17 | 12 | 2017

Дисертація ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА М’ЯСА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ТА ФОРМУВАННЯ ЙОГО РИНКУ 2004

Дисертація ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА М’ЯСА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ТА ФОРМУВАННЯ ЙОГО РИНКУ 2004

З М І С Т

ВСТУП

Розділ 1 НАУКОВІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА М’ЯСА ТА ФОРМУВАННЯ ЙОГО РИНКУ.


1.1. Суть економічної ефективності виробництва та її особливості у м’ясному підкомплексі.

1.2. Ринок м’яса та роль економічного механізму в його формуванні..

1.3. Методика дослідження економічної ефективності виробництва м’яса та формування його ринку....

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І....

Розділ 2 СТАН ВИРОБНИЦТВА М’ЯСА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЙОГО РИНКУ

2.1. Стан та тенденції розвитку виробництва м’яса.

2.2. Функціонування ринку м’яса .

2.3. Економічна ефективність виробництва м’яса у сільськогосподарських підприємствах....


ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ.................


Розділ 3 РОЗВИТОК ВИРОБНИЦТВА М’ЯСА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ І УДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ АГЕНТАМИ РИНКУ М’ЯСА..
3.1. Основні напрями підвищення економічної ефективності виробництва м’яса..
3.2. Зміцнення кормової бази в господарствах...

3.3. Удосконалення економічних відносин між агентами ринку м’яса...


ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ.....


Висновки.......


Список використаних джерел....


Додатки .....

ВСТУП

Продовольча проблема є першочерговою складовою загально-економічної безпеки. Вона забезпечується тоді, коли частка власного виробництва продуктів харчування в щорічному обсязі їх споживання становить не менше 80 відсотків. Допустимі частки імпорту продовольчих товарів мають бути диференційовані в залежності від можливості їх виробництва українськими товаровиробниками.

Особлива роль при цьому відводиться тваринницьким галузям, що виробляють найбільш цінний продукт харчування – м’ясо.

У тваринництві з 1991 р. відбувалося різке скорочення поголів’я худоби і птиці, зменшувалися його продуктивність та обсяги виробництва м’яса. На кінець 2000 р. поголів’я великої рогатої худоби в усіх категоріях господарств зменшилося проти 1990 р. в 2,6 рази, а в сільськогосподарських підприємствах в 4,3 рази, поголів’я свиней відповідно в 1,7 і 3,4; овець та кіз в 4,5 і 17,6 рази.

Через зменшення поголів’я та зниження його продуктивності швидкими темпами зменшилося виробництво і реалізація м’яса. Так, в усіх категоріях господарств виробництво м’яса (в живій масі) зменшилося від 6,4 млн. т у 1990 р. до 2,6 млн. т у 2000 р., або в 2,46 рази, реалізовано на забій відповідно 6428,2 і 2607,5 тис. т худоби і птиці у живій вазі.

Такий стан, щодо заготівлі худоби і птиці, істотно вплинув на обсяги їх переробки. В 1990 р. в Україні було перероблено 4088,8 тис. т худоби і птиці, а в 2001 р. лише 361,6 тис. тонн.

В останні роки намітилися тенденції до подолання кризового стану виробництва м’яса. Станом на 01.01.2002 року поголів’я свиней збільшилося, проти попереднього року, на 8,7 %, овець і кіз – на 4,7 і птиці – на 10,2 відсотка. В той же час спостерігається спад виробництва м’яса великої рогатої худоби.

Нинішня ситуація виробництва м’яса вимагає пошуку наукових шляхів для виходу з кризи в розробці нових технологій та удосконалення системи ціноутворення, податкової політики, кредитування, інвестування, викорис-тання інфраструктури, запобігання відтоку кваліфікованих кадрів, забезпе-чення підтримки товаровиробника й соціального захисту населення.

Актуальність теми. Трансформація аграрного виробництва України спрямована на підвищення рівня продовольчого забезпечення населення, який значною мірою залежить від розвитку тваринництва. Особлива роль при цьому відводиться галузям, що виробляють найбільш цінний продукт харчу-вання – м’ясо. У той же час виробництво м’яса у період переходу на ринкові засади зіткнулося з великими труднощами, що спричинили значні темпи зменшення поголів’я, зниження його продуктивності, особливо у скотарстві.

Сучасні темпи виробництва м’яса, не відповідають зростаючому попиту. Зменшились поставки м’ясопродуктів на зовнішні ринки, особливо до країн СНД. Адаптація до ринкових умов переробних підприємств відбу-вається без урахування інтересів виробників сировини. Не досягнуто і голов-ної мети аграрної реформи ‑ підвищення економічної ефективності вироб-ництва м’яса як основи продовольчої безпеки країни. Практично розпалися сировинні зони м’ясокомбінатів та відбулося їх відокремлення від ресурсів.

Сучасне аграрне виробництво обмежує можливості функціонування вузькоспеціалізованого крупнотоварного виробництва м’яса. Затяжний період становлення нових формувань веде до надмірного навантаження на приватний сектор, який малопридатний для впровадження досягнень сучасних технологій. В результаті обсяг виробництва м’яса досяг критичної межі. Цим поставлено під загрозу можливість забезпечення м’ясом населення за рахунок власного виробництва, яке залишається збитковим. Внаслідок низької купівельної спроможності населення, збільшення потоку імпортних продуктів харчування, навіть при падінні виробництва, виникли проблеми з реалізацією вітчизняної продукції.

Причина цих явищ пояснюється відсутністю чіткої концепції аграрного розвитку і формування ринку та науково-обґрунтованого механізму його функціонування, недосконалістю ринкової інфраструктури. Український ринок не відіграє стимулюючої ролі у розвитку виробництва, виконуючи вузькі функції переміщення товарних ресурсів від виробника до споживача за умови порушення еквівалентності обміну та дії чинників недосконалого господарювання. В такій ситуації проблема дослідження економічної ефективності виробництва м’яса і формування його ринку набуває вагомого значення і актуальності.

Дослідженням теоретичних і практичних аспектів виробництва м’яса та формування його ринку займаються багато науковців, зокрема вітчизняні вчені-економісти: В. Я.Амбросов, В. Г.Андрійчук, П. С.Березівський, В. І.Бой-ко, М. Я.Дем’яненко, В. Н.Зимовець, М. В.Зубець, Л. І.Касьянов, М. Г.Лобас, В. Я.Месель-Веселяк, С. І.Михайлов, О. М.Оніщенко, М. К.Пархомець, М. М.Рудий, П. Т.Саблук, А. В.Стельмащук, О. В.Шкільов та ін.

Разом з тим, не можна вважати, що дана проблема досліджена достатньо глибоко, оскільки в більшості наукових праць об’єктом дослідження виступає економічна ефективність виробництва і формування ринку сільськогосподарської продукції у загальному контексті.

Реформи в агропромисловій сфері та реструктуризації галузей тваринництва і кормовиробництва обумовили необхідність дослідити ряд важливих питань сучасного стану й економічної ефективності виробництва м’яса та формування його ринку.

Науково-теоретичне значення та практична цінність, поряд з недостатньою глибиною вивчення проблеми, зумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Національного аграрного університету на 2000‑2004 рр. за темою “Обґрунтування основних напрямів підвищення ефективності інтенсифікацій та інновацій у сільському господарстві” (номер державної реєстрації 0100U002829).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є узагальнення теоретичних засад економічної ефективності виробництва м’яса та форму-вання його ринку і обґрунтування перспективних напрямів розвитку вироб-ництва м’яса в сільськогосподарських підприємствах на основі інтенси-фікації. У відповідності з визначеною метою поставлені наступні завдання:

‑ опрацювати наукові основи і систему показників економічної ефективності виробництва м’яса та формування його ринку;

‑ дослідити тенденції і здійснити оцінку сучасного стану розвитку виробництва м’яса в підприємствах різних форм власності;

‑ обґрунтувати напрями підвищення економічної ефективності виробництва м’яса у підприємствах Київської області та формування його ринку;

‑ розрахувати оптимальний добовий раціон для тварин на відгодівлі для досліджуваної сукупності сільськогосподарських підприємств;

‑ удосконалити систему економічних взаємовідносин між агентами ринку м’яса.

Об’єктом дослідження є процес виробництва та формування ринку м’яса. Поглиблені дослідження здійснені на матеріалах сільськогоспо-дарських підприємств Київської області.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні питання ефективності виробництва і формування ринку м’яса, система економічних відносин у галузі в умовах переходу до ринкових відносин.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є фундаментальні положення економічної теорії з питань економічної ефективності виробництва, ринкових відносин; принципи та методи досліджень соціально-економічних проблем, що застосовуються в ринковій економіці, а також діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів.

Дослідження ґрунтувалося на урядових нормативно-правових і господарських документах, розробках науково-дослідних установ і окремих вчених економістів-аграріїв щодо економічної ефективності виробництва, становлення та функціонування ринку м’яса, реформування АПК, розвитку тваринництва, кормовиробництва, годівлі тварин, маркетингу, державного регулювання виробництва тощо. В процесі дослідження використовувалися такі методи: діалектичний та абстрактно-логічний – при вивченні теоретичних і методологічних узагальнень, визначенні проблем розвитку і ефективного виробництва м’яса в усіх категоріях господарств; монографічний – при дослідженні економічної ефективності господарської діяльності підприємств різних форм власності; розрахунково-конструктивний – при обґрунтуванні дії механізму регулювання економічних відносин між суб’єктами господарювання; економіко-математичний – при розробці моделі ефективності виробництва м’яса та формування його ринку; експеримен-тальний – при перевірці правильності теоретичних побудов; статистико-економічний – при відображенні обсягів виробництва м’ясної продукції та розрахунках основних показників економічної ефективності; порівняльний – для виявлення пріоритетності господарювання організаційних формувань різних форм власності в ринкових умовах.

Джерелами інформації були матеріали Міністерства аграрної політики України, Державного комітету статистики України, дані річних звітів сільськогосподарських підприємств на всіх рівнях управління, вибіркових монографічних обстежень, розробки науково-дослідних установ, довідково-нормативні матеріали та наукові праці вчених-економістів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системно-структурному опрацюванні теоретичних, методичних і практичних положень економічної теорії та обґрунтуванні перспективних напрямів подальшого розвитку виробництва м’яса та формування його ринку. Результати, які відображають наукову новизну дослідження і виносяться на захист, полягають у наступному:

Вперше:

– обґрунтовано теоретичні основи створення механізму формування витрат виробництва м’яса, пов’язаного із модифікацією закону вартості у закон цін, державними підтримками, інвестуванням, інфляцією, банківською відсотковою ставкою, обмінним курсом національної грошової одиниці, рівнем зайнятості, формами власності, формуванням ресурсів, нормативними витратами в реформованих аграрних структурах (С. 12-15; 121-124);

– виконано постановку економіко-математичної задачі і розраховано збалансовані добові раціони для тварин на відгодівлі в підприємствах Київської області, що дає можливість забезпечувати тварин повноцінними поживними речовинами при мінімальній собівартості 1 ц кормів (С. 139; 140; 156-158);

Набули подальшого розвитку:

– організаційно-економічні засади формування ринкових відносин з позиції узагальнення напрямів розвитку економічної думки, яка враховує трансформацію форм власності, економічну доцільність концентрації виробництва та орієнтацію споживача на окремі види м’яса з урахуванням попиту на їх взаємозаміну (С. 32-40; 103-110);

– методичні підходи щодо вивчення ефективності виробництва м’яса в сільськогосподарських підприємствах і визначення раціональних параметрів формування його ринку, які більш повно враховують критерії і показники, що характеризують економічний розвиток. Визначено систему показників економічної ефективності виробництва м’яса щодо їх співставлення з нормативними показниками, застосування якої дозволить встановити новітні тенденції розвитку м’ясних галузей і ринку м’яса (С. 48-61; 121-124);

– напрями підвищення економічної ефективності виробництва м’яса та удосконалення механізму регулювання економічних відносин між господарюючими суб’єктами ринку м’яса в умовах розвитку інтеграційних процесів на нових засадах власності (С. 170-191);

– пропозиції щодо підвищення ефективності виробництва м’яса в під-приємствах Київської області шляхом впровадження досвіду закритого акціонерного товариства “Комплекс Агромарс”. Забезпечення міцної стабільної кормової бази, становлення раціональних внутрішньогалузевих зв’язків, маркетингове дослідження ринку продукції та організації її виробництва і збуту, раціональне використання ресурсів, економічне обґрунтування ефективного періоду використання поголів’я дасть можливість у нинішніх складних умовах виробляти високорентабельне м’ясо (С. 111-121);

Удосконалено:

– загальноприйняте поняття категорії економічної ефективності, розгляд її не лише у загальному контексті сільськогосподарського виробництва, але й з урахуванням особливостей виробництва м’яса, що передбачає істотне збільшення виробництва необхідної суспільству високоякісної екологічно чистої продукції в розрахунку на умовну голову і кормову одиницю з найменшими витратами на одиницю продукції на основі підвищення продуктивності праці та повного використання засобів виробництва (С. 19-20);

– механізм функціонування ринку м’яса з урахуванням залежності його розвитку від кон’юнктури, діючих форм торгівлі м’ясом та економічних відносин між агентами ринку; співставлено економічну ефективність виробництва м’яса у господарствах різних форм власності та виявлено чинники, які її зумовили; здійснена оцінка формування виробничих витрат, пов’язаних з використанням ресурсів і нормативних витрат у м’ясних галузях (С. 64-75; 78-100; 121-124).

