Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частина 2)

Розглянемо характеристику пам'яток історії і культури та їх зміст (табл. 7.3).

Виходячи з умов збереження фізичного стану нерухомих об'єктів, відстані від пам'яток історії та культури до транспортних та інженерних комунікацій треба передбачати (до проїзних частин магістралей швидкісного і безперервного руху, ліній метрополітену мілкого закладання) не менше, м:

В умовах складного рельєфу.................. 100

На плоскому рельєфі.................................... 50

До мереж водогону, каналізації

І теплопостачання (крім розвідних)........ 15

До інших підземних мереж........................... 5

Пам'ятки історії та культури Таблиця 7.3

Варто відзначити, що в умовах реконструкції вказані відстані до інженерних мереж допускається скорочувати, але приймати не менше: до водонесучих мереж -5м, неводонесучих -2м. При цьому потрібно забезпечувати проведення спеціальних технічних заходів при провадженні будівельних робіт.

Проект планування і забудови міст, селищ і сільських поселень з цінною історико-культурною спадщиною може виконуватися тільки після відповідних передпроектних досліджень, на основі яких складаються історико-архітектурні плани і проекти зон охорони пам'яток історії та культури цих поселень. Ці документи як обов'язкові входять до складу генеральних планів.

При плануванні і забудові міських і сільських поселень треба врахувати зони охорони пам'яток історії та культури:

• охоронні зони, до яких входять території пам'яток (земельні ділянки пам'яток у їх історичних та природних межах) з доповненням ділянок прилеглих територій, у межах яких забезпечується фізична схоронність пам'яток та їх найближчого історичного оточення (середовища), а також оптимальні умови зорового сприймання пам'яток (у межах 350-500 м). У місцях концентрації пам'яток різних видів, об'єднаних спільністю планування, історичного середовища, ландшафту встановлюються групові (комплексні) охоронні зони;

• зони регулювання забудови, які прилягають до охоронних зон, що сприяють збереженню містобудівної ролі пам'яток в архітектурно-просторовій організації поселень;

• зони ландшафту, що охороняються, до яких входять вільні від забудови території, схили, пагорбки, водойми, рослинність, у межах яких забезпечується схоронність історичного характеру ландшафту поселення і
його зв'язків з навколишньою природою;

Ділянки історико-культурного шару, які охоплюють території давніх поселень (до XVIII ст. включно), що підлягають археологічним дослідженням.

При цьому навколо розкритих пам'яток археології, які підлягають музеєфікації, встановлюються охоронні зони, аналогічні охоронним зонам нерухомих пам'яток інших видів.

У стародавніх поселеннях на ділянках забудови і ландшафту, об'єднаних загальною планувальною та архітектурно-просторовою композицією, значно насичених пам'ятками різних видів і таких, що мають добру схоронність історичного середовища, встановлюються заповідні зони (території).

У місцях, пов'язаних з історичними подіями, з життям і діяльністю видатних особистостей, створюються заповідні історико-меморіальні зони.

Треба суворо дотримуватися режимів зон охорони, конкретизованих стосовно специфіки населеного пункту. У цілому на заповідні території та охоронні зони поширюється принцип регенерації середовища, на зони регулювання забудови - режим реконструкції з обмеженим, частковим і активним перетворенням середовища (табл. 7.4).

Для заповідників, заповідних територій і комплексних охоронних зон необхідно передбачати збереження історичного планування і забудови, історичного середовища і ландшафту, виведення промислових підприємств, майстерень, складів та інших дисгармонуючих споруд, які наносять фізичну та естетичну шкоду пам'яткам та їх середовищу. Належить не допускати прокладання комунікацій для транзитного транспорту, підземних інженерних мереж загальноміського значення, влаштування повітрянихліній електропередач, установлення торговельних кіосків, рекламних щитів та інших споруд, які порушують сприймання пам'яток і навколишнє середовище. Треба передбачати тільки відновлювально-реставраційні, консерваційні та ремонтні заходи, роботи щодо використання пам'яток і навколишньої історичної забудови, благоустрій території.

Нове будівництво може здійснюватися у межах завдань щодо доповнення характеру середовища, яке склалося історично, у тісному планувальному, масштабному та архітектурному погодженні з оточенням.

Треба передбачати включення заповідних територій і групових (комплексних) охоронних зон, які охоплюють історичне ядро поселень (ансамблі та комплекси), у систему загальноміських, селищних і сільських громадських центрів, пішохідних зв'язків, туристичних маршрутів.

