом повітряно-пінних і порошкових вогнегасників і установок СЖБ. До складу станції, принципова схема якої показана на мал. 8.4, входять компресор ДО2-150 з балонами 28 для стиснутого повітря, зарядний пристрій, стійка для транспортних балонів з вуглекислотою і транспортною бочкою 13 для бромистого етилу.
Компресор ДО2-150 призначений для зарядки балонів робочим газом і транспортними балонами — стисненим повітрям. Він складається з основ з масляним картером 1, кривошипно-шатунного механізму зі сполучною муфтою, ¬циліндрів 8 з усмоктувальними 7 і нагнітальними 10 клапанами, поршнів 1—3-й ступіней 6, 9, 12, холодильників 5 і водяного насоса 15. Привод компресора здійснюється електродвигуном. Компресор має три циліндри, що розташовані в наступному порядку: унизу 2-а ступінь, у середині 1-а ступінь, угорі 3-а ступінь. На циліндрах встановлені автоматично діючі клапани одного типорозміру. На компресорі мається сім усмоктувальних 7 і чотири нагнітальних 10 клапани. Усмоктувальний клапан складається із сідла, розетки, пружини і тарілки. Нагнітальний клапан по своєму пристрої аналогічний усмоктувальному.
Поршень триступінчастий, диференціальний. З'єднання ступіней поршня між собою здійснюється гайкою, наверненої на різьбову частину штока поршня 3-й ступіні. Поршень має компресійні кільця — на 1-й 2-й ступінях — по чотирьох, на 3-й ступіні — шість.
Охолодження стиснутого повітря після кожної ступіні його стиску й охолодження стінок циліндрів компресора виробляється проточною водою від внутрішньої водогінної мережі. Система охолодження незамкнута, з послідовним рухом води через окремі елементи системи. У систему охолодження входить водяний шестеренний насос 15, холодильники 5 1 —3-й ступіней компресора, водяні сорочки циліндрів 8 І трубопроводи охолодної води. Водяной насос 15 призначений для подачі води в сорочки циліндрів компресора. Привод шестірень насоса здійснюється від колінчатого вала 3 Компресори. Холодильники 5 змієвикового типу, розміщені до порожнинах водяної сорочки і призначені для охолодження повітря. Повітря проходить по трубах, а охолодна вода — у між трубному просторі. До штуцерів холодильників за допомогою кульових ніпелів і накидних гайок приєднуються трубки підведення і відводу повітря. Охолоджене повітря надходить у водомасловідокремлювач 14, осушувач повітря 82 (див. мал. 8.4), а далі в балони, що заряджаються. Для очищення повітря від олії і вологи після холодильника 3-й ступіні поза компресором установлений водомасловідокремлювач 14 (див. мал. 8.5).
На блоці циліндрів 1-й і 2-й ступіней установлена запобіжна гумова мембрана, що сигналізує про підвищення тиску у водяної порожнини (у випадку розриву мембрани) і тим самим захищаючи блок циліндрів від руйнування.
Змащення роликопідшипників колінчатого вала 3, підшипника шатуна 2 і кульова п'яти здійснюється шляхом розбризкування олії з картера 1. Циліндр 1-й ступіні змазується олією, що надходить у розпиленому стані по трубці, що з'єднує верхню частину порожнини з усмоктувальною порожниною циліндра 1-й ступіні. У циліндр 3-й ступіні надходить масло, віднесене повітрям з циліндрів 1-й і 2-й ступіней. Циліндр 2-й ступіні змазується маслом, що стікає по стінках поршня з циліндра 1-й ступіні.
Підшипники водяного насоса 15 змазуються солідолом марки ВУС за допомогою двох ковпачкових маслюків, установлених на корпусі і кришці водяного насоса.
Контроль за тиском повітря у всіх ступінях компресора здійснюється трьома манометрами, що розташовані на щитку 13. Усі манометри постачені вентилями, що служать для відключення їх і продувки всіх ступіней компресора.
