Навчальний посібник Управління Земельними Ресурсами В. В. Горлачук В. Г. В'юн А. Я. Сохнич (частини 1)
Страница 6 из 79
Висока розораність території України стала наслідком екстенсивного ведення сільського господарства, зініційованого командно-адміністративним стилем управління. Доведені до господарств абсурдні плани виробництва рослинницької продукції спонукали до розорювання крутосхилів, прибережних і придорожніх смуг, природних кормових угідь, у результаті чого було порушено екологію навколишнього середовища - нашого спільного дому. При цьому приріст продукції відставав від приросту засобів праці в 4-5 разів. У той же час встановлено (поротний взаємозв'язок між продуктивністю орних земель і ступенем їхньої розораності. Це означає, що продуктивність орних земель там пита, де менша сільськогосподарська освоєність території, де менша питома вага ріллі, а більшу площу займають кормові та інші угіддя.
Візьмемо для порівняння Україну і Францію, території яких приблизно однакові. Рівень розораності в Україні вищий майже у 2 рази, а площа кормових угідь, лісистість території відповідно менші у 2 і 1,5 раза. Але продуктивність орних земель в Україні майже у 2 рази нижча, при значно більшій кількості сільського населення (32,2 проти 5,4 відсотка). Наприклад, якщо у Франції в 1999 р. було отримано 60 млн. т зерна, то в Україні - 24 млн. т.
Данія, яка займає територію загальною площею 43 тис. км2, з її п'ятимільйонним населенням виробляє у 4 рази більше продукції, ніж їй треба для власних потреб. При цьому у сільськогосподарському виробництві зайнято лише 2 відсотки працюючого населення.
Ще виразніше свідчить приклад Китаю, в якого орні землі, складаючи 2 відсотки світових площ, дозволяють прогодувати 22 відсотки населення світу.
Повертаючись до питання високого рівня розорюваності в Україні, доречно зауважити, що таке "підкорення природи" знаходило своє визнання в наукових дослідженнях досить відомих вчених. Так, засновник конструктивного ландшафтознавства Д. Л. Арманд, захопившись концепцією "підкорення природи", відзначав, що на Землі не повинно бути не використовуваних територій. Приблизно 90 відсотків повинні використовуватися для виробничих потреб людини, 9 відсотків — для рекреації і лише 1 відсоток - залишатися під заповідники. Треба сказати, що армандівська ідея справила доволі відчутний вплив на розвиток вітчизняного землекористування. Його послідовники цю ідею сприйняли душею і серцем, у результаті чого, як уже відзначалося, було розорано крутосхили, прибережні та придорожні смуги, природні кормові угіддя, малолісисті території, не завжди придатні для сільськогосподарського виробництва. І лише згодом був зроблений висновок: третина території повинна бути зайнята заповідною дикою природою; ще одна третина території - обмежене господарське використання із збереженням природного ландшафту і лише остання підлягає окультуренню (агроценози міста та ін.) із збереженням відповідних для екології людини умов.
Проте доки був зроблений такий висновок у землекористуванні дуже погіршилася ґрунтово-екологічна ситуація. Мільйони гектарів орної землі змито, відбувається постійне зростання дефіциту гумусу в грунті, який є основою його родючості, а також інші негативні явища. Варто зазначити, що 43,2 відсотка осушених земель мають підвищену кислотність; 10,7 відсотка - перезволожені; 12,8 - заболочені; 18,4 - піддаються вітровій ерозії та 4,6 відсотка - водній ерозії. Деградують і втрачають родючість зрошувані землі: 14 відсотків цих земель піддаються ерозії, 5 відсотків - перезволожені, 7,7 відсотка - мають підвищену кислотність, приблизно ЗО відсотків - солонцюваті та засолені.
Підвищення рівня і збільшення мінералізації ґрунтових вод загрожують вторинним засоленням зрошуваних земель, попередження якого потребує будівництва дренажно-колекторної мережі. До цього часу не вирішене питання утилізації 2,0-2,5 млрд. м3 дренажних вод, забруднених залишками добрив, радіонуклідами та іншими інгредієнтами.
Аналіз існуючого використання земельних ресурсів свідчить, що певна їхня частина використовується в системі лісових угідь. За себе говорить той факт, що загальна площа земель лісового фонду України складає 10,66 млн. га, або 17,6 відсотка земельного фонду. Площа земель, вкритих лісовою рослинністю, складає 9,04 млн. га, або 14,9 відсотка земельного фонду України, тоді як лісистість. Японії складає майже 70 відсотків, Фінляндії і Швеції — 58 відсотків, США і Канади - понад ЗО відсотків, Німеччини та Франції - відповідно 27 і 24 відсотки. Звичайно, в системі господарської діяльності важливим є не стільки відсоток лісистості, скільки його нерівномірне розміщення в регіонах країни. Якщо у гірських районах Карпат ліси займають 40 відсотків, у Поліссі близько 29 відсотків території регіону, то у Лісостепу - 13, у Криму та Степу — відповідно 10 і 4 відсотки, хоча проведені дослідження академіка С. А. Генсірука [35] свідчать, що для Лісостепу лісистість території повинна становити 16-20 відсотків, а для Карпат — 50.
Правда, оптимальною лісистістю агроландшафту, на нашу думку, є така лісова площа, розташування якої на водозборі найбільш повно виконує водоохоронну і ґрунтозахисну функції, сприяє поліпшенню якості води у водоймищах, підвищує продуктивність агроценозів, передбачає приуроченість лісової площі до елементів рельєфу і гідрографічної мережі. Тому зрозуміло, що жодні нормативи лісистості не можуть врахувати всіх можливостей ситуації в тому чи іншому конкретному випадку.
Розглядаючи проблему раціонального використання земельних ресурсів, слід зазначити недостатню ефективність використання 2,42 млн. га земель, розташованих під водою. Значні території займають гідроенергетичні та гідроакумулюючі об'єкти. Під штучні водосховища, канали та інші гідротехнічні споруди зайнято 1,4 млн. га земель. У зонах впливу водосховищ підтоплено від 200 до 500 тис. га сільськогосподарських угідь. Отже, загальний висновок із проведеного аналізу полягає в тому, що тільки комплексні дослідження території можуть дати об'єктивну інформацію для прийняття управлінського рішення з питань ефективного землекористування.