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості впровадження отриманих результатів досліджень у виробництво, що сприятиме підвищенню економічної ефективності виробництва м’яса, а також дасть можливість реалізувати заходи з поліпшення роботи щодо його збуту на внутрішньому та зовнішньому ринках. Результати досліджень з питань оптимізації раціонів для тварин на відгодівлі рекомендовані до впровадження в господарствах Київської області, зокрема ВАТ “Терезине” Київської області, Білоцерківського району, засвідчуються відповідними документами. Система показників та їх комплексна оцінка сприятимуть своєчасному виявленню та усуненню вузьких місць та кризових явищ у галузі, що забезпечить ефективне функціонування м’ясного підкомплексу.

Результати досліджень використовуються Головним управлінням сільського господарства і продовольства Київської області, Управлінням сільського господарства і продовольства Васильківської районної державної адміністрації Київської області та в навчальному процесі Національного аграрного університету при викладанні курсу “Економіка підприємства”, “Економіка сільського господарства” та “Економіка продуктового підкомплексу”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного дослідження. Одержані наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження за темою дисертації доповідалися та обговорювалися на: першій Всеукраїнській конференції молодих вчених-аграріїв “Роль молодих вчених в реформуванні аграрного сектору економіки України” (секція з проблем соціального та економічного розвитку села) (м. Київ, НАУ, 2001 р.), Науково-практичній конференції з нагоди 50-річчя кафедри аграрної економіки Національного аграрного університету “Проблеми ефективності виробництва аграрних підприємств в умовах трансформації економіки” (м. Київ, НАУ, 2004р.), щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів у Національному аграрному університеті (м. Київ, НАУ, 1999-2004 рр.).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 3 наукові праці у фахових виданнях, загальним обсягом 1,1 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 186 найменувань. Основна частина роботи викладена на 199 сторінках комп’ютерного тексту, містить 25 таблиць, 5 рисунків та 7 додатків.

РОЗДІЛ І

НАУКОВІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА МЯСА ТА ФОРМУВАННЯ ЙОГО РИНКУ

1.1. Суть економічної ефективності виробництва та її особливості у м’ясному підкомплексі

Економічна ефективність є складною історичною категорією, в якій відображається дія системи об’єктивних економічних законів і виявляється одна із важливих сторін виробництва – результативність як форма вираження мети виробництва. Вона характерна для всіх суспільно-економічних формацій, тобто носить загальний характер і пов’язана з розвитком продуктивних сил та характером виробничих відносин даного способу виробництва [94; 162; 179].

Базуючись на уявленнях про ефективність як результативність, на сформульованій системі критеріїв і, ґрунтуючись на стратегічному підході, ефективність визначена як ступінь відповідності результативності тактичних дій стратегічній меті діяльності підприємства, а ефективність діяльності – як процес досягнення стратегічного прибутку на кожному етапі розвитку підприємства при забезпеченні достатньої фінансової стійкості і платоспроможності, оптимального співвідношення рентабельності і ризику. Отже, підвищення ефективності в сучасних умовах господарювання – це забезпечення найбільш результативного і вигідного для підприємства шляху розвитку. Таке тлумачення ефективності зумовило формування якісно нових концептуальних підходів до її оцінки.

В зарубіжній економічній літературі [66; 134; 139] стверджується, що основними факторами виробництва є: земля, праця, капітал. Згідно з теорією “про продуктивність капіталу” кожен з факторів має фізичну продуктивність праці, створює свою частку доходу. В умовах ринкового середовища окремими факторами виробництва виступають ризик, час та інформація.

Дослідження економічної ефективності виробництва м’яса з подальшою його інтенсифікацією пов’язане з урахуванням сукупності показників і факторів рівня останньої. Тому ця галузь має розглядатись як складна система, що динамічно змінюється, а раціональне використання ресурсів – як зниження їх питомих витрат на одиницю продукції шляхом вдосконалення виробництва.

Інтенсифікацію виробництва м’яса в період переходу до ринкових відносин необхідно характеризувати збільшенням обсягів капітальних вкладень і підвищенням економічної ефективності їх використання.

Основні напрями і чинники інтенсифікації в умовах ринкової економіки в переважній більшості співпадають з підвищенням ефективності виробництва м’яса. Це відмова від жорстокого планування, розподілу, лімітування, свобода конкуренції і підприємництва, удосконалення фінансово-кредитного механізму, посилення дієвості економічних стимулів і важелів та інше. Тому сутність полягає не у відокремленні, а тим більше не в протиставленні проблем інтенсифікації виробництва м’яса і ринку, а в їх розвитку і забезпеченні взаємозв’язку.

Фінансово-економічні взаємовідносини при інтенсивному розвитку галузей по виробництву м’яса базується на широкому використанні таких економічних категорій, як собівартість, ціна, прибуток, рентабельність тощо.

Концепція інтегрованого виробництва м’яса в умовах реформування аграрної економіки враховує переваги великих спеціалізованих підприємств, а також передбачає зосередження у дрібних селянських (фермерських) господарствах виробництво м’яса для особистих потреб і реалізації м’яса та продуктів його переробки на ринку. Тим самим досягається раціональне поєднання великих, середніх і дрібних підприємств і збільшення на цій основі виробництва м’яса та підвищення його економічної ефективності шляхом раціонального формування виробничих витрат [9; 49].

Поряд із паюванням розпочався процес створення нових агроформувань і в цій ситуації формування для них виробничих витрат набуває першочергового значення. Суть формування виробничих витрат як системного комплексного елементу ринкового механізму полягає в прагненні виробників звести свої виробничі витрати до мінімуму з метою максимального прибутку. Однак при модифікації закону вартості у закон цін виробництва принцип еквівалентності виробничих витрат і відповідно обміну втілюється у закони середньої норми прибутку, що й виступає основним фактором регулювання ефективності виробничих витрат. В цьому проявляється зв’язок і протиріччя процесу формування виробничих витрат між трудовою теорією вартості та теорією ринкової економіки.

Джерелом формування виробничих витрат є виробничі ресурси і підприємницька діяльність. Стрижнем сукупності факторів ‑ виступають ціни на продукцію і на виробничі ресурси, що формуються на відповідних ринках під впливом попиту та пропозиції. Найбільш складним аспектом при цьому є визначення витрат, пов’язаних з функціонуванням землі, це торкається таких проблем, як власність на землю та доцільність врахування земельної ренти у собівартості сільськогосподарської продукції.

Важливим моментом при формуванні виробничих витрат є співвідношення між цінами на ресурси та продукт, а також між продуктом і витратами. Для мінімізації виробничих витрат необхідно забезпечити такий обсяг виробництва продукції, при якому б вартість продукту від використання певних видів ресурсів дорівнювала цінам на ці ресурси. Однак процес одержання прибутку, не може бути однією з основних цілей виробництва. Тому необхідне поєднання цих двох сторін виробничого процесу. Якщо на рівні економіки в цілому стоїть завдання мінімізації собівартості одиниці продукції, що забезпечується механізмом конкуренції, то на рівні галузі мова йде про оптимізацію виробничих витрат, при яких забезпечується максимальний абсолютний, а не питомий прибуток.

Розміри споживання, заощадження, державне інвестування і пропорції співвідношення між ними впливають на розміри та структуру виробничих витрат. Державні витрати у вигляді субсидій, підтримки цін на продукцію, різних дотаційних виплат безпосередньо впливають на формування та рівень виробничих витрат [158; 159].

Збільшуючи або зменшуючи агрегований попит, міжнародна сільськогосподарська торгівля впливає на загальний ціновий рівень інфляції, банківську процентну ставку, обмінний курс національної грошової одиниці, рівень зайнятості у народному господарстві, а вже через ці показники – й на розмір виробничих витрат. На виробничі витрати галузі прямий вплив справляють два основні фактори – рівень реальної процентної ставки і рівень цін на промислову продукцію.

Роль аграрної політики як фактора виробничих витрат галузі та напрямків державного регулювання їх рівня й підвищення ефективності виробництва базується на тому, що вона безпосередньо впливає на формування виробничих витрат і проявляється через певні об’єктивні закономірності розвитку галузі.

З боку уряду допомога може здійснюватися двома основними шляхами – через ринки продукції галузі й через ринки ресурсів для галузі. Тобто існує дві основні альтернативи – або підтримувати ціни на м’ясо, або субсидувати виробництво ресурсів для нього. Аналіз даної проблеми дозволяє зробити висновок, що з позиції економіки в цілому субсидування виробництва ресурсів є доцільнішім, ніж підтримка цін на продукцію. Таке субсидування дає змогу знижувати виробничі витрати і не підвищувати ціни на продукцію галузі в умовах збільшення її виробництва [97].

Існують різні принципи формування виробничих витрат залежно від форми власності. Так, критерієм економічної ефективності за умов колективної і приватної власності, виступають показники суми отриманого прибутку й рівнів рентабельності. У селянському господарстві такими критеріями є загальна сума виручки за реалізовану продукцію і валовий дохід. Пояснюється це тим, що члени селянських господарств мають більші можливості у регулюванні виробничих витрат і розподілі одержаної грошової виручки. Крім того у селянських господарствах валовий доход не розподіляється на оплату праці й прибуток, а фонди споживання та нагромадження і співвідношення між ними досить гнучке, змінюється за роками залежно від потреб виробництва й сім’ї фермера. Саме цим пояснюється те, що селянським господарствам вигідно виробляти трудомістку продукцію, рівень прибутковості якої нижчий від малотрудомісткої продукції, але валовий доход як сумарний від малотрудомісткої продукції, так і в розрахунку на одну голову вищий [103; 116; 171; 172].

Виходячи з аналізу впливу форм власності на формування виробничих витрат, можна зробити висновок, що основною статтею витрат, яка найбільшою мірою піддається цьому впливу, є оплата праці. В умовах реалізації колективної власності на засоби виробництва виникає необхідність забезпечити поєднання колективних та індивідуальних інтересів. Це передбачає отримання максимального прибутку в господарстві, формування відповідного нагромадження для розширення виробництва, організацію матеріального стимулювання працівників з урахуванням кількості й якості їх праці, а також кінцевих його результатів, забезпечення гарантованої оплати праці.

Укрупнення фермерських господарств є ілюстрацією практичної реалізації теорії диференційованих оптимумів. Спостерігається чіткий зв’язок цієї теорії з формуванням виробничих витрат, зі збільшенням масштабу виробництва змінюється й рівень виробничих витрат, собівартість одиниці може не змінюватися.

Виходячи з того, що оплата праці фермера, членів його сім’ї й постійних найнятих працівників є фіксованими виробничими витратами, підвищення продуктивності їх праці не збільшує виробничі витрати. При залучені найманих працівників на тимчасову чи сезонну роботу витрати на оплату їх праці є змінними.

У системі виробничих витрат оплата праці фермера й членів його сім’ї посідає особливе місце. Визначальним при цьому є форма власності на засоби виробництва. Враховуючи те, що фермер одночасно є власником, менеджером і виконавцем робіт пов’язане і відповідні види виробничих витрат. З власністю пов’язана і неоплачена праця фермера та членів його сім’ї, а з менеджментом – оплата управлінської діяльності. Тому врахування неоплаченої праці фермера у виробничих витратах, як складової ціни на продукцію є обов’язковою умовою системи ціноутворення. Це передбачає внесення корективів у діючу методику розрахунку цін на продукцію галузі [48].

Оскільки економічна ефективність формується під впливом чинників, які визначають динаміку економічних витрат і економічних результатів, а з кількісного боку вона є певним співвідношенням вказаних параметрів, то доцільно уточнити теоретичну сутність економічних результатів. Валовий дохід є та частина вартості і виміряна частина валового продукту, котра залишається після урахування частини вартості і виміряної частини всього виробничого продукту, який заміщує вкладений у виробництво і спожитий в ньому постійний капітал.

Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримує народне господарство від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення продуктивності праці. У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці і чистий дохід.

В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень іноді ототожнюються. На нашу думку, поняття “грошові нагромадження” є надуманою фінансовою категорією, тому що чистий дохід є грошовим виразом додаткового продукту, створеного працею людей на підприємствах.

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв’язку ніяк не можна погодитись з думками авторів підручника “Фінанси, грошовий обіг, кредит” стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття “прибуток” і “чистий дохід” є однозначними.

Формування ринку м’яса зумовлює вивчення валового доходу торгівлі. Однак, незважаючи на велику кількість праць присвячених валовому доходу торгівлі, теоретичні розробки його сутності не знайшли поки що достатнього висвітлення. Існуючі визначення валового доходу потребують уточнень з метою інтеграції в світовий економіко-понятійний апарат. Йдеться про розгляд показників валового доходу в загальноекономічному і суто галузевому значенні. В загальноекономічному розумінні валовий дохід являє собою результативний показник фінансово-господарської діяльності, придатний для будь-якої сфери підприємства. Він охоплює доходи від усіх видів діяльності. Валовий дохід торгівлі розглядається як специфічний показник, що характеризується виручкою від реалізації торговельних послуг і доходами від інших операцій. Він менший обсягу валового доходу в загальноекономічному вимірі на суму купівельної вартості реалізованого товару [153].