На всіх ступінях компресора також установлені запобіжні клапани 11 пружинного типу. Відкриття клапанів виробляється при наступних тисках:
1-й ступіні ~ 0,8—1,0 МПа (8—10 кгс/см3);
2-й ступіні— 5,0—5,5 МПа (50—55 кгс/см2);
3-й ступіні— 16,0—16,5 МПа (160—165 кгс/см3).
 Зарядний пристрій (мал. 8.6) являє собою підстава 1, на якому змонтовані компресор КН - 4, зарядна камера 3 з вагами, осушувачі вуглекислоти 31 і повітря 32 (див. мал. 8.4), витяжна труба 4 (див. мал. 8.6) вентилятора, щити 6 і 8 керування, запобіжні клапани 5, сполучний трубопровід. Крім того, у нижній частині підстави й окремих відсіків розміщаються запасні частини, приналежності й інструмент.
Компресор КН-4 (мал. 8.7) призначений для перекачування вуглекислоти з транспортних балонів у вогнегасники, що заряджаються. Він складається з підставки, двох циліндрів, електродвигуна 1, муфти 17, редуктора, механізму що качає, двох клапанних коробок 4, трубопроводів усмоктувального 19 і накопичувального 18, прийомного колектора з манометром, двох масельничок для змащення штока і збірника
Масла.
Електродвигун 1 через еластичну муфту 17 обертає черв'ячну шестірню 14 редуктора, посаджену на шпонці кривошипа 15. Шатуном 16 рух передається рівно плечовому важелю 7, що качається на осі. Цапфа важеля і вісь шарнірно з'єднані двома сергами 9. Вісь серги закріплена на штоку-поршні 11 який робить зворотно-поступальний рух. При русі штока-поршня 11 вліво в правому циліндрі тиск вуглекислоти падає і нагнітальний клапан 3 закривається, не допускаючи витоку вуглекислоти нагнітальної порожнини в циліндр і в усмоктувальну, порожнина, а всмоктувальний клапан 2 відкривається, пропускаючи вуглекислоту з усмоктувальної порожнини в циліндр. При зворотному русі штока-поршня 11 описаний процес відбувається в лівому циліндрі, при цьому тиск вуглекислоти в ньому підвищується, отчого всмоктувальний клапан закривається, не допускаючи витоку вуглекислоти з циліндра в усмоктувальну порожнину, а нагнітальний клапан відкривається, пропускаючи вуглекислоту в нагнітальний трубопровід і через систему трубопроводів у вогнегасник, що заряджається.
Зарядна камера 3 З вагами (див. мал. 8.6) являє собою зварний з листової сталі шафа з щільно закриваються дверцями. Камера з'єднана з усмоктувальним розтрубом витяжного вентилятора. На підлоги камери закріплені ваги типу ВЦП-25 (циферблатні поштові з межею зважування 25 кг) з рухливою вантажною шкалою 2, що дозволяє виключати масу порожнього балона шляхом установки циферблата на нуль після укладання балона вогнегасника на платформу ваг. Для спостереження за шкалою ваг у передній стінці зарядної камери мається оглядове вікно. На платформі ваг закріплене опорний пристрій, призначений для фіксації ваг при укладанні вогнегасника.
Наявні на станції осушувачі вуглекислоти 31 і повітря 32 (див. мал. 8.4) улаштовані однаково і складаються з двох холодильників 35, адсорберів 33, двох водомасловідокремлювачів 34 і сполучних трубок. Холодильники служать для охолодження вуглекислоти і повітря, що виходять з компресора. Адсорбер 33 призначений для поглинання залишків водяних пар, він являє собою балон місткістю 4 л. Внутрішній простір балона заповнюється адсорбентом (активний глинозем у гранулах). Адсорбер за допомогою трубопроводу з'єднується з водомасловідокремлювачем.
