Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частина 2)
Страница 11 из 58
Державної власності повинно бути стільки, наскільки її функціонування є вигіднішим, ніж використання інших форм власності. Потрібне внутрішнє оновлення державної власності, її демократизація і комерціалізація. Тому альтернативою існуючої нині державної власності могли б бути загальнодержавна і державна форми власності.
Наприклад, у Франції існують два види державної власності - суспільна (транспорт, енергетика) та комерційна. Так, автомобільна фірма "Рено" - це державне підприємство, яке працює у повному комерційному режимі.
В Австралії державна власність поділяється на федеративну і муніципальну. До складу першої входять транспорт, залізничні системи, туризм та зв'язані з ними водопостачання, енергозбереження. До другої відносять бібліотеки, спортивні заклади.
Саме наявність муніципальної форми власності забезпечує поступальний перехід від державного володіння до приватного, вдало регулює як процеси роздержавлення, так і зворотні до них.
Підводячи підсумок, слід зазначити, що розмежування державної, комунальної і приватної власності на землю є відправним пунктом для утвердження місцевого самоврядування та узгодження процесу управління земельними ресурсами з органами державної виконавчої влади.
Практичне застосування матеріалів розмежування знаходить своє відображення в узгодженні приватних, комунальних і державних інтересів. Опираючись на ці матеріали, місцевим органам влади вдається уникнути територіально-соціальних конфліктів, що властиво населеним пунктам, тим більше містам.
7.4.2.2. Встановлення
Прибудинкових територій
Як уже зазначалось, об'єктом управління земельними ресурсами є конкретна земельна ділянка, яка має фіксовані межі і певне місце розташування і характеризується відповідними природними властивостями, фізичними параметрами, правовим і господарським станом тощо. З цього випливає, що весь земельний простір населеного пункту повинен являти мережу об'єктів земельної власності зі встановленим правовим статусом земельних ділянок. Без дотримання такої умови намагання створити ефективну систему управління земельними ресурсами позбавлене будь-якого змісту.
Особливо актуальною ця проблема є для існуючої житлової забудови, коли за житловим будинком (групою будинків) встановлюють і закріплюють межі прибудинкових територій з метою реєстрації земельних ділянок і прав на них та визначення вартості землі і нормативів оподаткування земельної власності.
Прибудинкова територія - це встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов'язаних з ним господарських та технічних будівель і споруд [152].
Прибудинкова територія може включати такі компоненти, що забезпечують її функціональну цілісність:
• територію під житловим будинком (будинками);
• проїзди та тротуари;
• озеленені території;
• ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;
• майданчики для відпочинку дорослого населення;
• майданчики для занять фізичною культурою;
• майданчики для тимчасового зберігання автомобілів;
• майданчики для господарських цілей;
• майданчики для вигулювання собак;
• замкнуті водні простори;
• інші території, пов'язані з утриманням та експлуатацією будинків.
Розміри земельних ділянок прибудинкових територій кварталу визначаються пропорційно залежно від загальної площі житлових, допоміжних і нежитлових приміщень, поверховості будинків, їхнього розташування в межах населеного пункту відповідно до державних норм і правил та затвердженої проектно-технічної документації.
Межі земельних ділянок прибудинкових територій встановлюються за проектами розподілу цих територій відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації. Затверджений відповідними органами місцевого самоврядування за місцем розташування цих ділянок проект поділу земель території мікрорайону (кварталу), групи будинків є підставою для розробки проектів відведення земельних ділянок прибудинкових територій будинку (будинків) цього мікрорайону (кварталу).
У проекті поділу території мікрорайону, виходячи з існуючої ситуації, встановлюються також території спільного користування, які знаходяться у спільній частковій власності. Утримання та використання вказаних територій здійснюється відповідно до угод, укладених зацікавленими об'єднаннями власників, які створюються власниками для управління, утримання і використання майна житлових будинків, що перебуває у загальному користуванні (далі - об’єднання власників будинків). Ці території не підлягають поділу на місцевості.
У складі прибудинкових територій також визначаються об'єкти, які використовуються сторонніми користувачами (спільні проїзди, наскрізні проходи у будовах тощо), їх межі. У проекті встановлюються сторонні користувачі. До цих об'єктів відносять окремі ділянки (ігрові майданчики, майданчики для занять фізичною культурою, для тимчасового зберігання автомобілів, господарських цілей, вигулювання собак), об'єкти загального призначення для групи будинків кварталу, мікрорайону. Земельні ділянки, необхідні для реконструкції, ремонту та експлуатації існуючих магістральних наземних та підземних інженерних мереж, передаються об'єднанням власників будинків у користування, інші види мереж надаються у власність з встановленими правилами експлуатації. Усі ці ділянки використовуються власниками землі з обмеженнями, які передбачаються правилами, затвердженими у встановленому порядку. Межі цих об'єктів та особливості їх використання встановлюють у проекті поділу території (мікрорайону, кварталу) та подають у складі проектів відведення земельних ділянок прибудинкових територій.
У разі неможливості поділу території мікрорайону, кварталу, групи будинків, окремі складові якої створювалися для спільного обслуговування групи будинків, без ущемлення інтересів співвласників цих будинків та порушення чинних норм і проектно-технічної документації Прибудинкова територія об'єднується в одну земельну ділянку, яка переходить у спільне користування або спільну часткову власність співвласників будинків.
Проект поділу території є містобудівним обґрунтуванням виділення прибудинкових територій. Він розробляється на підставі проекту забудови території опорного (чергового) плану з урахуванням рішень містобудівної документації і містить графічний матеріал - план поділу прибудинкових територій, який виконується на відкоригованому топографо-геодезичному плані, і пояснювальну записку.
Але в тих випадках, коли на території мікрорайону (кварталу, групи будинків) є ділянки, не освоєні згідно з містобудівною документацією, або наднормативні надлишки території, необхідно встановити їх межі як резервних ділянок.
Економічна ефективність заходів щодо встановлення меж прибудинкових територій виражається додатковим надходженням у державний бюджет коштів за рахунок оплати земельного податку за прибудинкові території. Нагадаємо, що нині земельний податок сплачується лише за ділянку, на якій стоїть будинок, а встановлення та закріплення меж прибудинкових територій дозволить підвищити вартість нерухомості і збільшити надходження в державний бюджет України.
7.5. Управління земельними ресурсами З особливим режимом використання
7.5.1. Управління землями Природно-заповідного Фонду та іншого природоохоронного призначення
До земель природно-заповідного фонду належать ділянки суші і водного простору з природними компонентами та об'єктами, які мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та інші цінності.
Сюди входять природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. До цієї категорії земель відносяться землі іншого природоохоронного призначення. Ними можуть бути земельні ділянки водно-болотних угідь, які не увійшли до земель лісового і водного фондів, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.
Згідно зі статтею 11 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство екології та природних ресурсів України. Для забезпечення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду можуть створюватися спеціальні підрозділи Міністерства екології та природних ресурсів і його органів на місцях.