Вивчення сутності та ролі валового доходу дозволяє відзначити, що до нього існує макро - і мікроекономічний інтерес. Макрорівень цього інтересу пов’язаний з бажанням держави одержати від суб’єктів підприємництва якнайбільшу частку їх доходів у вигляді податків, зборів і обов’язкових платежів, а макрорівень – із зацікавленістю самих суб’єктів підприємства, їх трудових колективів та інтересів в одержанні максимального доходу. Валовий дохід розглядається і як результат фінансово-господарської діяльності, який виступає засобом досягнення мети підприємства та джерелом виконання зовнішніх і внутрішніх зобов’язань підприємства. Дохід торговельних підприємств від основної діяльності також розглядається в загальноекономічному значенні як товарообіг і в галузевому – як торговельний дохід.

Узагальнення досліджень показало: лібералізація цін змінила систему формування торгового доходу. Централізоване визначення торговельних знижок трансформувалося в ринкове формування торговельних надбавок на переважну більшість товарів, а державне регулювання торговельних надбавок збереглося на обмежений перелік товарів великої соціальної ваги на товари монопольних утворень. Комплекс торговельних послуг і їх якість проявляється в грошовому виразі через торговельну надбавку, рівень якої визначається маркетингом. В той же час торговельна надбавка використовується як інструмент ресурсів торговельних підприємств. Крім того, торговельна надбавка є об’єктом менеджменту, його інструментом і показником логістики. Як інструмент менеджменту торговельна надбавка виконує функції обліку, стимулювання, розподілу та балансування, а в комерційній логістиці вона є інструментом управління товарними потоками і виступає складовою фінансового потоку.

Таким чином, проблеми адаптації валового доходу торгівлі до ринкових умов пов’язані з маркетингом, менеджментом і логістикою, а ринковий механізм формування та розподілу валового доходу прогресує і знаходить втілення в економічному законодавстві України. Як загальний підсумок слід відмітити діючий механізм формування і розподілу валового доходу підприємницьких структур, який є наслідком ринкового трансформування економіки країни і нової системи оподаткування доходів і прибутків підприємств.

Більшість питань визначення ефективності виробництва в підприємствах недостатньо вивчені і викликають дискусії економістів. Це пояснюється її складністю в теоретичному і методологічному відношенні, відсутністю чіткого розмежування таких понять як суть, критерій, показник.

В економічній літературі зустрічаються випадки ототожнення понять критерій та показник економічної ефективності, хоча між ними існує принципова різниця, яка виражається в тому, що критерій з найбільшою повнотою відображає суттєві категорії ефективності, а кожний окремо взятий показник характеризує лише одну із її сторін, а в сукупності вони дають всебічне кількісне її вимірювання [48; 61; 63; 144].

Суть ефективності відображає якісну сторону, а показники характеризують її в кількісному визначенні, і хоча обидві сторони знаходяться в постійному поєднанні, це не означає їх рівнозначності. Пов’язуючою ланкою між ними служить критерій, визначення якого має загально методологічне значення. Одні економісти вважають, що для характеристики ефективності існує єдиний критерій ефективності суспільного виробництва. Суспільство в найбільшій мірі зацікавлено у збільшенні продукції і знижені витрат на її виробництво. Цим визначається суть критерію ефективності виробництва. Однак не лише суспільство в цілому, але й кожне підприємство зацікавлено у підвищенні ефективності виробництва, що витікає з принципів господарського розрахунку. Внаслідок чого критерій ефективності відображає інтереси суспільства в цілому і окремо кожного підприємства.

Для об’єктивної характеристики стану вивченості змісту категорії економічної ефективності, необхідно визначитись із параметрами, які його характеризують. На наш погляд, до них слід віднести, перш за все: відповідність економічних законів і категорій, що використовується при дослідженні економічної ефективності реально існуючим виробничим та соціальним зв’язкам та досконалості показників, які використовуються при обчислені економічної ефективності. Очевидно, що недоліки та протиріччя, які існують при розумінні економічної ефективності виробництва м’яса в загальному, відображаються на її оцінці економічної ефективності виробництва м’яса.

В галузях, що виробляють м’ясо головними знаряддями виробництва виступають тварини і земля. Тому при визначені суті ефективності виробництва вони повинні прийматися до уваги. Таким чином, під ефективністю виробництва м’яса, слід розуміти істотне збільшення виробництва високоякісної валової продукції необхідної суспільству на умовну голову худоби і одиницю кормової площі з найменшими матеріально-грошовими затратами на одиницю продукції на основі підвищення продуктивності праці, повного використання всіх засобів виробництва (включаючи худобу і землю). “Efficete” – латинське слово, що означає приносити користь; похідне від нього “effectus” – результат [30; 58; 85; 93; 121].

Протиріччя між науковими підходами різних дослідників розпочинаються уже на стадії визначення самого змісту поняття “економічна ефективність”. У загальному розумінні ефективності їх погляди співпадають в точці зору, що слово “ефективність” походить від латинського “ефект”, що означає виконання, дію, результативність в тій чи іншій галузі практичної діяльності.

В економічній науці немає чіткого розділення двох споріднених понять “ефективність” і “економічна ефективність”, хоча очевидно, що перше носить більш загальний характер, ніж друге. Говорячи про ці поняття, різні автори сходяться на тому, що економічна ефективність виробництва відображається через відношення отриманого результату до понесених витрат. Розбіжності у трактуванні цих категорій розпочинаються при визначенні понять “результат” та “витрати”, співвідношення яких, як чисельника і знаменника відображає рівень економічної ефективності.

Результат, як зазначають В. Г. Андрійчук та Н. В. Вихор, може бути представлений у вигляді обсягів виготовленої продукції в натуральному, або грошовому виразі. Інше трактування результату – узагальнюючим показником господарської і фінансової діяльності підприємств є прибуток. Він характеризує результати роботи. Обидва розуміння чисельника “формули ефективності” подаються у різних авторів при визначенні одного і того ж поняття “економічна ефективність”, що не можна вважати виправданим. Абстрагувавшись від протиріч у трактуванні знаменника (ресурсів, витрат), доцільно приймати співвідношення цього обсягу продукції і ресурсів (витрат) за технологічну ефективність, оскільки це більш загальне поняття, а співвідношення тієї частини продукції, яка характеризує ефект (валовий доход, прибуток) до ресурсів (витрат) – за економічну ефективність. Це дозволяє уникнути протиріч у визначенні змісту зазначених понять і помилок, які є їх наслідком. Якщо виходити з пропонованого підходу, то можна вважати, що технічна ефективність може мати своїм критерієм всю створену продукцію, віднесену до всіх функціонуючих фондів, або до витрат виробництва, а “економічна ефективність” може виявитись нормою прибутку, рівнем рентабельності тощо.

При визначенні змісту знаменника “формули ефективності” необхідно врахувати, що ресурси характеризують обсяг забезпечених у процесі виробництва засобів, а витрати – реально спожиту їх частину, яка перенесла свою вартість на продукцію. Під перенесенням вартості розуміємо те, що відбулось протягом одного календарного року.

Оскільки поточні витрати є складовою частиною виробничих ресурсів – витратні показники лише частково відображають ефективність виробництва (за один рік), ресурсів. Тобто одні є органічною складовою інших, а тому їх протиставлення безпідставне. Використовувати ресурсні чи витратні показники при визначенні економічної ефективності – це залежить від мети того чи іншого дослідження. На нашу думку, такий підхід на даному етапі може вважатись за найбільш прийнятий [146].

Ряд економістів поняття ефективності зводять до рентабельності або прибутковості, але ефективність, як економічна категорія це більш широке поняття. Ефективність виробництва відображає увесь процес суспільного виробництва та його результати, а не одну з його сторін.

Ефективність виробництва, як економічна категорія, відображає дії вільних виробників, які використовують засоби виробництва з метою одержання високих результативних показників своєї діяльності. В ній відображається взаємозв’язок виробничих відносин з продуктивними силами та методами управління процесом виробництва. Цей зв’язок є причинно-наслідковим і функціональним.

Визначення ефективності суспільного виробництва пов’язане з поняттям виробничого ефекту. Ефект (результат) виробництва на рівні підприємства, галузі визначається в обсязі валової продукції, валового доходу (чистої продукції), чистого доходу і прибутку. Співвідношення розміру ефекту з затратами ресурсів (суспільної праці) відобразиться в рівні ефективності виробництва.

Для більш повного визначення критерію і системи показників вчені – економісти виділяють соціальну і виробничо-економічну ефективність. Критеріями соціальної ефективності виступають рівень задоволення безперервно зростаючих матеріальних і духовних потреб членів суспільства, виробничо-економічної ефективності – рівень і темпи росту продуктивності суспільної праці. Соціальна і виробничо-економічна ефективність знаходяться в діалектичному взаємозв’язку. Реалізація критерію виробничо-економічної ефективності виступає матеріальною основою реалізації критерію соціальної ефективності.

Розрізняють народногосподарську і госпрозрахункову ефективність. Народногосподарська ефективність розглядається з точки зору створення умов для розширеного відтворення, вирішення соціально-економічних проблем у масштабі всього суспільства; госпрозрахункова базується на господарській самостійності підприємств і обумовлюється наявністю товарно-грошових відносин.

Госпрозрахунковий аспект ефективності базується на товарно-грошових відносинах, а існуюча система планування і стимулювання виробництва породжує в кожному підприємстві поряд з народногосподарськими інтересами і особисті інтереси, які не співпадають з народногосподарськими. Удосконалення господарського механізму повинно базуватись на оптимальному співвідношенні народногосподарських і госпрозрахункових інтересів, що, в свою чергу, потребує кількісного вимірювання економічної ефективності, як з позицій окремих підприємств, так і народногосподарської ефективності. Для планування виробництва, розподілу трудових і матеріальних ресурсів між галузями, удосконалення цінового і господарського механізму, а також для об’єктивної оцінки результатів господарської діяльності, як галузі окремого підприємства (об’єднання), так і того або іншого продуктивного під комплексу важливо знати з якими затратами суспільної праці створюється продукція.

Виходячи із зазначеного, слід зробити висновок, що ефективність виробництва – економічна категорія, яка відображає суть процесу відтворення і характеризує ступінь досягнення основних цілей, які визначаються системою економічних законів відповідно до суспільного і госпрозрахункового (індивідуального) відтворення.

Розглядаючи науково-теоретичні основи економічної ефективності виробництва у сільському господарстві важко не помітити присутності двох паралельних її розумінь. Перше з них будується на прийнятті в ролі знаменника “формули економічної ефективності” поточних витрат (економічна ефективність виробництва), друге – на основі прийняття ресурсного потенціалу, до якого, крім матеріальних включають земельні та людські ресурси (економічна ефективність використання ресурсного потенціалу). Тобто одне з принципових питань, що має важливе теоретико-методологічне значення полягає у виявленні співвідношень понять “ефективність виробництва” та “ефективність виробничого потенціалу”. За станом розробки воно належить до дискусійних, щодо нього висловлюються різні точки зору. Вони полягають у тому, що одні дослідники за головні приймають витратні показники, це більш поширений “класичний підхід”, інші – ресурсні. Витратний підхід не суперечить ресурсному, тому протиставляти їх не можна, однак знайти їх співвідношення можливо лише зрозумівши протиріччя кожного з них. Існування двох паралельних підходів до визначення економічної ефективності якраз і пояснюються тим, що немає однозначного трактування цих протиріч дослідниками з позицій існуючого розуміння процесу відтворення матеріальних ресурсів.

Оскільки на долю тваринництва припадає більше половини сільськогосподарської продукції і витрат на її виробництво, то ефективність сільського господарства залежить від рівня виробництва тваринницької продукції і її прибутковості, яка в значній кількості господарств – збиткова. Як наслідок, перекрити за рахунок інших видів продукції недобір від цієї галузі практично неможливо, бо питома вага їх за обсягом значно менша [30].

Як відомо, основу економіки підприємства формує товарність продукції, а ефективність – її собівартість. Тому зменшення витрат на виробництво тваринницької продукції є однією з основних умов підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому.

Вченим В. Я. Амбросовим і С. М. Садовським на конкретних прикладах доведені переваги спеціалізації і кооперації сільськогосподарських підприємств по виробництву яловичини, прослідковано взаємовідносини між господарствами – учасниками кооперації. Вказано на необхідність покращення організації всіх аспектів діяльності міжгосподарських підприємств в умовах орендних відносин, повного госпрозрахунку і самофінансування. Вони відмічають, що висока економічна ефективність виробництва продукції дає можливість систематично збільшувати масу прибутку на підприємстві, досягти оптимального рівня рентабельності галузі.

Тваринництво має свої особливості, які необхідно враховувати при досягненні вищої результативності. Головна особливість витікає із суті сільськогосподарського виробництва, яке будується на використанні головного засобу виробництва – землі. Ця особливість зобов’язує вишукувати і застосовувати такі технології вирощування культур, утримання тварин і способи організації праці, які б створили в комплексі, враховуючи природні умови, найбільш сприятливе поєднання факторів для досягання самої високої ефективності.

1.2. Ринок м’яса та роль економічного механізму в його формуванні

Головна мета вивчення ринку – виявлення основних його закономірностей і тенденцій, прогноз перспектив його подальшого розвитку.

Найпростіший обмін результатами господарської діяльності виник внаслідок суспільного розподілу праці. Оскільки формування ринкової системи відбулося упродовж декількох тисячоліть, в економічному розвитку суспільства можна виділити три рівні розвитку: “виробництво”, “економіка” і “ринкова економіка”. Назву першого рівня пояснюють тим, що економічне життя вичерпувалося лише виробництвом продукції, із збільшенням числа виробників виник “розподіл”, а потім “перерозподіл” – проміжні ланки між виробництвом і споживанням.