Витяжний вентилятор з електродвигуном призначений для вентиляції зарядної камери. Для зменшення шуму усмоктувальний і нагнітальний патрубки вентилятора з'єднані з зарядною камерою через м'яку вставку з парусини.
Органи керування роботою зарядної станції зосереджені па трьох щитах керування: основному 8 (див. мал. 8.6), бічному 6 і щиті редукторів. На основному щиті керування розміщені запірні вентилі 1—7, 12 (див. мал. 8.4), манометри 23, 24, блокувальний пристрій 11, вимикачі вентилятора і компресора КН-4 і коротка інструкція з роботи на станції,
Вентилі мають наступне призначення:
№ 1—подача рідких компонентів (брометила, фреону) із транспортної бочки у вогнегасник, що заряджається;
№ 2—подача вуглекислоти і повітря низького тиску в
Вогнегасник, що заряджається;
№ 3—подача повітря високого тиску в балон, що заряджається;
№ 4 — подача вуглекислоти високого тиску у вогнегасник, що заряджається;
№ 5—подача повітря низького тиску у вогнегасник, що заряджається, (балон);
№ 6—подача повітря низького тиску в транспортну бочку;
№ 7-підбурення тиску з живильного трубопроводу в атмосферу;
№ 12-дроселювання подачі вуглекислоти при зарядці аерозольних вогнегасників.
Манометри служать для контролю за тиском у вогнегаснику (повітряному балоні): 23 правий - високого тиску, 24 лівий — низького.
Блокувальний пристрій 11 (ключ - перехідник) служить для приєднання вогнегасників до живильного трубопроводу і закриття лінії високого тиску при їхній зарядці. Для закриття лінії високого тиску необхідно звільнити ключ-перехідник із гнізда блокувального пристрою, тобто повернути його по ходу годинної стрілки до відмовлення і вийняти. При цьому закриється вентиль пуску високого тиску і станція буде давати тільки низький тиск. Наявність на станції іншого засобу для відкриття блокувального чи вентиля для приєднання вогнегасників, крім ключа-перехідника, забороняється.
На бічному щиті керування встановлені запірні вентилі 8 —10 і манометри 25, 26. Вентилі мають наступне призначення:
№ 8 — подача вуглекислоти з транспортного балона у вогнегасник, що заряджається, самопливом;
№ 9 — подача вуглекислоти з транспортного балона у вогнегасник, що заряджається, через компресор КН-4;
№ 10 — подача повітря високого тиску з транспортних балонів до редукційних клапанів.
Манометри призначені для виміру тиску: 25 (лівий) — у транспортному балоні з вуглекислотою, 26 (правий) — у транспортних балонах з повітрям,
На щиті редукторів установлені редукційні клапани 150/12 18 і 150/4 21. Регулювання тиску повітря, що надходить з повітряних балонів у вогнегасник, що заряджається, здійснюється редукційним клапаном 150/12, а повітря, подаваного в транспортну бочку з брометилом, редукційним клапаном 150/4. Настроювання редукційних клапанів на необхідний тиск виробляється регулювальними гвинтами редукторів, При загвинчуванні регулювального гвинта тиск на виході з редукторів збільшуються, а при вигвинчуванні - зменшується.
Зарядна станція БЭС-1 може знаходитися в законсервованому чи розконсервованому стані. Зарядці вогнегасників повинна передувати підготовка станції до роботи. При підготовці станції до роботи необхідно:
Протерти від консерваційного змащення поверхні деталей і вузлів станції і видалити зайве змащення з що рухаються і труться механізмів;
Наповнити краплинні масельнички компресора КН-4 свіжою веретенною чи компресорною олією і відрегулювати подачу олії на поршень компресора обертанням голівки підйому запірної голки масельнички;
Відкрити водяники крани системи охолодження компресора ДО2-150;
Відкрити вентиль водомасловідокремлювача компресора ДО2-150, продувні вентилі, уключити компресор для видалення консерваційного змащення з циліндрів;
Відкрити вентилі транспортних балонів, закрити вентиль водомасловідокремлювача і шляхом послідовного закриття продувних вентилів завантажити компресор. Після наповнення транспортних балонів повітрям до необхідного тиску виключити компресор;
Випустити з транспортного балона з вуглекислотою відстояну воду і з'єднати його з прийомним штуцером станції.
