Робоча програма курсу «Філософська антропологія»
Страница 6 из 16
Проблема людини – її сутності та існування, життя і смерті, перспектив, можливостей, призначення – є однією із найактуальніших сьогодні. Над цією проблемою замислюються не тільки науковці, але й публіцисти, політики, діячи культури і релігії. Е. Агацці дуже слушно зауважив: якщо раніше тривалий час завданням філософії вважали доведення існування бога, то в нашу дегуманізовану епоху основне її завдання - доведення існування людини. Актуалізація проблеми людини зумовлена багатьма факторами:
1. Тим, що людство опинилося на межі самознищення і вирішення питання про місце і призначення людини в світі стає важливою передумовою самозбереження і подальшого розвитку людства.
2. Людина створила штучний інтелект, нову – віртуальну форму реальності, що примушує переосмилити питання про своєрідність і місце людини в світі.
3. Людина створила новітні технології, вплив яких на довкілля має загрозливий характер, досягла великих успіхів у царині біотехнологій і генної інженерії, можливі наслідки яких не виявлені навіть у першому наближені – що викликає потребу в осмисленні меж людської діяльності.
4. В сучасних умовах жодний суспільний механізм вже не визначає якою і як бути людині, і вона має вирішувати питання про сенс, стратегії життя власноруч.
Специфіка проблеми людини полягає в тому, що:
1. Людина репрезентує відмінний від буття речей тип існування і її не можна вивчати так само як річ. Це вихідний принцип будь-якого вчення про людину.
2. Проблема людини має міждісциплінарний характер. Анторопологічна рефлексія проймає психологію, культурологію, етнографію, історію, мовознавство, біологію, теорію і практику педагогіки, політичну і правову науки, навіть сучасні природничі науки. Причому кожна із наук фіксує і розкриває якийсь один аспект людини. Звідси постає необхідність синтезу здобутків різних наук і комплексного підходу до вивчення людини. (Якщо зробиту проекцію людини у площину біології, то вона постане як закрита система фізіологічних рефлексів, а у площину психології – як закрита система психологічних реакцій. Ці проекції не тільки суперечать олдна одній, але й суперечать уявленню про людину як цілісну істоту. Якщо здійснити проекції таких особистостей як Достоєвський та Врубель на площину психіатрії то один постане не більше ніж епілептик. а інший – шизофренік)
Специфіка філософської антропологічної рефлексії.
1. Ще Бердяєв підкреслював:Філософія досліджує людину із людини і в людині, досліджує її як таку, що належить царині духу, наука ж досліджує людину як таку, що належить царині природи, тобто поза людиною, як об’єкт.
2. Проблема людини не займає в філософії якогось окремого місця, а пронизує усе предметнє поле філософії. Як справедливо зазначає Б. Т.Григорьян,- «предметом філософського дослідження є людина в певній постійності і відносній незмінності своєї природи і водночас у тій неповторній конкретно-історичній цілісності, у якій реалізують себе ці його константи якості й властивості. Тому філософське питання про те, що таке людина, є питанням про її природу і сутність, про закономірності і механізми функціонування даних їй від природи і придбаних у культурній історії порівняно постійних структур і якостей, питання про характерні особливості і спрямованості її безперервної зміни й розвитку, про неповторну своєрідність її сучасного конкретно-історичного єства і буття».
3. Людина розглядається в філософії системно, цілісно.
4. На кожному етапі свого розвитку філософія акцентує увагу на певному колі проблем людини, виробляє своєрідну теоретичну модель людини і впроваджує специфічні принципи дослідження людини.
5. Оскільки філософія досліджує людину як багатомірний та багаторівневий феномен, то жодна окрема концепція, яка є в історії філософії, не може визнаватися у якості універсальної. Кожний із типів антропології треба розглядати в історичному контексті і у внутрішньому взаємозв’язку.
Основні функції філософсько антропологічної рефлексії:
1. Інтегративна і синтезуюча – узагальнює дані різних наук про людину, сприяє ставленню нових проблем не ежі різних наук і координує їх зусилля.
2. Світоглядна – виробляючи власний образ людини, задає специфіку її сприйняття в інших науках і дає світоглядне поснення їх теоретичним здобуткам.
3. Критична і методологічна – визначає загальні принципи та методи дослідження людини і здійснює критичний аналіз методів дослідження людини з точки зору їх відповідності принципам гуманності і сучасним методологічним інноваціям.
4. Ціннісно-регулятивна – здійснює дослідження ціннісних аспектів людського буття, соціально-етичну оцінку цілей, засобів шляхів і результатів дослідження людини у різних науках.
У цілому ж значення філософської антропології випливає із її головного завдання, яке було сформульовано ще М. Шелером – виробляти на основі конкретно наукових визначень єдину, систематичну теорію людини.
Значення антропологічного підходу в самій філософії, як справедливо зазначає Б. Т.Григорьян, полягає в тому, що він дозволяє «визначити засади і сфери «власно людського» буття, людської індивідуальності, суб‘єктивно-творчих можливостей людини, зробити її «мірою усіх речей», із неї і через неї пояснити як її власну природу, так і сенс і значення навколишнього світу».
Генезіс проблеми людини в філософії. Окреслимо лише тезово.
1. Ставиться і обмірковується вже у філософії давнього світу, але не як самостійна проблема, а в зв‘язку з обміркуванням етико-політичних питань. В античності вже у Платона та Аристотеля визначаються специфічні ознаки людини – вона є розумною і політичною твариною. Від Платона бере початок дуалістична традиція протиставлення тілесного і духовного в людині.
2. В середньовічній філософії як божественне творіння, що займає проміжне місце між тваринами і Богом, як істота, що має розум і свободну волю і може розрізняти добро і зло, але доля якої визначена божественим провідінням. Дуалізм тілесного і духовного набуває характеру дихотомії духа і плоті. Дух – божествений початок, а плоть – гріховний, тварний.
3. В епоху Відродження відбувається обожнення людини, вона змальовується як якийсь смертний Бог. Головним в люині вважається здатність до творчості. Відбувається виправдання тілесного початку людини. Відроджується античній ідеал гармонійного розвитку людини.