Перехід від стадії “виробництва” до стадії “економіка” відбувається в момент появи еквівалентного обміну продуктами. Такий обмін перетворює продукти праці на “товари”, а сам обмін – на “ринок”. На цьому рівні ринок продовжує підкорятися виробництву, це “ринок продавця”, а покупцеві доводиться миритися з диктатом цін.

Сам по собі виробник ще не ринок. Таким він стає тільки з появою вільного покупця, що має можливість вибору.

Ринок – це взаємовідносини між продавцями і покупцями в результаті яких вони, співвідносячи пропозицію і попит товару, визначають його ціну.

Лише після перетворення у гроші вартість товару може набрати форми, придатної для подальшого застосування відповідно до схеми кругообороту. На цьому етапі відбувається процес обміну, фізичного розподілу товару, виявляється дія і взаємодія обслуговуючих цей процес систем фінансування, страхування, сертифікації, стандартизації, інформації.

Теорія маркетингу розглядає потребу і попит як різні категорії. Потреба – це специфічна форма життєво необхідних благ у відповідності з культурним рівнем і особливостями споживача, а попит – потреба, що підкріплюється купівельною спроможністю споживача. Попит всіх споживачів на всю кількість певного товару в мікроекономіці має назву ринкового споживацького попиту [128].

Методично розрахунок сумарного ринкового попиту на м’ясні товари та продукти їх переробки значно складніший, ніж розрахунок пропозиції. Адже попит – категорія більш суб’єктивна, ніж пропозиція і залежить від значно більшої кількості відносно не передбачуваних факторів. До того ж слід врахувати, що попит на м’ясо є проміжним, тобто похідним від попиту на кінцеву продукцію споживання і має ознаки виробничого попиту [164].

Попит в мікроекономіці розглядається з позицій корисності товарів для споживача. За її допомогою досліджується поведінка споживачів.

В загальному вигляді корисність може бути представлена як:

(1.1)

Де U – рівень користі (загальна кількість спожитого блага);

F – функція;

X, y – певна кількість товару, що може споживатися.

Користь може розглядатися у двох різних площинах: кількісній і порядковій, що дає змогу зрозуміти логіку поведінки кінцевих споживачів і правильно її спрогнозувати.

Попит на товар залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. Внутрішній фактор – власна ціна на товар, яка показує залежність обсягів попиту від рівня цін.

Щодо впливу зовнішніх факторів на попит, то до них відносяться: доходи споживачів; уподобання споживачів, що ведуть до злету пріоритетів у споживанні; інфляційні очікування; число покупців на ринку.

В теоретичному плані “пропозиція” має розглядатися як пропозиція ринкових суб’єктів щодо їх бажання пропонувати на ринок ті чи інші обсяги товару за відповідними цінами в межах певного відрізку часу. Вона може надходити на ринок як безпосередньо від товаровиробників, утворюючи первинний ринок м’яса, так і від різного роду торговельних, заготівельних організацій, які діють на вторинному ринку.

Цінність – це грошова оцінка споживачем користі блага. Користь – це задоволення, яке благо приносить споживачеві.

Щоб визначити міру користі, кожен споживач визначає власну шкалу цінностей різних благ. Оцінка корисності залежить від суб’єктивних обставин. Німецький вчений Герман Госсен (1810-1858 рр.) сформулював закони оцінки корисності. Закон спадної граничної користі, засвідчує, що кожна наступна (гранична) пропорція блага все менш корисна з погляду індивіда, але сукупна корисність усього блага для нього не знижується. Відштовхуючись від цього закону, Госсен сформулював другий закон, суть якого полягає в тому, що загальна кількість споживаних благ встановлюється такою, за якої гранична користь кожного блага є однаковою.

Класична економічна теорія вважала, що в основі ціни, яка встановлюється в ході обміну одного товару на інші цінності лежать витрати на виробництво цього товару. Отже, ціна товару визначається передусім витратами на його виробництво.

Адам Сміт стверджував, що ціна зводиться безпосередньо до ренти, заробітної плати і прибутку. Давид Рікардо (1772-1823 рр.) розвинув трудову теорію вартості, згідно з якою головний фактор – це праця.

Маржиналістська концепція полягає в тому, що в основі вартості товару лежать його корисність для споживача, точніше гранична користь. Карл Менгер (1840-1912 рр.) і Євген Бем-Баверк (1851-1914 рр.) розвинули положення, що саме співвідношення граничної корисності товарів, що обмінюються, і зумовлює пропорції їхнього обміну.

Неокласична теорія запропонувала свій погляд на ціну. Підхід А. Маршалла є синтезом класичного і маржиналістського підходу до ціни. Він виходив з того, що Д. Рікардо і Є. Бем-Баверк зосередили свою увагу на різних сторонах одного процесу – формування ціни.

На ринку діє закон ринкового ціноутворення, який полягає в тому, що: ціна ринку прагне досягти такого рівня, за якого попит дорівнює пропозиції і якщо ж станеться зміна в попиті або пропозиції, то встановиться нова ціна рівноваги. При плануванні обсягу і структури виробництва слід врахувати зміну факторів, що впливають на обсяги попиту і пропозиції [165].

Фактори, що впливають на попит: ціна товару; ціна на товари-замінники; ціна на товари, що є взаємодоповнюючими, або комплектні товари (наприклад, автомобілі і бензин); якість товару; цінові очікування, що спричиняють надмірний попит або тимчасовий спад споживчого попиту в очікуванні “сезонних знижок”.

Фактори, що впливають на пропозицію: рівень цін; цінові очікування, напрямок і величина передбачуваної зміни цін; ціни на ресурси; технологія виробництва; кількість продавців на ринку.

Зростання доходів споживачів, поліпшення якості товарі, зниження цін на після продажне обслуговування збільшують величину ринкового попиту.

При визначенні еластичності попиту характерною особливістю є те, що в разі зміни ціни швидкість падіння попиту однаковий, а еластичність різна. Показники, що відбивають еластичність попиту залежно від інших факторів: еластичність попиту за рівнем доходів споживачів; еластичність попиту за ціною комплементарних, взаємодоповнюючих товарів (або навпаки, за ціною альтернативних товарів-замінників), це так звана перехресна еластичність.

Аналогічно еластичності попиту можна визначити еластичність пропозиції.

Еластичність пропозиції за ціною – це відносна зміна пропозиції, що виникла при відносній зміні ціни.

Підвищення цін спричинює збільшення пропозиції товару і навпаки. Оскільки пропозиція пов’язана з виробництвом, вона повільніше ніж попит пристосовується до зміни ціни.

Еластичність пропозиції від зміни вартості факторів виробництва відбиває зацікавленість підприємців у виробництві того чи іншого товару. Зі зростанням відносної вартості витрат на виробництво зменшуються кількість виробників і загальна пропозиція товару. Ця ситуація є характерною для України.

При виконанні державної програми закупівлі індикатором інтервенції надлишків сільськогосподарської продукції слугують базисні ціни. В разі падіння ринкової ціни нижче базисного рівня закупівля надлишків продукції агентствами по інтервенції є обов’язковою. Цінова підтримка поширюється понад певну лімітовану кількість товару, реалізація ж товарів понад ліміти і квоти здійснюється за цінами вільного ринку [166].

Якщо уряд вирішив підтримувати ціну товару, яка вища за ціну рівноваги, то витрати держави на цю підтримувальну програму залежать від цінової еластичності попиту і пропозиції, а також зафіксованого рівня цін підтримки. Чим вища цінова еластичність попиту, тим дорожче ця програма обходиться уряду.

Інший метод регулювання цін – обмеження виробництва – дає змогу стабілізувати рівень цін без значних урядових витрат. При цьому використовують два підходи до обмеження виробництва: визначення ліміту продажу продукції кожному виробнику і системи штрафних санкцій у разі перевищення ліміту і обмеження використання засобів виробництва [166].

При виконанні програми сплати дефіциту уряд компенсує фермеру різницю між гарантованою і ринковою ціною, не вводячи жодних кількісних обмежень попиту і пропозиції. Незважаючи на значні урядові витрати, перевагою цієї цінової підтримки є можливість завоювання нових товарних ринків.

Урядовий контроль за цінами застосовують в умовах дефіциту продукції і стрімкого зростання цін. Щоб не допустити стихійного збільшення цін, уряд фіксує їх рівень на певну дату, перевищення якого не допускається. Звичайно, проблема дефіциту може вирішуватися шляхом введення системи карток і талонів, однак це здатне викликати виникнення “чорного ринку” товарів.

Нова інституціональна економіка (НІЕ) (Тостейн Веблен і Джон Гелбрейт) піддала критиці неокласичну теорію.

Основні положення нової інституціональної економіки: вводиться поняття “трансакційних, або операційних, витрат”, величина яких визначається як ринковими факторами, так і структурою управління підприємством. Однією з найважливіших складових “трансакційних витрат” є витрати на пошук і обробку інформації; підприємницька діяльність схильна до ризику, який здебільшого залежить від поведінки економічних агентів; створенням певних інститутів економічні агенти намагаються знизити ризик.

Оскільки нова інституціональна економіка адаптує неокласичну теорію для економічного аналізу, не обмеженого одним сектором економіки або одним типом економічної проблеми, вона є універсальною.

Нова інституціональна економіка об’єднує низку шкіл і напрямів досліджень. Найбільш відомі з них “Transaction Costs School” – школа трансакційних витрат, а також “Imperfect Information School” – школа недосконалої інформації і “Collective Action School” – школа колективних дій.

Економіка операційних витрат має два напрями. Перший ‑ вивчає інституціональне оточення згідно з Дугласом Нортом, який визначає інститути як “суспільні правила ігри”, створені для зменшення ризику і невизначеності людських взаємовідносин. Другий напрям ґрунтується на праці Олівера Вільямсона “Економіка трансакаційних витрат” і вивчає інституціональні методи впливу і механізми управління [92].

Операційні витрати згідно з Вільямсоном – це витрати, пов’язані з плануванням, адаптацією і моніторингом завдань, поставлених структурами управління. Хоббс (Hobbs, 1995; Mehard, 2000) визначав операційні витрати як витрати, пов’язані з організацією і виконанням операції. Їх поділяють на: витрати на організацію і ведення переговорів; витрати, безпосередньо пов’язані із здійсненням операції; витрати на здійснення контролю за ходом проведення операції; невизначені операційні витрати.

Основна сума операційних витрат пов’язана з ринковим оточенням і договірною роботою, але важливо передбачити, що внутрішня організація операції також створює операційні витрати. Внутрішня організація операції на фірмі передбачає розробку чітких внутрішніх норм і стандартів, структуру управління ходом операції, контролю. Вибір оптимальної системи управління може мінімізувати операційні витрати. Під час обговорення факторів, що впливають на суму операційних витрат, потрібно мати чітке уявлення про поняття “операція” або “трансакція”. Згідно з Хоббсом “трансакція”, або “операція”, об’єднує виробничу діяльність і передачу прав власності.

Операція – це обмін, який відбувається між двома стадіями виробництва або виробництвом і розподілом, за якого змінюється форма виробу і (або) право власності на нього.

Операції, що впливають на право власності, згідно з Вільямсоном включають: передачу права використання активу (договір оренди); надання права використання продукції, що виробляється за допомогою певного активу; надання права змінювати форму активу.

Ознаки операції, що визначають рівень операційних (трансакційних) витрат: специфіка активу, що є об’єктом операції; невизначеність операції та фактори ризику; частота угод, що здійснюється з конкретним партнером (налагодженість постійних зв’язків).

Специфічні активи, як правило, призводять до вищих операційних витрат. Вони включають географічну, часову і матеріальну специфіку, специфіку людського капіталу, спеціалізовані залученні або виділені активи і специфіку “бренду” – фірмового найменування або знака.

Невизначеність – друга ознака операції, яка впливає на рівень операційних витрат і включає: невизначеність зовнішнього і внутрішнього середовища; невизначеність поведінки контрагентів операції.

Частота угод, що здійснюється з певним партнером, наявність постійних виробничих і торгових зв’язків полегшує ведення договірної роботи, знижує витрати на підписання угод та їх контроль, це також знижує схильність контрагентів до авантюристської поведінки.

Структура управління – (набір встановлених правил у межах яких організована угода) її оптимальність сприяє максимізації прибутку контрагентів за одночасної мінімізації ризику виникнення конфліктної ситуації. Для оцінки управлінської структури Хагедорн виділяє як основний критерій – співвідношення заходів стимулювання і примушення. Стимулювання дії визначає вільний вибір операційних партнерів за допомогою ціноутворення, а примушення – це використання адміністративного контролю, системи штатних санкцій, контрактного і господарського права, можливості апеляції до вищих органів.

Кожному типу управлінської структури відповідає свій тип контракту, який переважно укладається між економічними агентами. Виділяють класичний, неокласичний і відносний контракти, які різняться термінами, на які вони укладаються, характером і повнотою опису процедур операції.

Класичний контракт укладають на короткий термін, характер угоди і всі супутні процедури чітко розмежовані й описані в формальних документах; спори, що можуть виникнути між учасниками, вирішуються в судовому порядку.