Для зарядки вуглекислотних вогнегасників необхідно:
З'єднати вогнегасник, що заряджається, за допомогою спеціального перехідника з живильним трубопроводом станції;
Укласти вогнегасник на ваги, відкрити його вентиль і установити рухливий циферблат ваг на нуль;
Відкрити вентиль транспортного балона з вуглекислотою, вентилі №8, 4, блокувальний пристрій 11 і стежити за показаннями лівого манометра. Після вирівнювання тиску в що заряджається і транспортному балонах закрити вентиль №8, відкрити вентиль №9, уключити компресор КН-4 і заряджати вогнегасник до необхідної маси заряду.
По закінченні зарядки закрити вентиль вогнегасника, що заряджається, вентиль № 4 і виключити компресор КН-4, Відкриттям вентиля № 7 стравити тиск із живильного трубопроводу і зняти вогнегасник з ваг.
Після зарядки вуглекислотних вогнегасників необхідно закрити вентиль транспортного балона з вуглекислотою, уключити компресор КП-4 і відкрити штуцер осушувача для видалення вуглекислоти із системи трубопроводів зарядного пристрою станції. Після видалення вуглекислоти виключити компресор, закрити вентилі № 7 і 9, блокувальний пристрій 11 і від’єднати транспортний балон від зарядної станції,
Зарядку хладонових (брометилових) вогнегасників робити в такій послідовності:
З'єднати вогнегасник, що заряджається, за допомогою ключа-перехідника з живильним трубопроводом зарядної станції;
Укласти вогнегасник на ваги, відкрити його вентиль і установити рухливий циферблат ваг на нуль;
Відкрити вентиль № 10 і регулювальними гвинтами редукційних клапанів установити тиск 1,0 МПа (10 кгс/см2) на клапані 150/12 і 0,4 МПа (4 кгс/см2) на клапані 150/4;
Відкрити вентилі № 6 і 1 і заповнити вогнегасник хладоном (брометилом) з недоліком його на 50 м, після чого закрити вентиль № 1;
Відкрити вентилі № 8 і 2 і, повільно відкриваючи (закриваючи) вентиль № 12, дроселірувати подачу вуглекислоти у вогнегасник до необхідної маси заряду з надлишком 50 р. Тиск вуглекислоти по манометрі не повинний перевищувати 1,0 МПа (10 кгс/см2);
Відкрити вентиль № 5 і довести тиск повітря у вогнегаснику до 1,0 МПа (10 кгс/см2). Контроль за тиском здійснюється по лівому манометрі;
Після заповнення вогнегасника необхідними компонентами закрити вентиль № 5, вентиль вогнегасника, що заряджається, і через вентиль № 7 стравити тиск із живильного трубопроводу, після чого зняти вогнегасник з ваг.
По закінченні зарядки вогнегасників закрити вентилі транспортних балонів з вуглекислотою і повітрям, відкрити штуцера осушувачів вуглекислоти і повітря, а також штуцер транспортної бочки з бромистим етилом для підбурення тиску з бочки і комунікацій станції. Після скидання тиску закрити зазначені штуцера і вентилі й від’єднати транспортні балони від зарядної станції.
Для зарядки балонів стисненим повітрям необхідно наступне:
З'єднати балон, що заряджається, з живильним трубопроводом станції і відкрити вентиль балона;
Уключити компресор ДО2-150, відкрити вентилі № 10, 3, блокувальний пристрій // і нагнітати повітря в балон, що заряджається, до необхідного тиску. Контроль за тиском здійснювати по правому манометрі. При досягненні необхідного тиску виключити компресор, закрити вентиль балона, що заряджається, вентиль № 3 і через вентиль № 7 стравити тиск із живильного трубопроводу.