Зони регулювання забудови повинні мати різний режим реконструкції, який залежить від історико-архітектурної цінності території, розташування її в структурі поселення. У їхніх межах треба передбачати збереження історичного планування (або його елементів), цінної забудови і ландшафту, умов зорового сприйняття пам'яток, знесення дисгармонуючих споруд. Нове будівництво регламентується за функціональним призначенням, за висотою і довжиною будинків, за композиційними прийомами, матеріалами, кольором і стильовими характеристиками; регулюється також благоустрій, озеленення та інші складові середовища.

У зонах ландшафту, що охороняється, треба передбачати збереження й регулювання рослинності, заходи щодо зміцнення берегових територій, схилів ярів, усунення будинків і споруд, які спотворюють історичний ландшафт. Проектування нових житлових районів, промислових та інших об'єктів у їх межах виключається.

Але у цих зонах можлива господарська діяльність, яка не спотворює ландшафт, не потребує зведення будівель (польові, городні роботи, сінокіс, випасання худоби тощо), використання зони для відпочинку населення з мінімальним благоустроєм (улаштування пішохідних доріг і майданчиків, освітлювальної арматури, місць відпочинку тощо).

На територіях з історичним культурним шаром треба враховувати необхідність проведення археологічних досліджень. При виявленні у процесі досліджень унікальних археологічних пам'яток (фундаментів стародавніх храмів, давніх похоронних споруд, печер, житлових комплексів і оборонних систем тощо) треба передбачати їх музеєфікацію.

Для пам'ятників історії та культури встановлюються охоронні зони. Для цього розробляються проекти меж та впорядкування цих зон. Межі охоронних зон визначаються з врахуванням існуючих вулиць, кварталів, скверів та історичної топографії місцевості. Мінімальна відстань межі охоронної зони від пам'ятника - 50 м.

В охоронній зоні забороняється будівництво нових споруд, знесення, добудова або перебудова існуючих споруд, прокладання шляхів, розорювання земель, розробка кар'єрів тощо. Навколо пам'ятників історії та культури встановлюються також зони регулювання забудови. Межі зон регулювання забудови визначаються при складанні генеральних планів населених пунктів. При функціональному і будівельному зонуванні населеного пункту повинні вирішуватися питання кількості поверхів і щільності забудови суміжних територій з охоронними зонами. Поблизу пам'ятників в жодному разі не можна розміщати промислові підприємства, транспортні, складські та інші структури, які забруднюють території. Враховуючи особливу історичну цінність цих територій і з метою їх збереження для нас і для прийдешніх поколінь, варто б виділити окрему категорію "землі історично сформованих ландшафтів та історико-культурного призначення".

Режим реконструкції з обмеженим, частковим і активним перетворенням середовища

Таблиця 7.4

7.5.5. Управління землями

В смугах прикордонного режиму

Відповідно до Указу Президента України від 16.12.1993 р. № 596/93 в Україні розроблена Комплексна програма розбудови державного кордону. Реалізація її вимагає великої кропіткої роботи, адже Україна межує з сімома державами. З 25 областей України 19 є прикордонними. Довжина державного кордону складає 4,5 тис. км, у тому числі українсько-російського - 1,7 тис. км. Це свідчить про досить великий транскордонний потенціал України і значний резерв земельних ресурсів, який у радянський період на західному кордоні зовсім не використовувався. Враховуючи середню ширину прикордонної смуги 15 км, загальна площа її на західному кордоні складає щонайменше 1,4 млн. га (табл. 7.5).

Таблиця 7.5

Земельні ресурси в смугах прикордонного режиму Областей Єврокарпатського регіону

Одним з основних завдань Комплексної програми розбудови державного кордону є вдосконалення правового регулювання діяльності органів державної виконавчої влади щодо підтримання режиму кордону, складовою частиною якої є управління землями прикордонних смуг. Користування землею, лісами та ведення іншої господарської діяльності у прикордонних смугах здійснюється таким чином, щоб забезпечити належний порядок на державному кордоні України, на що є пояснення в Законі України "Про державний кордон України" (ст. 18). Відповідно до цієї статті порядок здійснення усіх видів діяльності встановлюється компетентними органами за погодженням з прикордонними військами.

З метою забезпечення на державному кордоні належного порядку встановлюється прикордонна смуга, яка проходить вздовж кордону на його сухопутних ділянках, вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з врахуванням місцевих особливостей та умов, які визначаються Кабінетом Міністрів України.

• < Назад
• Вперёд >