Неокласичний контракт – це довготривала угода, яка може бути представлена неповною формою. Для довгострокової співпраці важливіше зазначити не рівень цін чи конкретні терміни постачання продукції, а механізм їх визначення і можливого коригування. У спорах між учасниками операції може брати участь третя сторона, як правило це арбітражний або господарський суд. Неокласичні контракти типові для змішаних структур управління.

Для адміністративних структур управління характерні відносні контракти. Їх особливістю є конфіденційність, внутрішнє вирішення спорів, неповнота опису процедур, контракт лише гарантує, що подальша співпраця розвиватиметься в потрібному напрямі.

У системі ринкових відносин покупці і продавці вільно обмінюються благами. З урахуванням умов, в яких панує конкуренція, розрізняють декілька типів ринкової структури: “чиста, або довершена, конкуренція”, “монополістична конкуренція”, “олігополія”, “монополія”.

Довершена конкуренція є абстрактною ідеєю, якій реально існуючі ринки можуть відповідати тією чи іншою мірою.

Монополістична конкуренція – це відносно велика кількість виробників, що пропонують подібну, але не ідентичну (з погляду покупців) продукцію.

На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також за умови після реалізаційного обслуговування, за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами. Змагання фірм в умовах диференціації товару не усуває монополістичної влади фірми над своїм видом товару.

Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури, де існує декілька великих фірм, окремі з яких контролюють значну частку ринку. Вступ на цей ринок нових фірм є складним. Нечисленність фірм на олігополістичному ринку змушує ці фірми використовувати нецінову конкуренцію: технічну перевагу, якість і надійність виробу, методи збуту, характер послуг і гарантій, що надаються, диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство. Характерна особливість олігополістичного ринку – залежність поведінки кожної фірми від реакції і поведінки конкурентів. Великі розміри і значний капітал фірм надто немобільні на ринку, і в цих умовах найбільші вигоди обіцяє змова між олігополістичними фірмами з метою підтримки цін і максимізації прибутку.

В умовах монополії існує тільки один продавець, і продає один товар, що не має близьких замінників. Виробник здатний повністю контролювати обсяг пропозиції товару, що дає змогу вибрати будь-яку ціну з можливих відповідно до кривої попиту, розраховуючи при цьому отримати максимальний прибуток. Прагнення монополіста до максимізації прибутку шляхом встановлення контролю за ціною та обсягом продажу є порушенням вільної конкуренції і ствердженням особистої влади на ринку. Основні ознаки монополії: єдиний продавець; продукт, що реалізується є унікальним, тому покупець змушений платити встановлену монопольну ціну; повний контроль монополіста за ціною товару та обсягом продажу; для потенційних конкурентів монополіст встановлює важкопереборні перешкоди.

Вивчення ринкової системи логічно починають з її “ідеальної” моделі, яка отримала назву “ринок дешевої конкуренції” і має свої особливості, а саме: заняття підприємницькою діяльністю доступне для будь-якого бажаючого і потребує повної самостійності та незалежності економічних агентів; матеріальні, фінансові і трудові ресурси абсолютно мобільні; вільне ціноутворення передає інформацію про коливання кон'юнктури, стимулює застосування найбільш економічних методів і технологій виробництва, розподіляє є перерозподіляє прибутки; кожен учасник ринкових відносин володіє всією повнотою інформації щодо попиту та пропозиції, цін, норм прибутку, положення на ринку праці і капіталу.

Насправді ж ринок – надзвичайно динамічний, мінливий, його межі безперервно розширюються або звужуються, відбуваються різні структурні зрушення і, найголовніше, змінюються ціни та обсяги товарної маси, що циркулює на ринку.

Характеристика ринкової ситуації включає: ступінь збалансованості попиту і пропозиції, що сформувався, намітився або змінився; тенденції його розвитку; розмах конкурентної боротьби; масштаби ринкових операцій і ступінь ділової активності; рівень комерційного ризику; положення ринку у визначеній точці економічного або сезонного циклу.

Як інструменти оцінювання кон’юнктури ринку використовують показники: ціни, обсяги виробництва, продажу, експорту, імпорту, товарних запасів, ділової активності, а також специфічні якісні та атрибутивні кон'юнктурні оцінки, що ґрунтуються на досвіді фахівців.

Предметом дисертаційного дослідження є ринок м’яса як економічний механізм, що сформувався на базі конкретної галузі, функціонує переважно в режимі самонастроювання, хоч і не виключає елементів державного та корпоративного регулювання.

Суть проблеми вбачається у раціональному співвідношенні в механізмі елементів вільного ринкового початку та заходів державного регулювання.

Узагальнивши визначення сутності ринку, можна виділити його найбільш важливі функції: поєднуюча – як складова частина кругообороту капіталу, що з’єднує виробництво із споживачем; розподільна – встановлює відтворювальні пропорції в економіці; регулююча – визначає обсяги виробництва і продажу товарів в асортименті; контролююча – визначає суспільну значимість виробленої продукції, здійснює контроль з боку споживачів за виробництвом; стимулююча – через конкуренцію стимулює товаровиробників до зниження індивідуальних витрат; інформаційна – дає можливість отримати дані щодо кон’юнктури ринку.

Форми ринку можуть бути: за об’єктами товарного обміну – товарних груп або окремих товарів; за суб’єктами товарного обміну – оптові, роздрібні, оптово-роздрібні; за характером власності – державні, приватні, суспільні, змішаної власності; за типом угод – фізичного товару, ф’ючерсні; за відповідністю до законодавства – офіційні і чорні [164].

За економічним призначенням об’єктів ринкових відносин розрізняють ринки: засобів виробництва, інвестиційних ресурсів, трудових ресурсів, предметів споживання.

Поняття “економічний механізм” вперше введене в користування в кінці 40-х років ХХ століття. Його первинне трактування в західній літературі суттєво відрізняється від сучасних. Винахідники цього поняття ототожнювали його з “економічним режимом” чи “економічною теорією”, хоч в теоретичному плані воно виступає лише одним з елементів економічної теорії.

В найбільш загальному вигляді економічний механізм можна визначити як необхідний взаємозв’язок між різними економічними явищами. До найпоширеніших економічних явищ відносяться виробництвом, споживання і обмін [133].

Пізнання способу дії економічних механізмів дає змогу правильно зрозуміти логіку розвитку економіки, прогнозувати її розвиток; уникати створення ситуацій протидії економічних механізмів, які призводять до загального погіршення стану економіки.

З часу визнання економічних механізмів опрацьовувались різні їх комбінації, за допомогою яких намагалися впливати на ситуацію в економіці. І хоч невдале застосування такої економічної політики позначається на суспільстві, негативні тенденції вдалося долати швидше. Коригуючі заходи стали частиною економічної політики урядів. Наукові основи теорії активної політики держави в економіці вперше розроблені англійським економістом Дж. Кейнсом в 30-х роках ХХ століття. Послідовник Дж. Кейнса, економіст П. Самуельсон наголошував: “Інструмент економічної політики – це економічна змінна, контрольована урядом, яка може впливати на одну або кілька макроекономічних цілей”. Це означає, що, змінюючи монетарну, фіскальну чи іншу політику, уряди можуть скеровувати економіку у напрямі кращого узгодження обсягу виробництва, цінової стабільності, зайнятості та зовнішньої торгівлі.

Проте втручання в систему економічних механізмів має бути виваженим, оскільки надзвичайно складно врахувати результат одночасної дії багатьох чинників, що вводяться в систему. Ще складніше прогнозувати їх дію у часі. Враховуючи інертність дії економічних механізмів в галузі агропромислового комплексу, слід обережно підходити до такого явища, як частота зміни механізмів. Ефект непослідовної, часто змінюваної політики може бути прямо протилежним очікуваному. Саме так сталося в Україні після набуття нею суверенітету.

Коли на початку 90-х років в адміністративній економіці з її специфічним набором економічних механізмів (що часто протидіяв економічним законам розвитку), з її величезною інерційною силою спробували одночасно замінити всі економічні механізми, система вийшла з ладу і почала працювати в неконтрольованому режимі. Враховуючи, що більшість економічних механізмів має природу відкритого типу, відбулося не просто відтворення економічних явищ, але відбулись і якісні зміни в економіці. Останні потребують і економічного осмислення, і врахування їх впливу на результат, який буде отримано через систему дії певних механізмів у перспективі.

Узагальнюючи різні дефініції “економічного механізму” західних економістів вважаємо, що це той необхідний зв’язок, який встановлюється між різними кругооборотами капіталу, через який здійснюються вплив економічних законів на економіку.

Поняття “економічний механізм” у радянській та вітчизняній економіці розглядається у контексті такого поняття “господарський механізм”. По мірі того, як набували ваги питання приватизації, розробки реального механізму встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, змінювалось і саме формулювання “господарський механізм”, як система основних форм, методів і важелів використання економічних законів, розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

Таке розуміння механізму господарювання бере свої витоки з кейнсіанської теорії “регульованого капіталу” та неокейнсіанської теорії пом’якшення класових антагонізмів і удосконалення господарського механізму за допомогою державно-монополістичного регулювання.

Кейнсіанська теорія та похідні від неї давали можливість побачити, як слід проводити політику стабілізації. За цією теорією держава не тільки може протидіяти несприятливій кон’юнктурі ринку, а має різними методами підвищувати платоспроможний попит населення за допомогою експансіоністської політики.

В розвинутих країнах мало хто притримується цієї теорії. Вважається, що вона є неефективною в умовах одночасно існуючих інфляції і безробіття. До того ж, теорія кейнсіанства передбачала наявність вичерпної інформації і бажання урядів своєчасно проводити відповідні економічні реформи, що в реальному житті не завжди здійснюється.

Господарський механізм, як і його складова – економічний механізм – “не може бути цілком віднесений до сфери суб’єктивних умов або суб’єктивного фактора”. Проте значна частка суб’єктивізму, привнесена в розуміння економічного механізму за останні десятиріччя, створила видимість того, що можна досить вільно вибирати форми, методи, важелі управління економікою. Вірогідно, що саме цю хибну посилку і було взято на озброєння урядом України. Після встановлення незалежності уряди змінювались в країні щороку, і майже кожного разу змінювався економічний механізм практично без всякої наступності, без врахування періоду енергійності та обґрунтованого прогнозування наслідків такої економічної політики. Як результат цього – поглиблення спаду основних економічних показників і глибока стагфляція в економіці.

Економічний механізм складається з трьох підсистем: ринковоконкурентної, монополістичної та державного регулювання. Співвідношення між цими підсистемами в економічному механізмові залежить від типу економічної системи, ступеня розвитку ринкових відносин в ній; стадії, на якій знаходиться економіка; стратегії і тактики економічного розвитку.

Слід зазначити, що кожна економічна система створювалась для однієї мети – координації економічної діяльності членів суспільства, але здійснювалось це різними методами. Капіталістична система орієнтується, в основному, на ринкові механізми, соціалістична – на адміністративні, а традиційна – на силу традиції. Однак в чистому вигляді зараз жодна з цих систем не існує. Здатність до поєднання створила в сучасному світі безліч типів економічних механізмів.

Багато країн світу, в основу економічного механізму яких було закладено ринково-конкурентну підсистему, запровадили на початку ХХ ст. підсистему монополістичного регулювання, а згодом, в 30-х роках ввели елементи державного регулювання економіки. Тож вектор їх розвитку певний час був спрямований у бік регулювання при збереженні ринкового ядра. Це було характерно для більшої частини сучасних високорозвинутих країн. При цьому слід зазначити, що ступінь урегульованості економіки в кожній з них був і залишається різним.

В 90-х роках помітно вирізняється тенденції до зменшення державного втручання взагалі і скорочення урядових програм підтримки в багатьох високорозвинутих країнах світу. Відбувається динамічний процес зміни одних частин економічного механізму на інші залежно від загальної економічної ситуації на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Україна, що мала ядром своїм адміністративну систему з високим ступенем державного впливу на економіку, тепер навпаки, рішучіше вводить елементи ринково-конкурентної підсистеми. До певної міри спостерігаються зустрічний процес, зближення економік.

Опинившись, з відомих причин, на даному етапі розвитку у кризовому становищі, український уряд, шукаючи виходу з цієї ситуації, намагається застосовувати економічні механізми, що успішно спрацювали в кризові періоди в інших країнах. Однак природа цих криз різна, а отже, логічно припустити, що різними повинні бути і антикризові механізми. Спільним в них є те, що всі ці кризи були циклічними. І головне завдання держави полягає в тому, щоб за складних економічних умов сприяти якнайшвидшій ліквідації гострих суперечностей, переходу до фаз пожвавлення і піднесення, протидії накопичених диспропорцій в обсягах, загострених для суспільства.

Подоланню кризи можуть сприяти дешевий кредит, зниження дисконтної ставки. Такий захід може бути застосований досить оперативно.

Вплив на економіку через бюджетне фінансування, податкове регулювання не випадково має назву “вмонтованого стабілізатора”. Це не зовсім оперативний, хоч і досить дієвий захід, розрахований на певну перспективу. Він покликаний усувати викривлення в економіці, але не може повністю усунути порушення.

Адміністративне регулювання – різного роду заборони, обмеження, іноді і пільги з боку уряду та законодавчих органів – придатне на етапах виходу з кризового стану та дисперсій. Ці заходи мають доповнювати або й змінювати економічні, проте вони повинні діяти в напрямку вектора антикризових реформ, а не протидія йому.