По закінченні зарядки балонів стисненим повітрям необхідно відкрити штуцер осушувача повітря для видалення повітря із системи трубопроводів і закрити вентилі № 7, 10 і блокувальний пристрій //, а також вентилі транспортних балонів з повітрям.
Технічне обслуговування зарядної станції
При роботі зарядних станцій зношуються їхні окремі деталі, погіршується якість мастил, послабляються кріпильні з'єднання і т. п. Усе це викликає необхідність проведення технічних обслуговуванні.
Технічне обслуговування станцій по обсязі виконуваних робіт підрозділяється на наступні види:
Технічне обслуговування під час роботи;
Технічне обслуговування після роботи;
Технічне обслуговування через 50 ч роботи.
Під час роботи зарядних станцій необхідно:
Стежити за тиском у вогнегаснику, що заряджається, (балоні) за показниками манометра;
Стежити за тиском олії по манометрі і нормальній його циркуляції в системі змащення (станція ЗСМ);
З появою стукотів у компресорі зупинити електродвигун, з'ясувати причину стукотів і усунути її;
Перевіряти рівень змащення в маслобаку станції ЗСМ, у редукторі і масельничках компресора КН-4, у картері компресора ДО2-150 і при необхідності додати змащення;
Стежити за циркуляцією води в компресорі ДО2-150 і її температурою;
Робити видалення вологи й олії (через 4—5 ч роботи станції БЭС-1) відкриттям пробок осушувачів повітря і вуглекислоти.
Після закінчення роботи на зарядних станціях необхідно:
Закрити вентилі транспортних балонів з вуглекислотою й від’єднати їх від живильного трубопроводу станції;
Включити в роботу компресор АК-150МК (КН-4) на 2—3 хв для видалення вуглекислоти з циліндрів компресора і комунікацій станції, після чого закрити відповідні вентилі і клапани;
Відключити подачу води на охолодження компресора ДО2-150 і злити воду із системи;
Дозаправити компресор АК-150МК олією МТ-16п, редуктор компресора КН-4 олією марки АС-8, компресор ДО2-150 олією ДО-17, масельнички водяного насоса компресора ДО2-150 пластичним змащенням 1-13.
Для забезпечення нормальної роботи станції після передбачуваної перерви більш 10 днів необхідно зробити їхню консервацію.
Для консервації компресора АК-150МК (див. мал. 8.3) необхідно:
Вивернути з перехідника заглушку 6 (фільтр повітря);
Відкрити вентиль 12 водомасловідокремлювача № 2 (див. мал. 8.1) і, провертаючи вручну шків компресора, залити через отвір перехідника підігріте до температури 50—700С масло МТ-16п. Олія заливається до появи його з водомасловідокремлювача;
Закрити вентиль водомасловідокремлювача і поставити на місце заглушку 6 (див. рис, 8.3) (фільтр повітря).
Консервацію компресора ДО2-150 (див. мал. 8.5) робити в наступному порядку:
Від’єднати зовнішню нагнітальну трубку від компресора і трубки, що підводять повітря до манометрів 1-й і 2-й ступіней;
Залити змащення через усмоктувальний клапан 7 1-й ступіні до появи з нагнітального штуцера (при заливанні змащення компресор провертати чи вручну електродвигуном);
Злити воду із системи охолодження, продути її п залити 150 м олії ДО-17;
Залити в запобіжні клапани по 10—15 г олії. Крім сказаного при консервації компресорів необхідно;
Змазати технічним вазеліном деталі і поверхні, що піддаються корозії;
Змазати технічним вазеліном призми і приводи ваг зарядної станції ЗСМ;
Залити змазкою підшипники і масельнички обертових і тертьових механізмів.