На етапі піднесення економіки, що передує черговій кризі, дія вищезгаданих інструментів регулювання скеровується у зворотному напрямку, щоб уповільнити процес наростання кризових явищ і зменшити їх руйнівну силу для економіки країни. Таким чином, вся економічна політика держави мала б будуватися з урахуванням етапу циклу розвитку виробництва.

1.3. Методика дослідження економічної ефективності виробництва і формування ринку м’яса

Під методикою дослідження слід розуміти сукупність методів, прийомів і підходів, яких дотримуються у науковому пошуку з метою отримання достовірного об’єктивного знання про тему, що досліджується. Вона формується на базі певної методології, яка включає світоглядний підхід, дослідження теми, її структури і місця у загальній системі знань.

На різних етапах розвитку в економіці сільського господарства використовували різні методи дослідження. У зв’язку з цим виникають складні методологічні й методичні питання економічного їх обґрунтування.

Загальнометодологічні проблеми вивчення економічної ефективності виробництва м’яса та формування його ринку групуються навколо питань, які пов’язують між собою всі його галузі:

1) розкриття загального зв’язку між ними;

2) вивчення економічних явищ у м’ясних галузях, аналіз досягнутих меж його розвитку;

3) виявлення резервів дальшого збільшення виробництва м’яса та підвищення його економічної ефективності;

4) обґрунтування заходів щодо їх реалізації [130].

Методика дослідження ефективності виробництва і формування ринку м’яса ґрунтується на застосуванні методів, які дають можливість визначити зв’язок між факторами та результатом, зробити комплексну оцінку ефективності виробництва і каналів реалізації м’яса, визначити нормативні показники ефективності і існуючого виробничого потенціалу, обґрунтувати стратегію підприємства для досягнення успіху [152].

Для поглибленого вивчення реальної дійсності використовується метод наукової абстракції, тобто уявлення найбільш сталого, типового. За допомогою цього методу проводиться дослідження суті явищ, переходу від сутності одного рівня до сутності вищого рівня, формування категорій, які виражають реальні економічні процеси цієї сутності.

Основним методом, за допомогою якого вивчаються закономірності розвитку галузі, є діалектика. Її найважливіший принцип – відображення економічних явищ і процесів у їх постійному взаємозв’язку та взаємозалежності, в стані безперервного розвитку, коли нагромаджені кількісні зміни, в стані безперервного розвитку, зумовлюють зміну якісного стану.

Метод діалектики ґрунтується на абстрактному мисленні й має ряд специфічних способів і прийомів вивчення реальної дійсності: постановка та перевірка гіпотез, аналіз і синтез, індукція та дедукція, системний підхід, моделювання процесів.

При вивченні економічних процесів розвитку м’ясних галузей винятково важливим є аналітичний підхід із наступним синтезом та узагальненням.

У процесі дослідження особливого значення набуває застосування таких способів, як дедукція та індукція.

Дедукція і індукція являють собою не протилежні, а взаємодоповнюючі методи дослідження. Сформульовані дедуктивним методом гіпотези служать за орієнтир при збиранні і систематизації емпіричних даних. У свою чергу, теоретичні уявлення при факти є передумовою для формування реальних гіпотез.

Загальне уявлення про економічну поведінку, яке формується на ґрунті економічних принципів, потім може бути використане для вироблення заходів, що забезпечують розв’язання або усунення проблеми, що розглядається.

Важливе місце у системі методів економічних досліджень посідає статистичний метод. Він застосовується до аналізу процесів, які можуть бути визначенні у кількісному вираженні. Метод побудований на порівнянні економічних величин, що випливають із положень якоїсь моделі, з дійсними величинами, спричиненими практикою життя. Це однаково стосується як інтерпретації явищ, що вже відбулися, так і верифікації передбачень для перевірки вірогідності теоретичних положень.

Суть методу порівняння полягає в тому, що те чи інше явище виявляється зіставленням результативних економічних показників із плановими, нормативними або показниками передових підприємств. На такій основі виявляються невикористані можливості та резерви виробництва.

З метою оптимального планування виробництва використовується математичні методи, які дають змогу із числа можливих результатів виявити найкращий, оптимальний, за якого в розвитку виробництва досягається максимальний ефект внаслідок найдоцільнішого використання наявних виробничих ресурсів.

За цих методів вирішуються проблеми найефективнішого використання виробничих ресурсів (землі, техніки, праці тощо), збільшення виробництва м’яса, визначення обсягів його максимального виробництва в умовах обмежених виробничих ресурсів; здійснювати необхідні виробничі дії з мінімальними затратами праці і засобів; приймати найефективніші рішення щодо управління виробництвом.

Узагальнюючий показник порівняння суспільно-економічних явищ, що складаються з елементів, які безпосередньо не можна підсумовувати. Порівняльна характеристика таких явищ у часі і просторі не може бути здійснена зіставленням їх абсолютних чи середніх рівнів. Для цього застосовуються особливі прийоми індексного методу.

Щоб зробити підсумок ряду безпосередньо незіставних елементів, необхідно знайти для них загальну одиницю виміру. У товарному виробництві це загальне знаходить вираз у вартості товару.

Використовуються також графічний, монографічний та інші методи. Зокрема, з допомогою монографічного методу поглиблювали вивчення виробничо-господарської діяльності типових агроформувань. З допомогою системного порівняльного аналізу і інших методів дослідження визначили типи господарств, які найбільш адаптовані до ринкових умов і мають найвищу економічну ефективність їх виробничо-господарської діяльності.

Комплексний аналіз економічної ефективності виробництва м’яса передбачає системний підхід до визначення показників, при якому в результатах відображається наявність, співвідношення і використання дії факторів виробництва і реалізації м’яса, виключають можливість виявити його економічний стан одним показником. Тому для всебічної характеристики економічної ефективності виробництва м’яса використовують систему вартісних і натуральних показників. Набір цих показників може бути різним залежно від мети дослідження. Але виділені для економічного аналізу показники повинні найбільш істотно відображати його економічну ефективність, давати найбільш об’єктивну оцінку і найменше залежати від факторів невиробничого порядку.

Обчислення витрат виробництва в даний час пов’язані з інфляцією, та не чіткою системою її показників. В таких умовах найважливіше значення набувають питання визначення й аналізу витрат на виробництво кожного виду продукції. Такі дані насамперед необхідно виробникам м’ясної продукції на стадії реалізації для установлення реалізаційної ціни, для аналізу впливу чинників на кінцеві результати виробництва, для розробки стратегії перспективи свого бізнесу [74].

Незалежно від форми власності, метою будь-якого підприємства є одержання максимального чистого прибутку. В сільському господарстві, поряд із природнокліматичними чинниками, безпосередній вплив на розмір чистого прибутку мають витрати на виробництво і реалізацію продукції. Застосовуване в даний час групування витрат тільки на постійні і перемінні не враховує особливостей виробництва м’яса. У складі постійних витрат необхідно виділяти технологічні й економічні витрати.

До постійних економічних витрат варто віднести витрати по утриманню основних засобів (амортизація, ремонт), витрати на управління й обслуговування виробництва, інші. До перемінних – інтенсифікуючі витрати і витрати пов’язані безпосередньо з виробництвом і транспортуванням готової продукції. В даному випадку існує специфіка перемінних інтесифікуючих витрат, що впливають на обсяг виробленої продукції не лінійно, а надбавками, що послідовно зменшуються. Визначення найбільш ефективного сполучення між інтенсифікуючими факторами дозволяє знайти найбільш доцільний напрямок їхнього використання з врахуванням обсягів ресурсів, межі їхньої взаємозамінності і максимального прибутку. Таке групування витрат необхідне для поточного прогнозування економічної ефективності виробництва і дозволяє визначити ціну реалізації.

Важливим видом ресурсів сільського господарства є основні виробничі фонди. Вони забезпечують не лише підвищення продуктивності живої праці, але й покращення умов праці. Саме зростання продуктивності праці є узагальнюючим критерієм ефективності основних виробничих фондів. Найповніше ефективність основних виробничих фондів можна виразити вартісними показниками: фондовіддача, рівень продуктивності праці, розмір матеріальних грошових витрат на одиницю продукції, обсяг валового доходу, прибутку, коефіцієнт ефективності основних фондів, яких розраховуються як відношення прибутку до середньорічних обсягів основних фондів.

Складовою частиною виробничих фондів є оборотні фонди, які беруть участь у створенні продуктів праці і знаходять вираження у вартості продуктів праці. Основними показниками ефективності оборотних фондів є показники оборотності, а також матеріаломісткість.

Зважаючи на високий ступінь залежності річних витрат від цінового фактора, використані засоби виробництва, які надійшли в господарство в минулі роки, особливо в період інфляції, важливим показником є відношення прибутку до виручки від реалізації, який дає об’єктивну характеристику сучасного реального розміру виробничого потенціалу підприємства.

Для виявлення реального впливу цінового фактору на рівень ефективності виробництва, який залежить від основних регуляторів ринку ‑ попиту та пропозиції як на продукцію сільськогосподарського виробництва, так і на засоби виробництва визначили показник рентабельності сукупних витрат, як відношення прибутку до загальної суми сукупних витрат. Адже вибір ресурсів з урахуванням ціни (іноді різної на одні й ті ж засоби) забезпечує підприємству мінімальну суму річних витрат при максимально можливому обсязі виручки від реалізації продукції (за різними напрямами використання та ціною), тому показник рентабельності сукупних витрат саме і показує частку додаткового прибутку, що підлягає розподілу. Важливе значення для сільськогосподарського підприємства має обсяг отримання прибутку. Прибуток виступає основним критерієм ефективності підприємницької діяльності, але цим показником не можна об’єктивно оцінити ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства, оскільки певну масу прибутку можуть забезпечувати різні обсяги капіталу із різною ефективністю застосування, тобто рентабельність визначає рівень капіталовкладення, рівень доходності підприємства. Мета підприємця максимізація прибутку і мінімізація витрат, тому капітал спрямовується туди, де вища норма прибутку. Норма прибутку виступає регулятором інвестицій у виробництво.

Одним із основних критеріїв економічної ефективності є ефективність використання землі з одночасним збереженням якості земельних угідь і навколишнього середовища. Цей критерій виражали показники, що характеризують ефективність використання землі: вихід валової продукції, чистого доходу, прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь. Валову продукцію сільського господарства визначили за методом валового обороту [156].

Нове сприйняття суті економічних інтересів, механізму їх дії, розробка шляхів досягнення значущих кінцевих результатів господарювання вимагають глибокого аналізу взаємозв’язку змісту і форм реалізації інтересів всіх факторів виробництва за допомогою сучасної системи економічних показників.

Діюча система економічних показників включає узагальнюючі показники ефективності виробництва та показники ефективності використання окремих видів ресурсів. До узагальнюючих відносять показники використання всього ресурсного потенціалу, сукупних витрат виробництва та інтегральні показники ефективності використання різних видів ресурсів та витрат [76].

Відомо, що ефективне функціонування виробництва здійснюється лише за спільної взаємодії всіх його факторів. При тій же кількісній забезпеченості певними видами ресурсів окреме підприємство може мати значно більший чи менший сукупний ресурсний потенціал, оскільки вартість окремих об’єктів в складі ресурсів залежить в ринкових умовах від джерел та строків надходження, попиту та пропозиції на них, умов постачання (наприклад бартерні поставки) тощо. Теж стосується розміру результатів від застосування ресурсу, який за ринкового ціноутворення практично не залежить від його натурального обсягу, тому важливо визначити спочатку ефективність виробництва м’яса, використовуючи узагальнюючі показники прикладання всього комплексу факторів виробництва, а потім виділити ефект від застосування окремих складових економічного механізму і на основі визначених окремих показників будувати узагальнюючий (інтегральний) показник ефективності виробництва в цілому.

Обмеженість ресурсів, загострення ресурсної залежності виробництва вимагає оптимального їх використання [151]. Критерій оптимального варіанту використання ресурсів, називають критерієм економічної ефективності. В період переходу до ринкових відносин набуває гостроти проблема його обґрунтування. П. С. Березівський вважає, що раціональність суспільних відносин в кінцевому підсумку на всіх стадіях процесу відтворення зводиться до зменшення рівня витрат і підвищення добробуту учасників цього процесу, а всі витрати і рівні добробуту в кінцевому підсумку матеріалізуються в суспільних затратах праці, й тому критерієм економічної ефективності є максимум економії живої і уречевленої праці з розрахунку на кожну одиницю економічних благ. Критерій економічної ефективності є інструмент для вибору шляхів і засобів досягнення як стратегічних так і поточних соціально-економічних цілей [10].

Основним критерієм оцінки кормових культур і ефективності виробництва м’яса вважається прибутковість при оптимальних затратах живої і уречевленої праці на їх виробництво. Тому найважливішими показниками при оцінці кормових культур є вихід кормових і кормопротеїнових одиниць, перетравного протеїну з 1 га та їх собівартість. Важливим показником оцінки кормових культур є їх трудомісткість, а для кормового зерна – собівартість 1ц кормових (кормопротеїнових) одиниць, витрати праці на 1ц зерна та 1ц кормових одиниць.

Вирішальним чинником ефективності сільськогосподарського виробництва є ефективність використання землі.

В той же час, він не змінює, а доповнює оцінку технологій по інших показниках, наприклад затратах праці, економічній ефективності та ін.

За основний критерій оцінки приймають показник енергетичної ефективності, необхідної для виробництва продукції, а також енергію, яка міститься в кінцевому продукті. Затрати енергії і її вихід виражаються у співставних одиницях. При цьому приймається до уваги тепломісткість і енерговитрати на їх виробництво.

Показники оцінки технологій повинні нести інформацію як про ріст обсягів і підвищення якості продукції, як і про рівень віддачі на затрачені ресурси, а в кінцевому підсумку збільшення чистого прибутку.

Методика визначення енергетичного ефекту ґрунтується на обліку сукупної енергії, необхідної для виконання певного виду робіт (виробництво продукції). Для цього використовують енергетичні еквіваленти – джоулі або калорії. Основною ж одиницею, прийнятою на Генеральній конференції по міжнародних мірах і вагах (1960 р.) виступає Джоуль (Дж.). Він характеризує кількість теплової енергії, що виділяється в процесі згорання продукції, або здійснення відповідної механічної роботи. Всі інші види енергії за відповідними еквівалентами.

За цим показником порівнюють енергомісткість різних варіантів технологій, визначають питому вагу окремих прийомів чи елементів матеріальних витрат у сукупних енерговитратах. За основний критерій оцінки береться показник енергетичної ефективності (Кее), який визначається відношенням маси енергії, що містить у виробленій продукції, до енергії, втраченої на її одержання.

Показники ефективності використання ресурсів треба аналізувати у їх тісному взаємозв’язку. Відірваність окремих показників від інших, а також показників загальної ефективності виробництва може призвести до невірних висновків і прийняття управлінських рішень.

З метою визначення спроможності підприємств розвивати торговельну діяльність за рахунок одержаного від неї доходу проводиться факторний аналіз, який дозволяє виявити негативний вплив падіння фізичних обсягів товарообігу і рівня торговельних надбавок на формування доходу.

Застосування системи аналізу взаємозв’язку витрат, обсягів реалізації та прибутку дає можливість визначити критичні обсяги доходу і обчислити показники запасу фінансової міцності підприємств. Обчислення критичного обсягу доходу має такий вигляд:

ТД кр = ПВ : (І – ЧЗВО у ТД), (1.2)

Де ТД кр – дохід критичного рівня без податку на додану вартість;

ПВ – сума умовно – постійних товарів;

ЧЗВО у ТД – частка умовно – змінних витрат обігу у доході без податку на додану вартість.

В сучасних умовах господарювання, необхідно враховувати можливості підприємства і тенденції в його розвитку, тому пропонується фінансовий підхід, багатогранність якого, дозволяє не тільки оцінити ефективність діяльності підприємства, а й інші параметри його економічного стану.

Передумовою використання фінансового підходу до оцінки ефективності є розширення рамок аналітичних досліджень. Аналіз ефективності може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній аналіз ефективності проводиться за межами підприємства (конкурентними, партнерами і т. п.), його відзнакою є публічність результатів. Внутрішній – здійснюється економічними службами підприємства і дає можливість поглибленого вивчення господарської діяльності. Він складається з трьох взаємопов’язаних розділів: аналізу фінансового стану, оцінки ефективності основної діяльності, і перспектив розвитку підприємства. Аналіз фінансового стану базується на системі фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності підприємства, тенденції в його обіговості і рентабельності. Оцінка ефективності основної діяльності зводиться до виявлення недоліків і переваг торговельного підприємства при здійсненні реалізації.

Необхідність моніторингу фінансових ризиків зумовлена нестабільністю економічних умов господарювання і зростаючою мірою відповідальності підприємства за результати своєї діяльності. В рамках цього етапу фінансові ризики розглядаються з точки зору можливості попередження підприємством їх впливу. Необхідно враховувати той факт, що в залежності від специфіки галузі, спектр ризиків змінюється. Для оцінки впливу зовнішніх ризиків можна використовувати ряд загальноприйнятих засобів: експертні оцінки, комп’ютерне моделювання або прогнози фахівців-біржовиків. Дослідження специфіки внутрішніх ризиків дозволило звести їх до укрупненої ризикової одиниці – імовірності банкрутства, і рекомендувати для оцінки їхнього сукупного впливу як “засіб фінансування важко ліквідних активів”. На основі порівняння оцінок перспективного ступеня впливу внутрішніх і зовнішніх ризиків, а також з урахуванням виявлених в процесі аналізу рівня фінансового розвитку і ефективності. Стратегія при цьому виступає у формі розімкнутого кола, завершальний етап якого – використання валового доходу, вимагає виходу на більш високий рівень його формування, що базується на досягненнях передового досліду. Оптимізація валового доходу охоплює обґрунтування системи довгострокових цільових завдань, спрямованих на одержання таких обсягів доходу, яких буде вистачати для сплати одержання прибутку, достатнього для винагороди працівників, власників капіталу та забезпечення саморозвитку підприємств [157].

Методика обґрунтування стратегії валового доходу передбачає базові стратегії діяльності підприємства на основі досягнутого рівня рентабельності та запасу фінансової міцності за 2-3 попередні роки. В кризовій економіці пропонується виділяти такі базові стратегії: виживання, стабілізація і розвиток.

Стратегію виживання слід використовувати при оптимізації доходу хронічно збиткових підприємств. Вона розглядається як вимушена. З неї підприємство повинно якнайшвидше вийти, ефективно використовуючи економічні маркетингові, логістичні та управлінські заходи, для чого пропонується модель. В умовах коливань результативності діяльності від збитковості до рентабельності і навпаки, базовою стратегією оптимізації доходу повинна стати стабілізація. Стадія стабілізації може тривати довше, ніж виживання. Вона вимагає таких обсягів доходу, які забезпечать рівень рентабельності і запасу фінансової міцності не нижче досягнутого в попередні періоди. Стратегія розвитку стосується підприємств зі стійкою рентабельністю і високим запасом фінансової міцності. Вона є наступальною і вимагає такого обсягу доходу, який забезпечить одержання прибутку, достатнього для реферування [145].

До прийняття остаточного рішення щодо розробленої стратегії необхідно оцінити її дієздатність, яка визначається тим, наскільки вона пов’язана з перспективними орієнтирами економіки і спрямована на досягнення головної мети діяльності підприємств, чи враховує інші стратегічні показники господарювання та комерційний ризик і чи передбачає конкретні заходи щодо мінімізації втрат від ризику невиконання стратегічних завдань. Обґрунтування дієздатних стратегій валового доходу пов'язане з розробкою політики оптимізації усіх джерел його формування та напрямків використання.

Найбільш придатним методом обґрунтування стратегії позбавлення підприємств збитковості, підвищення рентабельності та забезпечення достатнього запасу фінансової міцності є оптимізація доходу на основі цільового прибутку. Цільовий прибуток розглядається в межах від критичного (нуль) до максимального. Особливого значення у визначенні цільового прибутку надано забезпеченню мінімального рівня рентабельності власних коштів підприємств. Конкретні обсяги цільового прибутку визначалися умовами господарювання.

Оптимізація доходу підприємств передбачає два етапи. На першому пропонується визначити дохід, який забезпечить одержання мінімального рівня рентабельності власних коштів. Така рентабельність в сучасних умовах господарювання повинна визначатись на рівні відсоткових ставок на депозитні вклади, а на другому етапі базою оптимізації доходу виступає цільовий прибуток, який повинен перевищувати мінімальний. Для обчислення обсягу доходу для забезпечення цільового прибутку пропонується формула:

ТДц = (ПВ+Пц) І – ЧЗВО у ТД, (1.3)

Де ТДц – торговельний доход цільового рівня без податку на додану вартість;

Пц – плановий обсяг цільового прибутку від торговельної діяльності.

Особлива увага при розробці стратегії приділена підвищенню ролі ринкових механізмів у формуванні доходів підприємств. Серед них виділено маркетинг і логістику. Маркетинговий підхід передбачає оцінку діючої системи ціноутворення і розробку кожним підприємством своєї цінової політики з обов’язковим виділенням політики формування торговельних надбавок і знижок. Пропонується обґрунтування торговельних надбавок на основі маркетингу при дотриманні ряду принципів, головними серед яких є урахування базової стратегії і цінової політики підприємства, ув’язка з кон’юнктурою ринку; комплексність підходу до якості торговельного обслуговування покупців; диференціація в залежності від товарної спеціалізації, місця розташування, контингенту покупців, конкретних пунктів реалізації товарів; забезпечення гнучкості цін шляхом широкого застосування цінових знижок і надбавок [122].

Заслуговує уваги логістичний підхід до оптимізації доходу. Цільовим орієнтиром оптимізації доходу на основі комерційної логістики стала мінімізація витрат обігу на кожному етапі просування товарного потоку та застосування цінових знижок.

Аналіз економічної ефективності виробництва м’яса в досліджуваних господарствах базується на традиційних загальноприйнятих підходах по інтерпретації змісту економічної ефективності та її показників. Доповнення базується на використанні в процесі аналізу показників ефективності ресурсного потенціалу в цілому та його складових. Такий методичний підхід має свої переваги. Зміст його полягає в тому, що результати аналізу зрозумілі для широкого загалу, оскільки використовуються загальноприйняті терміни, поняття та методичні підходи, при цьому є можливість співставляти різні методики і об’єктивно оцінити переваги та недоліки пропонованої методики оцінки економічної ефективності.

Рівень інтенсивності виробництва м’яса вивчався з урахуванням змін у забезпеченні галузі виробничими ресурсами. Серед показників рівня інтенсивності слід виділити: вартість основних виробничих фондів галузі, річні виробничі витрати, затрати кормів і затрати живої праці з розрахунку на 1 голову. В якості показника рівня інтенсивності виділялись затрати праці з розрахунку на 1 голову молодняку відгодівельного поголів’я.

Показниками науково-виробничих досліджень виступають жива маса, абсолютний і середньодобовий приріст, витрати кормів і їх елементів на голову вирощуваного молодняку і 1ц приросту, собівартості одиниці продукції в живій вазі і забійній вазі, вихід м’яса, якісні показники м’яса. На основі цього визначено економічну ефективність виробництва м’яса і виручку від реалізації, прибуток, рівень рентабельності, вихід продукції в натурі і грошовому виразі на 100 крб. фондів, їх сукупність та інші [30].

Вивчення динаміки показників, які характеризують забезпеченість поголів’я ресурсним потенціалом є першим етапом досліджень економічної ефективності. На наступному етапі аналізу досліджувалася залежність між забезпеченістю галузі виробничими ресурсами і економічною ефективністю їх використання. В якості показників, характеризуючи останню, нами виділені наступні: вартість валової продукції, сума валового і чистого доходу на одиницю затрат праці і засобів виробництва, а також рівень рентабельності. При цьому вивчення ефективності використання ресурсного потенціалу проводилось з метою виявлення тенденцій, які характерні для сільськогосподарського виробництва в досліджуваній галузі. Особливу актуальність набирає нині проблема правильного визначення економічної ефективності виробництва м’яса за допомогою економічних показників.

Якщо не брати до уваги показників ефективності, які виводяться різними авторами через інтегральні категорії, вони у своїй більшості не мають практичного застосування, оскільки в них компонуються різнорідні економічні показники, то за найбільш вживаний показник економічної ефективності можна вважати рівень рентабельності. В ньому акумулюються як кількісна, так і якісна оцінка роботи сільськогосподарського підприємства або окремих його галузей, реально визначається ступінь вигідності виробництва кожного виду продукції. Показник рівня рентабельності, серед інших, найбільш повно відображає зміст економічної ефективності, є універсальним, але не узагальнюючим. Так П. П.Пухляков зауважує, що окремі дослідники пропонують вважати рентабельність критерієм оцінки ефективності виробництва. Із цим не можна погодитись тому, що: 1) примат у матеріальному виробництві належить не прибутку і рентабельності, а продукції в натуральному вигляді; 2) в чисельнику формули рентабельності чистий доход подається як частина новоствореного продукту, тобто не можна повністю характеризувати ефективність виробництва. Цей показник – як і відношення валового доходу (за період відновлення матеріальних ресурсів) до вартості матеріальних ресурсів, найбільш повно відображає економічну ефективність того чи іншого типу виробництва може використовуватись як головний показник економічної ефективності в сфері матеріального виробництва, але в ньому міститься оплата праці.

Рівень рентабельності, норма прибутку та інші, нині прийняті показники економічної ефективності, повинні використовувати залежно від потреби того чи іншого дослідження. Такий підхід дозволяє визначити взаємо підпорядкованість показників та використовувати їх у комплексі, а не порізнено.

В силу особливостей сільського господарства визначення його економічної ефективності вважається більш складним, ніж в інших галузях. Тому, на нашу думку, ефективність виробництва повинна вимірюватись системою науково обґрунтованих, взаємопов’язаних натуральних та вартісних статистичних показників, які дозволяють одержати найбільш повну, всебічну її оцінку.

До числа основних натуральних показників слід віднести: продуктивність землі; продуктивність тварин; продуктивність праці; матеріаломісткість.

В числі вартісних показників слід назвати основні: продуктивність праці – валова продукція сільського господарства на одного середньорічного працівника; фондовіддача – валова продукція на один карбованець середньорічної вартості основних виробничих фондів; валова продукція на один карбованець середньорічної вартості фондів і оборотних засобів; рівень рентабельності окремих видів продукції; рівень рентабельності виробництва – прибуток з повної собівартості товарної продукції, %; норма прибутку – прибуток до середньорічної вартості сукупних фондів, % [135].

Основні економічні показники можуть бути доповнені рядом допоміжних, кожний із яких виконує свою визначену роль в аналізі ступеню використання ресурсів і результативності затрат. Вони тісно пов’язані між собою, зміна одного впливає на інші, пов’язані із ним показники.