Консервація дійсна протягом шести місяців, після закінчення яких станція повинна бути переконсервована описаним вище методом.
Через кожні 50 г роботи станції необхідно;
Промити фільтри маслосистем;
Перевірити герметичність запірних вентилів, з'єднань трубопроводів і арматури;
Перевірити натяг ременів привода компресора АК-150МК (воно повинне забезпечувати роботу компресора без пробуксування), при слабкому натягу підтягти ремені натяжними гвинтами кріплення електродвигуна;
Перевірити стан запобіжних клапанів 5 (див. мал. 8.6) і при необхідності відрегулювати їх;
Перемінити змащення в маслобаку станції ЗСМ, у редукторі і масельничках компресора КН-4 і в картері компресора ДО2-150;
Перевірити стан ізоляції струмонесучих частин і елемента підігріву олії (на станції ЗСМ). Опір ізоляції повинен бути не менш 0,5 Ом;
Перевірити герметичність усмоктувальних і нагнітальних клапанів по характері руху стрілець манометрів (у компресора КН-4);
Розібрати фільтр повітря, промити його в бензині, просушити і зібрати (компресор АК-150МЮ:
Зробити продувку фільтрів осушувачів зворотним потоком повітря, при необхідності зробити зміну заряду адсорбенту. Зміну адсорбенту робити в такій послідовності: від’єднати корпус адсорбера від комунікації і вийняти його з каркаса; відвернути штуцер і висипати адсорбент у чистий сухий посуд; просушити адсорбент продувкою гарячим чи повітрям обережним прогрівом; у кожен осушувач засипати по 3,6 кг просіяного адсорбенту невеликими порціями, простукуючи балон дерев'яним молотком для кращого ущільнення. Адсорбент повинний заповнити весь балон до рівня отвору (неповна чи погано ущільнене засипання не допускається). Після зміни адсорбенту необхідно заглушити адсорбер і установити його на місце. Усі роботи з адсорбентом вести в закритому приміщенні;
У випадку тривалої перерви в роботі станції (більш трьох місяців) і при збереженні в умовах вологого повітря перед початком роботи адсорбент перемінити на свіжий незалежно від того, скільки він до цього проробив;
Відпрацьований адсорбент піддати регенерації шляхом прожарювання в сушильній чи шафі в спеціально виготовленій коробці з вихідними трубками для видалення пари. Температура прожарювання повинна бути в межах 280 — 300°С и підтримуватися на цьому рівні протягом 3,5 — 4 ч. Після просушування адсорбент просіяти через сито з отворами 2 — 3 мм
І зберігати в герметично закритій тарі.
Крім того, через кожні 50 ч роботи в компресора
АК-150МК необхідно перевірити:
Хід усмоктувального клапана циліндра 1-й ступіні. Для цього зняти кришку голівки циліндра і перевірити штангенциркулем хід клапана по ходу гайки. Межі ходу клапана — від 0,9 до 1,2 мм. Для чи збільшення зменшення ходу клапана повернути гайку по чи ходу проти ходу годинної стрілки;
Хід випускного клапана циліндра 1-й ступіні. Для цього зняти голівку циліндра і замірити штангенциркулем утоплення клапана. Межі ходу клапана — від 1,2 до 1,6 мм. Якщо хід клапана ненормальний, необхідно вивернути гайку. Для чи збільшення зменшення ходу клапана чи поставити зняти
Прокладку під клапан;
Хід випускного клапана циліндра 2-й ступіні. Для цього відвернути штуцер і замірити штангенциркулем утоплення клапана. Межі ходу клапана — від 1,2 до 1,6 мм. Для чи збільше ння зменшення ходу клапана повернути упор проти ходу
Годинної чи стрілки по її ходу;
Хід впускного клапана циліндра 3-й ступіні. Для цього необхідно вивернути пробку клапана і замірити штангенциркулем утоплення хвостика клапана. Межі ходу клапана — від 0,9 до 1,2 мм. Для чи збільшення зменшення ходу клапана замінити прокладки під штуцер. Випускний клапан 2-й ступіні аналогічний впускному клапану;
Хід нагнітального клапана 3-й ступіні. Перевіряти і регулювати його так само, як випускний клапан 2-й ступіні.
Регулювати клапани випливає під керівництвом обличчя, відповідального за експлуатацію станції.
Характерні несправності в роботі станцій і способи їхнього усунення
У процесі експлуатації зарядних станцій можливі відмовлення в їхній чи роботі погіршення технічних характеристик. Для підтримки станцій у постійній готовності до роботи, своєчасного виявлення й усунення несправностей необхідно вміти по ознаках несправностей визначати причини, їх зухвалі. Характерні несправності в роботі станцій, їхньої причини і способи усунення викладені в табл. 8.2.
Техніка безпеки при експлуатації зарядних станцій
Наявність високого тиску в системі трубопроводів і балонах, токсичних речовин, електричного струму промислової частоти напругою 220 і 380 В, що рухаються механізмів і частин жадають від обслуговуючого персоналу дотримання техніки безпеки.
До роботи на зарядних станціях допускаються тільки спеціально призначені особи, що пройшли підготовку, що знають пристрій станцій і порядок роботи на них. Усі роботи з зарядки вогнегасників і повітряних балонів на будь-якій станції повинні виконувати два чоловіки.
Приміщення, де встановлене зарядна станція, повинне мати достатнє освітлення, попереджувальні написи і плакати по техніці безпеки. У зарядному приміщенні на видному і доступному місці повинна бути вивішена інструкція з техніки безпеки, знаходитися два фільтруючих протигази, постійно готових до роботи.
Приміщення зарядної станції повинне бути обладнано примусовою приточно-витяжною вентиляцією з кратністю повітрообміну не менш шести. Забірний отвір повітряпроводу витяжної вентиляції повинне знаходитися на висоті 0,3 м від рівня підлоги. У випадку припинення дії витяжної вентиляції подальша робота на станції повинна бути припинена.
Вікна і двері приміщення, де встановлена зарядна станція, повинні відкриватися назовні. Під час зарядки двері не повинні бути замкненими на замки чи запори.
Двері зарядної камери станції БЭС-1 під час зарядки вогнегасників (балонів) тримати закритими.
При раптовому вимиканні напруги варто негайно відключити станцію від електромережі.
При аварійному прориві вуглекислоти чи інших компонентів у приміщення обслуговуючому персоналу необхідно негайно надягти протигази, виключити подачу електроенергії, закрити усі вентилі і залишити приміщення.
При обриві живильного чи трубопроводу спрацьовуванні запобіжного клапана (мембрани) чи станції запобіжної мембрани наповнюваного вогнегасника негайно припинити подачу компонентів.
При виявленні ознак отруєння (запаморочення, нудота, головні болі) варто припинити роботу на станції і звернутися до лікаря.
У процесі експлуатації станції забороняється:
Включати станцію в роботу без заземлення;
Залишати працюючу станцію без догляду;
Підтягувати нарізні сполучення трубопроводів під тиском;
Перевищувати в системах трубопроводів і в наповнюваних балонах гранично припустимі тиски;
Доторкатися руками до механізмів, що рухаються, і деталям;
Заряджати вогнегасники, у яких минув термін огляду балонів інспекцією котлонагляду, заряджати балони, що не мають установлених клейм чи ушкодження корпусів, що мають, (корозію, помітні зміни форми, ушкодження різьбової частини запірного пристрою й ін.);
Зберігати рідкі вогнегасячі компоненти (бромистий етил, фреон) у відкритих судинах, розміщати вогнегасники чи повітряні балони поблизу приладів опалення.
|