Дослідження ефективності виробництва м’яса пов’язані з сукупністю факторів, де питання підвищення рівня і повноцінності годівлі вирішуються у взаємному зв’язку з виробництвом і переробкою кормів, технологією утримання худоби, механізацію виробничих процесів, забезпеченістю ветеринарно-санітарного благополуччя ферм, раціональною організацією і оплатою праці. При розробці перспективної моделі одним з основних питань є обґрунтування норм годівлі і структури раціонів стосовно до окремих технологічно-вікових періодів вирощування молодняку з урахуванням рівня м’ясної продуктивності. Розробці раціонів передувало економічне обґрунтування типів годівлі молодняку, котре проведене із застосуванням ЕОМ, при фактичній і перспективній врожайності кормів. Фізіологічний стан і продуктивність худоби залежить від її забезпечення високопоживними кормами. Його визначають порівнянням можливого надходження кормів з потребою в них. Потребу в кормах слід визначити виходячи з планового обсягу виробництва продукції чи голови тварини, потребу уточнено по періодах утримання тварин (пасовищний і стійловий). Такий аналіз конкретизує забезпеченість кормами, ураховуючи вказані особливості. При цьому встановлюють структуру кормового раціону, його збалансування. Розрахувати оптимальний раціон, збалансування за всіма нормативними показниками поживності, маючи на увазі вартість і фактичну поживність кормів, стало можливим лише з застосуванням ЕОМ. Використання ЕОМ дозволило оперативно уточнити раціон в залежності від наявності кормів в господарстві і їх хімічного складу, при цьому були враховані вимоги повноцінності збалансування раціону по значній кількості нормативних показників поживності. Застосування раціонів, складених за допомогою ЕОМ на основі деталізованих норм годівлі і фактичної поживності кормів, забезпечує підвищення продуктивності тварин на 10-15 % при зниженні на 10-20 % витрат кормів на одиницю продукції.

Критерієм економічної ефективності порівнюваних типів годівлі служить найменша вартість кормів на 1 ц приросту живої маси і найбільший розмір виробництва м’яса на 1 га кормової площі.

Головним джерелом збільшення виробництва м’яса і покращання його якості є розширення масштабів та інтенсифікація вирощування і відгодівлі молодняку на основі випереджуючого розвитку кормової бази і організації повноцінної годівлі тварин, організації відгодівлі дорослої вибракуваної худоби, промислове схрещування, прискорений розвиток спеціалізованого м’ясного скотарства, послідовне здійснення спеціалізації і концентрації виробництва, на базі міжгосподарської кооперації і переведення галузі на індустріальну основу.

Для просування економічних реформ, інтеграції економіки у світове господарство в роботі досліджені питання ринкового механізму, принципи і методи вивчення ринку і економічної кон’юнктури, основ стратегічного планування, комплексу заходів ефективного впливу на конкурентні позиції в ринкових умовах. Різні варіанти і інтегроване, взаємопов’язане використання маркетингових заходів дозволяють сільськогосподарському підприємству по виробництву м’яса підвищити конкурентні позиції на ринку або його сегментах, реалізувати поставлені в маркетингових програмах цілі і задачі, в тому числі і стратегічні. В останні роки на виробництві м’яса спостерігається посилений поділ праці, тому слід очікувати, що зв’язки між виробництвом і переробкою в цій галузі наберуть нові форми.

Метод обчислення сумарних фізіологічних потреб населення через середньодушове споживання простий і може мати місце для того, щоб визначитись із ступенем загального забезпечення людей в тих чи інших продуктах харчування по відношенню до фізіологічного нормативу на певний період. Він потрібний, щоб намічати загальні віхи для виробництва на далеку перспективу і коригувати структуру харчування в напрямі більшої раціональності. Проте цей метод зовсім непридатний для конкретних товаровиробників, керівництва окремих галузей у складанні виробничих програм на коротко - і середньострокову перспективу. Ефективне прогнозування розвитку виробництва має враховувати реальний попит населення, що складається на певному етапі розвитку суспільства [142].

В резолюціях Всесвітньої конференції з питань продовольства (1974 р.) зафіксовано, що доступ до продовольства – це одне з основних прав людини, яке не потрібно “заробляти”. В той же час багато лише від природних потреб призводить до дестимулювання підприємницької ініціативи. Найбільш раціональним підходом є поєднання цих двох тенденцій.

В умовах динамічного розвитку суспільства, змін в його пріоритетах товаровиробникам важливо правильно врахувати місткість товарних ринків, тенденцій розвитку ринкового попиту споживачів. Це практично означає, що слід оперувати не обсягами, які розраховані через усереднені показники, а обсягами, що складають сумарний попит всіх ринкових індивідів.

Проте економічна теорія опрацювала методи, які дозволяють суто індивідуальний попит переводити в площину ринкового споживчого попиту. Останній вона розглядає як величину сукупного попиту по окремих сегментах ринку.

При наявності інформації доречно розрахувати ще й окремо попит на м’ясо і м’ясопродукти, оскільки закономірності по них можуть дещо відрізнятися.

За умов, коли харчування найбідніших верств населення може зводитись практично до одного продукту – хліба, останній може перетворюватися на “товар Гіффена”, який на зростання ціни реагує збільшенням споживання. В умовах надзвичайно низьких рівнів мінімальних пенсій і заробітних плат, несвоєчасності їх виплат такі ситуації є реальністю для частини населення і закономірним є той факт, що із зменшенням доходів, перш за все, знижується споживання більш еластичних товарів.

Фактичне споживання м’ясопродукції всіх видів виражене в умовних одиницях може вважатися сумарним фактичним попитом на відповідний період. Це і є місткість внутрішнього ринку за ринковими об’єктами.

Для прогнозних розрахунків місткості м’ясопродуктового ринку, краще застосувати показник середньодушового споживання м’ясопродуктів, оскільки кількість населення по роках суттєво змінюється.

Щодо впливу зовнішніх факторів на попит, то до них відносяться: доходи споживачів; уподобання споживачів, що ведуть до зміни пріоритетів у споживанні; інфляція; число покупців на ринку.

Зовнішні фактори впливають на розміри попиту позитивно при сприятливих умовах. Результат залежатиме від сумарного ефекту впливу цих факторів. Проте він, найбільшою мірою залежить від характеру споживання товару залежно від доходів по групах споживачів. Можна передбачати, що відносно одного і того ж товару, на різних етапах розвитку суспільства різні групи споживачів можуть вести себе по-різному.

Для того, щоб методично правильно дослідити сумарний ринковий попит, слід провести сегментацію населення країни за рівнем доходності. Далі визначаються закономірності споживання м’яса по сегментах (групах населення за доходами). Сума всіх добутків середнього споживання товару по групах, зважена на чисельність населення в них, є фактичним ринковим попитом за відповідний період. Це місткість внутрішнього ринку визначена через сегментацію за доходами суб’єктів споживання. І останній, і вище викладені способи визначення попиту м’ясопродукції, мають давати у розрахунках результати досить близькі. Таким чином, обсяг ринкового фактичного попиту більш точно визначається через середньодушове споживання і чисельність населення, а закономірність споживання для прогнозування – через сегментування населення за доходами.

Суспільство за останні роки надзвичайно розмежувалося за рівнем доходів на душу населення. Різниця у доходах між крайніми групами – п’ятнадцятикратна. Прояви попиту у споживачів різних демографічних груп з різними доходами різні.

Кожний товар в сучасних умовах має взаємозамінні товари. Тож при зміні співвідношення цін, рівня доходів, споживацьких переваг або при перетворенні певних товарів на дефіцитні, відбувається зміна пріоритетів у споживанні, в зв’язку з чим змінюються обсяги попиту на ті чи інші види товару.

Функція сукупної корисності в мікроекономіці виражається формулою:

TU = (x, y)1/2 (1.4)

Де TU – загальна користь,

X i y – відповідні товари.

Це типова функція Кобба-Дугласа. Практичне значення її проявляється через закон спадаючої граничної корисності підтверджується, що чим більше використовується товару, тим менша його гранична користь для споживача. На практиці це призводить до того, що по мірі насичення товаром споживач в певний момент може змінити свій пріоритет, замінити один товар іншим. Товаровиробники, торговці мають відчути, де проходить межа насиченості споживацького попиту, інакше вони не зможуть реалізувати свою продукцію в повному обсязі і працюватимуть на склад, або змушені будуть зменшувати обсяги виробництва і втрачатимуть прибутки.

Гранична норма зміщення благ дорівнює співвідношенню цих товарів. Це означає, що кожний додатковий кілограм м’яса, молока, овочів, картоплі, який може бути спожитий в результаті зміни уподобань споживачів в конкретній групі населення за рівнем доходів витіснятиме певну кількість хлібопродуктів. Наприклад, у групі з доходами від 90 до 120 гривень на місяць, кожний кілограм картоплі, що буде спожитий понад 151 кг на рік, зменшить споживання хлібних продуктів відповідно на 3,9 та 0,5 кг; тоді як збільшення споживання овочів на 1кг призведе до зменшення споживання хліба на 1,1 кг. В інших групах це співвідношення при заміщенні буде іншим. Тож економічний сенс норми граничного заміщення полягає в тому, що вона є тією кількістю товару, від якої споживач готовий відмовитись, щоб купити додаткову одиницю іншого товару. При незмінному бюджеті певна категорія людей, досягши граничного високого споживання низько білкових продуктів може замінювати їх певну кількість м’яса чи інших продуктів тваринницького походження, не виходячи за рамки бюджету. Якщо ж обсяги пропозиції висококалорійних продуктів зменшуються або різко зростають ціни на них, в раціонах населення відбувається відповідна заміна їх на товари низької категорії за нормою граничного заміщення. Це теоретичне положення може мати важливе практичне значення при розробці прогнозів загальних обсягів попиту на м’ясопродукти на фоні змін попиту на товари-замінники.

Якщо поєднати споживацькі переваги, витрати, що не можуть перевищувати доходи і ціни на товари, то буде рівняння, що відоме у мікроекономіці як формула бюджетного обмеження:

І = Рx * X+Py*Y, (1.5)

Де I – споживчий доход;

Px – ціна на х-товар;

Py – ціна на у-товар (товар-субститут);

X – кількість спожитого х-товару;

Y – кількість спожитого у-товару.

Якщо, наприклад, відомо, скільки в тій чи іншій соціально-економічній групі витрачалось коштів на хліб і м’ясо, скільки споживалось цих продуктів, і за якою ціною вони закуповувались, то при зміні цін на один з них можуть бути розраховані обсяги споживання іншого товару.

Перехресна еластичність по ціні вимірює зміну купівельного товару за рахунок зміни цін. Тільки пряма еластичність – попит від зміни власних цін, за допомогою перехресної еластичності вивчає, як змінюється попит, наприклад, на хліб, при збільшенні цін на інші продукти (наприклад, картоплю чи м’ясо).

Правильне визначення еластичності для конкретного товару і розуміння того, що попит споживача у грошовому виразі є водночас загальною виручкою для продавців даного товару, дозволяє останнім вибрати шляхи максимізації прибутку. Окрім мінімізації витрат це може бути збільшення виручки за рахунок зміни цін. Знаючи діапазон цінової еластичності попиту, товаровиробники можуть ефективно маніпулювати ціною без загрози суттєвого звуження ринків збуту своєї продукції.

Висновки до розділу І

Комплексне дослідження теоретичних аспектів проблеми економічної ефективності дозволяє зробити наступні висновки:

1. Розглядаючи науково-теоретичні основи економічної ефективності виробництва, слід зробити висновок, що вона відображає суть процесу відтворення і характеризує ступінь досягнення основних цілей, які визначаються економічними законами відповідно до суспільного і госпрозрахункового відтворення.

2. В самому широкому розумінні ефективність можна характеризувати як відношення результату діяльності людини в процесі виробництва до витрат на його одержання. Враховуючи особливості виробництва м’яса і узагальнюючи трактування наукової літератури дійшли висновку, що під економічною ефективністю виробництва м’яса слід розуміти істотне збільшення виробництва високоякісної, екологічно-чистої продукції необхідної суспільству на голову худоби і одиницю кормової площі з найменшими матерільно-грошовими витратами на одиницю продукції на основі підвищення продуктивності праці, раціонального використання ресурсів.

3. Для об’єктивної оцінки стану вивченості змісту категорії економічної ефективності, необхідно визначитись із параметрами, які його характеризують. На наш погляд до них слід перш за все віднести: відповідність економічних законів і категорій, що використовуються при дослідженні економічної ефективності реально існуючим виробничим та соціальним зв’язкам і досконалості показників, які використовуються при її визначені.

4. Дослідження економічної ефективності виробництва м’яса з подальшою його інтенсифікацією пов’язане з урахуванням сукупності показників і факторів рівня останньої. Тому м’ясні галузі мають розглядатись як складна система, що динамічно змінюється, а раціональне використання ресурсів – як зниженням їх питомих витрат на одиницю продукції шляхом впровадження досягнень науки і передового досвіду.

5. Узагальнення літературних джерел стосовно ринкової теорії та сутності товарного виробництва свідчить, що воно базується на економічній ефективності праці і залежить від інтересу товаровиробника до виробництва.

6. Стосовно ринку м’яса, то його рівень формується залежно від потреб населення, розвитку переробних підприємств та необхідності залучення в товарний обіг наявного ресурсного потенціалу.